Після сходження в 1764 році на польський престол фаворита імператриці Катерини II Станіслава Понятовського в Речі Посполитій почалась глибока політична криза, яка через три роки привела до громадянської війни, коли католицька Барська конфедерація виступила як проти Росії, війська якої фактично окупували країну, так і проти підконтрольного їй короля. Опинившись у скрутному становищі, Барська конфедерація звернулась по допомогу до Османської імперії.
Приводом до війни стало вторгнення в жовтні 1768 року запорозьких козаків, котрі переслідували загони конфедератів, у місто Балта і їх бій із турецько-татарським підрозділом в Дубосарах. У відповідь турки заарештували російського посла в Стамбулі і оголосили мобілізацію, на що 29 листопада російська імператриця Катерина II відповіла оголошенням війни. На боці Османської імперії виступило Кримське ханство, некрасовські козаки з Кубані і Дубровницька республіка, на боці Російської — Велика Британія, запорозькі та донські козаки і козаки Лівобережжя України.
Активні бойові дії почались в січні 1769 року з наступу османів і їх союзників на Поділля і Київщину, проте вони обмежились нетривалими набігами і вже до осені завдяки активному використанню росіянами флоту перемістились на турецьку територію у Трансністрію, Кубань і Закавказзя. Весною наступного року росіяни завдали туркам поразки в Молдавії, переправились через Прут і у вересні зайняли Бендери та Бухарест, що дало можливість у воєнній кампанії 1771 року захопити Крим, Валахію і змусити Османську імперію до початку переговорів, які розпочались в 1772 році.
Не дійшовши згоди, війна продовжилась у травні 1773 року — росіяни переправились через Дунай і розпочали достатньо успішний наступ на Сілістрію та Добруджу, і по смерті у січні 1774 року непримиримого ворога Росії султана Мустафи III, спадкоємець престолу Абдул-Хамід I у березні був змушений ініціювати нові мирні переговори. Не маючи достатніх ресурсів продовжувати війну і під загрозою того, що Австрія виступить на боці Туреччини, у червні Росія відповіла згодою і 21 липня 1774 року у містечку Кючук-Кайнарджи в Добруджі (нині село Кайнарджа — Болгарія) фельдмаршал Петро Румянцев і Великий візир Мухсінзаде Мехмед-паша підписали мирний договір.
За його підсумками Османська імперія погодилась на незалежність Криму і виплату репарацій, передала Росії Велику й Малу Кабарду на Північному Кавказі, міста Азов, Керч з фортецею Єнікале, фортецю Кінбурн в усті Дніпра, надала російським торговими кораблями право вільно заходити в турецькі порти та проходити через Босфор і Дарданелли, визнала імператорський титул російських монархів і право Росії виступати захисницею та заступницею християн в Дунайських князівствах.
Вкрай невигідний Османській імперії Кючук-Кайнарджийський договір став початком її ослаблення і одночасного зміцнення позицій Росії на Балканах та Закавказзі. Всупереч договору вже через 9 років Росія анексувала Кримське ханство, що привело до Сьомої Російсько-турецької війни 1787-92 років.
Коментарі
Дивіться також
• Останній король Речі Посполитої, 1764
• Коліївщина, 1768
• Перший поділ Польщі, 1772
• Ліквідація Запорозької січі, 1775
• Приєднання Кримського ханства до Росії, 1783
• Ясський мир, 1792
• Кримська війна, 1853
• Російсько-турецька війна, 1877