Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Помер Сергій Параджанов
20 липня 1990 року у Єревані на 67-у році життя помер відомий український кінорежисер, сценарист, художник Сергій Параджанов, всесвітнє визнання якому принесла екранізована у 1964 році повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». Нині він вважається одним із засновників українського поетичного кіно, витоки якого сягають ранньої творчості одного з його вчителів — Олександра Довженка.
На обкладинці: Сергій Параджанов, 15 жовтня 1984 року © Юрій Мечітов
7127
Особистості
Яна Примаченко
Сергій Параджанов народився 9 січня 1924 року в Тифлісі (нині — Тбілісі, Грузія) у вірменській родині торговця антикваріатом. Після закінчення в 1942-у місцевої російської школи він навчався на будівельному факультеті Тбіліського інституту залізничного транспорту, який кинув через рік заради навчання вокалу у Тбіліській консерваторії та хореографії при Тбіліському оперному театрі. У 1945 році Параджанов перевівся до Московської державної консерваторії, але вже за рік вступив на режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії (ВДІК).
У 1948 році, перебуваючи у Тбілісі, Параджанов був заарештований по справі голови Грузинського товариства культурних зв'язків із зарубіжними країнами відомого грузинського письменника та майора НКГБ Ніколая Мікави. Мова йшла про розгром ідеологічно небезпечної організації, але справа, відповідно до тогочасної практики радянських спецслужб, кваліфікувалася за статтею про «мужолозтво», криміналізоване в СРСР у 1933 році. 8 жовтня 1948 року Параджанова було засуджено до п'яти років ув'язнення, але завдяки великій кампанії, яку розгорнув його викладач Ігор Савченко, вирок було скасовано, й вже в грудні Параджанов вийшов на свободу. Ще студентом він був залучений до роботи над фільмом Савченка «Тарас Шевченко» (за однією з версій саме Параджанов порекомендував на головну роль Сергія Бондарчука), який в числі інших його учнів закінчував після несподіваної смерті вчителя у 1950 році.
Нахил до фольклорної поетики був притаманний Параджанову ще зі студентський років, що знайшло відображення в екранізації молдавської казки «Андрієш», запропонованій в якості дипломної роботи його новим педагогом Олександром Довженком. Згодом, вже працюючи по закінченні ВДІКу в Києві, молодий режисер зняв її повнометражну версію, але вона не викликала захоплення у публіки та фахівців і була розкритикована Довженком, чия рання творчість також була просякнута поетикою. У 1957-60 роках Параджанов зняв низку документальних фільмів — «Думка», «Наталія Ужвій», «Золоті руки», а також доволі посередніх художніх стрічок — «Перший парубок» (1958), «Українська рапсодія» (1961), «Квітка на камені» (1962).
Слава і визнання прийшли до Параджанова у 1964 році, коли він у співавторстві з Іваном Чендеєм як сценаристом екранізував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків», де оспівано мальовничий світ гуцульських звичаїв, обрядів та побуту. Картина перетворила фольклорний релікт на феномен масової культури, вийшла за межі шаблонів соцреалізму, показавши справжній глибокий світ народної культури, яка в рамках радянського класового підходу зазвичай подавалась як відстала та архаїчна. Фільм здобув 39 нагород і 24 Гран-прі міжнародних фестивалів, увійшовши за кількістю нагород до Книги рекордів Гіннесса.
Під час прем'єри фільму в Києві, яка проходила 4 вересня 1965 року у кінотеатрі «Україна», відбулася акція літературного критика Івана Дзюби, аспіранта Василя Стуса та журналіста В'ячеслава Чорновола проти арешту українських дисидентів. Параджанов, який участі в акції не брав, але не цурався критично висловлюватись з політичних питань, також не залишився поза увагою влади: йому почали перешкоджати в реалізації творчих задумів, зупинивши виробництво фільму «Київські фрески». У пошуках можливості для творчої реалізації у 1966 році він переїхав до Вірменії, звідки вже за три роки повернувся до Києва. Написавши кілька сценаріїв на тематику вірменської історії, Параджанов так і не зміг жодного з них екранізувати, як і ще одного твору Михайла Коцюбинського «Інтермеццо», сценарій котрого літературним і партійним керівництвом УРСР був затаврований як такий, що «спотворює образ класика» української літератури.
Сергій Параджанов під час зйомок у Вірменії фільму «Колір гранату», 1967 рік. Двічі перемонтована в часи СРСР через цензурні застереження, в 2014 році стрічка була відновлена в авторському варіанті і показана у позаконкурсній програмі Каннського кінофестивалю
Сергій Параджанов під час зйомок у Вірменії фільму «Колір гранату», 1967 рік. Двічі перемонтована в часи СРСР через цензурні застереження, в 2014 році стрічка була відновлена в авторському варіанті і показана у позаконкурсній програмі Каннського кінофестивалю
Відкритий критик радянського кінематографічного керівництва за цензуру й догматичне слідування естетиці соцреалізму, якому, за словами голови українського КДБ Віталія Федорчука Параджанов закликав «вирити могилу», «вигнавши червоних комісарів з кіно», близький приятель українських дисидентів і учасник акцій протестів проти їх переслідувань, 17 березня 1973 року режисер був заарештований і наступного року засуджений на п'ять років суворого режиму за звинуваченнями у «мужолозтві із застосуванням насильства» та «виготовленні порнографії». За рік до кінця терміну Параджанов був звільнений під тиском світової громадськості (вважається, що провідну роль у цьому зіграв французький письменник-комуніст Луї Арагон, який у 1977 році особисто зустрічався з Леонідом Брежнєвим), але дозволу залишатись в Україні не отримав й останні роки жив і працював у Тбілісі, де у 1983 році був засуджений умовно за хабар, зняв фільми «Легенда про Сурамську фортецю» (1984) та «Ашик-Керіб» (1988) і захопився новими для себе видами творчості — живописом і керамікою.
Останньою кінематографічною роботою Параджанова став автобіографічний фільм «Сповідь», який він почав знімати 7 червня 1989 року у Вірменії. Роботу над ним завершити не вдалось — у Параджанова діагностували рак легенів, він був госпіталізований і прооперований у Москві, лікувався у Парижі, однак врятувати його не вдалось. Сергій Параджанов помер 20 липня 1990 року, в день повернення з Франції до Єревану, де й був похований в Пантеоні парку імені Комітаса.
За півроку до смерті, 27 лютого 1990 року, Сергію Параджанову було присвоєно звання Народного артиста Української РСР, а в 1991 році він посмертно став лауреатом Національної премії України імені Т.Г. Шевченка як режисер-постановник фільму «Тіні забутих предків» майже тридцятирічної давнини. На території кіностудії імені О. Довженка йому встановлено пам'ятник, а на будинку де він мешкав у Києві — пам'ятну дошку.
Яна Примаченко © спеціально для «Цей день в історії», 17 липня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Правила життя Умберто Еко
Правила життя
Правила життя Умберто Еко
Особистості
Культура і мистецтво
Європа
Новітня історія
Холодна війна

Головні події 20 липня

#ЦейДень
Все про 20 липня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left19 липня
21 липняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward