Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Станіслав Косіор — генеральний секретар ЦК КП(б)У
14 липня 1928 року об'єднаний пленум ЦК і ЦКК КП(б)У формально затвердив рішення ЦК ВКП(б) про призначення на посаду генерального секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора, який замінив відкликаного до Москви Лазаря Кагановича. Такий крок зменшив непорозуміння у верхівці КП(б)У та сприяв її єднанню під час другого комуністичного штурму, який саме почався із поновленням практики примусу в хлібозаготівлях.
На обкладинці: Станіслав Косіор
3591
Особистості
Геннадій Єфіменко
Призначений у квітні 1925 року генеральним секретарем ЦК КП(б)У Лазар Каганович розгорнув в Україні бурхливу діяльність. Одним із її результатів стали масові кадрові перестановки, які нерідко робилися із порушенням усталених в Україні норм спілкування. Грубість Кагановича зіпсувала його стосунки із низкою провідних діячів УСРР, в результаті чого такі відомі особи як заступник голови РНК УСРР Іван Булат, секретар ЦК КП(б)У Іван Клименко і навіть відомий творець теорії «двох культур» Дмитро Лебедь, як і низка інших діячів, були змушені переїхати до РСФРР.
Незважаючи на такого роду конфлікти, що почалися буквально з перших днів перебування Кагановича на посаді, все керівництво КП(б)У стало на його бік у протистоянні із Олександром Шумським. А члени політбюро ЦК КП(б)У у травні 1926 року навіть написали колективного листа Йосифу Сталіну, у якому, окрім усебічної критики позиції Шумського з національного питання та висловленої ним пропозиції замінити Кагановича українцем, заперечували навіть припущення генсека ЦК ВКП(б) про можливість «переадміністрування та зажим керівних радянських органів» з боку Кагановича та запевняли адресата листа, що «керуюче ядро ЦК КП(б)У» насправді «як ніколи одностайне». Втім, вже протягом наступних двох років одна частина підписантів відбула на різні посади за межі УСРР (вже згаданий Іван Клименко, Андрій Радченко, Купріян Кіркіж, Мойсей Рухимович), а інша, і це були найвпливовіші українські діячі (Володимир Затонський, Григорій Петровський, Влас Чубар), які були в керівництві УСРР з 1919 року, — неодноразово зверталася з подібними проханнями до Кремля. В одному з таких звернень, що пролунало у грудні 1927 року під час XV з'їзду ВКП(б), Затонський та Петровський зазначили неможливість спільної із Кагановичем роботи. У відповідь Сталін кинув їх докір в антисемітизмі, а голова РНК СРСР В'ячеслав Молотов організував зустріч і формальне примирення сторін. Із підписантів згаданого листа зразка 1926 року лише Микола Скрипник не був помічений у бажанні залишити Україну під час правління Кагановича.
Генеральний (перший) секретар ЦК КП(б)У в 1925-28 і 1947 роках Лазар Каганович (1893-1991)
Генеральний (перший) секретар ЦК КП(б)У в 1925-28 і 1947 роках Лазар Каганович (1893-1991)
У 1928 році вперше після розгортання непу влада вдалася до примусових хлібозаготівель. Як згодом з'ясувалося, то була не випадковість, а початок повороту до нового комуністичного штурму, основною особливістю якого і була відмова від економічних методів стимулювання товарного виробництва на селі. Мати при цьому вагомі суперечки серед керманичів України, нехай навіть і насамперед особистісного характеру, було для Кремля доволі небезпечно, тим більше з огляду на те, що у самій Москві існував істотний спротив поверненню до комуністичних методів господарювання. Тобто Каганович міг стати влучною мішенню для супротивників Сталіна в Кремлі.
Принципово питання про заміну очільника КП(б)У було вирішене після зустрічі генсека ВКП(б) з українськими керівниками, яка відбулася на початку червня 1928 року. 10 червня Сталін пише Молотову: «Справа йде до того, що було б, мабуть, краще і для Кагановича, і для справи, якщо б ми замінили його, скажімо Косіором. Про це нещодавно заявив мені (ще і ще раз!) у присутності Косіора Чубар. Про це ж кажуть інші "показники". Косіор не заперечує проти такої комбінації (мені здається, що він внутрішньо буде радий цьому, так як хоче працювати "на місцях"). Говорив я про це у порядку можливої перспективи з Кагановичем із застереженням, що в разі його відходу доцільніше буде йому увійти до складу секретаріату ЦК ВКП. Він не тільки не заперечує, але, як мені здалося, навіть радий відходу тепер, коли у них "затишшя" і "атаки" проти нього "ще не почалися". Доведеться поговорити про це після твого повернення».
У написаній три дні потому відповіді Молотов цілком погодився з такою комбінацією: «Питання про обмін Каган(ович) — Косіор, мабуть, своєчасне. Хоча Косіор опинився в ЦК на місці і взагалі працівник хороший, але і положення на Україні вимагає "коректив". На спрацьованість К(агановича)-Чуб(аря)-Петр(овського), мабуть, розраховувати не доводиться. Те, що в ЦК буде тов(ариш), який добре знає Україну, — великий плюс».
Але формально питання ще не було вирішене. Ймовірно, Каганович вирішив показати свою значущість. 27 червня під час чергового пленуму ЦК КП(б)У одним із пунктів порядку денного було внесене спочатку відсутнє там питання «Про ймовірне залишення Кагановичем України» — цю вимогу поставили кілька членів ЦК КП(б)У, до яких дійшли чутки про його відкликання. Неутаємничені у рішення верхівки цекісти, велику частину яких складали висуванці Кагановича, виступили категорично проти такого переміщення. До них приєднався і Микола Скрипник, який, зокрема, обґрунтував свою незгоду тим, що таке відкликання «наші вороги» можуть розглядати як реакцію на нещодавнє підняття Кагановичем питання перед ЦК ВКП(б) про приєднання до України районів РСФРР з українською більшістю населення. Він наполягав: «Його робота в галузі нацпитання є позитивною і будівничою».
Під тиском прихильників Кагановича зацьковано виглядали Затонський та Чубар. Зокрема, Затонський заявив про бажання піти, можливо, на роботу, пов'язаному із його спеціалізацією як хіміка. Чубар згадав про свою нещодавню розмову на цю тему зі Сталіним, зокрема, і про те, що казав Сталіну про своє бажання поїхати з України, однак отримав відмову і, мовляв, тепер він, Чубар, навіть заздрить Кагановичу, який йде з України. Обидва діячі відзначали велику довіру, яка була спочатку між ними, і зазначали, що потім робота розладилася.
«За 3,5 роки перебування на Україні т. Каганович зумів глибоко вивчити місцеві українські умови, мову, становище господарства України, а також стан партійної організації. Пленум ЦК за участю наявних членів ЦКК категорично заперечує проти відкликання т. Кагановича з України, особливо в нинішніх умовах загострення міжнародного становища і зростаючих труднощів по лінії господарської та національної політики. Пленум ЦК вважає за необхідне зазначити особливо шкідливий вплив, яке може мати залишення т. Кагановичем України у цей момент, коли розкольницька група Василькова-Турянського, яка перетворилася на знаряддя польського фашизму, веде відчайдушне цькування національної політики, що проводиться на Радянській Україні, пов'язуючи її з ім'ям т. Кагановича, і якою відкликання т.Кагановича буде використане в націоналістичних цілях» - З матеріалів пленуму ЦК КП(б)У 27-28 червня 1928 року
Більшість виступів були на підтримку Кагановича. Зрештою пленум ухвалив рішення, яким виступив категорично проти його відкликання. Однак резолюція пленуму ЦК КП(б)У не вплинула на рішення Кремля. 10 липня воно було формально затверджене ЦК ВКП(б), на його виконання того ж дня у Москві політбюро ЦК КП(б)У, члени якого саме брали участь в пленумі ЦК ВКП(б), задовольнило прохання Кагановича про звільнення та рекомендувало на посаду очільника ЦК КП(б)У Станіслава Косіора. Обидва ці рішення 14 липня 1928 були затверджені пленумом ЦК КП(б)У — Станіслав Косіор обійняв посаду керівника КП(б)У, яким формально і залишався до січня 1938 року, коли був замінений Микитою Хрущовим.
Станіслав Косіор добре знав КП(б)У, на початках створення якої він стояв як член організаційного бюро по скликанню I з'їзду КП(б)У, а влітку 1919 року після відправлення Георгія П'ятакова на фронти нетривалий період навіть очолював її. Відсутнім в Україні він був не такий вже й тривалий період — із жовтня 1922 року: до грудня 1925-го він обіймав посаду секретаря Сибірського бюро ЦК РКП(б), а з січня 1926-го — секретаря ЦК ВКП(б) і з цієї посади був переміщений до України.
До 1934 року Станіслав Косіор означався як «генеральний», а з кінця січня — як «перший» секретар ЦК КП(б)У
Саме на роки керівництва Косіором партійною організацією України припали найтяжчі випробування українського народу — колективізація, Голодомор, нищення української церкви та інтелігенції. Але одразу після призначення ніхто не знав того, що їх чекає. Відносини у верхівці ЦК КП(б)У спочатку справді поліпшилися — Косіор вмів спілкуватися з людьми. Разом із тим він, на відміну від того ж Петровського, Чубаря чи Скрипника, ніколи не протестував проти рішень Кремля. Зі Скрипником у Косіора взагалі склалися довірливі відносини і значною мірою завдяки цьому в роки, які передували самогубству Скрипника, саме нарком освіти УСРР був головним у здійсненні національної політики в Україні. Цілком закономірно, що після його смерті критичні стріли почали спрямовуватися у бік Косіора, однак Сталін дав розпорядження припинити його цькування.
Після приїзду у січні 1933 року до України Павла Постишева та зайняття ним посади другого секретаря ЦК КП(б)У Косіор опинився на других ролях. Короткий його ренесанс як головного комуніста України на початку 1937 року був зумовлений падінням Постишева і став лише тимчасовим епізодом на шляху до його знищення: 26 лютого 1939 року, через рік після відкликання з України, Косіор, був розстріляний за вироком Військової колегії Верховного суду СРСР у Москві. Того ж дня, але за іншими справами, були страчені згадані раніше Постишев та Чубар.
Геннадій Єфіменко © спеціально для «Цей день в історії», 14 липня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Особистості
Україна
Європа
Новітня історія
Інтербелум

Головні події 14 липня

#ЦейДень
Все про 14 липня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left13 липня
15 липняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward