Сходження 10 травня 1774 року на престол 19-літнього Людовика XVI французьке суспільство сприйняло з ентузіазмом, перебуваючи в очікуванні змін на краще після тривалого періоду релігійних чвар, фаворитизму і військових невдач його діда. Проте, від природи нерішучий і загалом погано підготовлений до управління країною молодий король опинився під впливом недалекоглядних радників, призначені ним урядовці не справились з кризою, що охопила підірвану Семилітньою війною економіку, й у 1788 році Франція виявилась на межі повного банкрутства.
Скликані Людовиком XVI у січні 1789 року Генеральні штати шлях до «встановлення постійного і незмінного порядку в усіх частинах управління, що стосуються щастя підданих і добробуту королівства» бачили в обмеженні влади короля. 20 червня проти нього відкрито виступили депутати третього стану — вільне селянство, міські буржуа, ремісники та купецтво. Через чотири дні їх підтримала більшість духовенства, ще через день — 47 депутатів від дворян, й 27 червня Людовик XVI капітулював: щоб створити видимість контролю за ситуацією, він наказав приєднатися до зборів решті депутатів від дворянства і духовенства, чим фактично санкціонував перетворення Генеральних штатів в Національні збори, які 9 липня оголосили себе Установчими національними зборами на знак того, що вважають своїм головним завданням вироблення конституції країни.
Король і його оточення не змирились з поразкою і готувалися до розгону Зборів. Ще 26 червня було віддано наказ про концентрацію в Парижі і його околицях 20-тисячної армії, переважно найманих німецьких і швейцарських полків. Це відразу ж загострило атмосферу в столиці: в саду Пале-Рояль почалися стихійні мітинги, на яких лунали заклики дати відсіч «іноземним найманцям». 11 липня Людовик XVI звільнив першого міністра уряду Жака Неккера, який завдяки пропозиції подвоїти представництво третього стану на Генеральних зборах і спробам врегулювати високі ціни на хліб користувався популярністю народу. Його змінив барон Луї Бретейль, прихильник крайніх заходів: «Якщо потрібно буде спалити Париж, ми спалимо Париж».
Про відставку Неккера місто дізналось у неділю, 12 липня, і натовпи людей висипали на вулиці. На мітингу біля палацу Пале-Рояль молодий адвокат Каміль Демулен кинув заклик «До зброї!», який був підхоплений парижанами і під егідою муніципальної влади 13 липня почалось формування міської міліції. Установчі збори, що у цей час засідали у Версалі, з тривогою сприймали новини зі столиці, де біднота, ремісництво, студентство і навіть чиновники, поліцейські, фінансисти та рантьє підтримали новостворений міський орган влади — Постійний комітет.
Остерігаючись штурму, комендант Бастилії Бернар-Жордан де Лоне ще 7 липня звернувся по допомогу і гарнізон королівської тюрми-фортеці, що складався з 82 військовослужбовців-ветеранів поповнився 32-ма швейцарськими гвардійцями та 250 барелями пороху із погано захищеного міського арсеналу. Лоне наказав підняти обидва вхідні мости і розмістив на стінах фортеці 30 гармат.
Вранці 14 липня 1789 року повсталі парижани, що вже кілька днів були в очікуванні наступу урядових військ, практично без опору зайняли Будинок інвалідів. Ними було захоплено кілька гармат і зо 30 тисяч рушниць, проте пороху бракувало, і натовп рушив рушив до Бастилії. Маркіз Лоне був змушений прийняти депутацію від Постійного комітету, яку запевнив, що наміру стріляти в юрбу не має, на знак своєї миролюбності наказав прибрати з амбразур гармати, проте здати фортецю і арсенал категорично відмовився. Перемовини затягнулись, збуджений натовп втрачав терпіння, декілька сміливців піднятися по зовнішній стіні Бастилії і, розбивши ланцюги, опустили один з мостів, яким прибило когось з повсталих, що став першою жертвою штурму фортеці. Зо три сотні людей увірвалось у зовнішній двір Бастилії, де по них після попередження гарнізон вдарив з гармат картеччю. Натовп відповів хаотичною стрільбою з рушниць і у перестрілці втратив 98 чоловік убитими і 73 пораненими.
Постійним комітетом до Бастилії була надіслана ще одна делегація, але стримати повсталих вже не змогла — близько третьої пополудні біля стін фортеці з'явилась міліція на чолі з капітанами П'єр-Огюстеном Юленом і Жакобом Елі, озброєна п'ятьма гарматами. Після кількагодинного обстрілу над Бастилією було піднято білий прапор і в щілину воріт просунуто записку Лоне з попередженням про намір підірвати фортецю, якщо її штурм не припиниться. Однак збуджений натовп навіть не став обговорювати умови «почесної здачі» гарнізону Бастилії і по ній було знову відкрито гарматний вогонь.
Зрештою, близько 5-ї вечора Лоне припинив опір, і парижани увірвались у фортецю, де було звільнено сім в'язнів — чотирьох фальшивомонетників, двох божевільних і вбивцю. Заарештований гарнізон Бастилії був відправлений до міської ратуші, але на Гревській площі його у конвою відбив озвірілий натовп, який розтерзав трьох офіцерів, трьох солдат і маркіза Лоне, чию відрубану голову, наколоту на піку, пронесли містом.
Взяття Бастилії стало кульмінацією триденного бунту в Парижі, який докорінно змінив хід подальших подій. Уже 15 липня Людовик XVI, відмовшись закликати в Париж армію для упокорення повсталих, прибув на засідання Установчих зборів, щоб засвідчити їх повноваження. Він відправив у відставку барона Бретейля, якого на чолі уряду змінив Жак Неккер, і через два дні затвердив обрання мером Парижа члена Установчих зборів Жана Байї, який свого часу головував на бунтівному засіданні Генеральних штатів, а командувачем Національної гвардії, сформованої з міської міліції, — ще одного бунтаря, маркіза Жильбера Лафаєта. Того ж 17 липня у столичній ратуші Людовик XVI з рук Байї прийняв двокольорову — червоно-синю за кольорами Парижа — кокарду міської міліції, й дав дозвіл додати до неї білий колір свого прапора, на знак солідарності з повсталими і надвечір Францію залишила перша хвиля аристократії — молодший брат короля граф д'Артуа, принци Конде і Конті, герцог Поліньяк, маршал Брольї, барон Бретейль.
4 серпня 1789 року Національні збори скасували привілеї духовенства і дворянства, 26 серпня прийняли «Декларацію прав людини і громадянина», яка серед іншого ліквідувала становий устрій країни, 2 листопада постановили конфіскувати на користь держави власність церкви і духовенства, а декретом від 15 березня 1790 року — частково скасували кріпацькі повинності селян.
Всупереч очікуванням багатьох прийнята Національними зборами 3 вересня 1791 року конституція не знищила монархію, а лише позбавила Людовика XVI титулу «король Франції», визнавши його «королем французів Божою милістю і силою конституційних законів» з досить широкими повноваженнями. «Настав кінець революції» — заявив він у своєму маніфесті до скликаних у жовтні Законодавчих зборів, де більшість депутатів, обраних за новим виборчим законом, отримали ліберальні монархісти. Однак нормалізувати ситуацію новому уряду не вдалось і в ході війни з Пруссією і Австрією, котрі мали намір силою зброї запобігти поширенню Європою революційних ідей, 10 серпня 1792 року Париж пережив ще одне збройне повстання, в результаті якого Людовик XVI був заарештований і через два місяці у Франції постала республіка.
З 1880 року день взяття Бастилії у Франції відзначається як загальнонаціональне свято «перемоги нової ери над старим режимом».
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Клятва у «Залі для гри в м'яч», 1789
• Декларація прав людини і громадянина, 1789
• Повстання санкюлотів, 1792
• Проголошення Французької Республіки, 1792
• Страта Людовика XVI, 1793
• Термідоріанський переворот, 1794
• Переворот 18 брюмера, 1799
• Липнева революція, 1830
• Паризька комуна, 1871