сьогодні
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
search menu
Острозька Біблія
12 липня 1580 року побачив світ перший повний корпус біблійних книг церковнослов'янською мовою - Острозька Біблія. Коштом і організаційними зусиллями князя Василя-Костянтина Острозького колектив книжників вперше створив слов'янський біблійний канон, завдяки якому церковнослов'янська мова в українізованому і кодифікованому ними варіанті набула поширення у слов'янському православному світі.
2109
Релігія
Тетяна Євсєєва
Поширення українськими теренами ідей Реформації, релігійних і освітніх рухів з різних куточків Європи та зіткнення з ідеями і освітніми практиками католицької Контрреформації протягом ХVІ століття каталізувало православне середовище. Українські церковні інтелектуали мали дати відповідь на культурні виклики часу. Перед ними стояло завдання виробити сучасну оригінальну культурну традицію на основі збагачення чинних візантійських і давньоруських церковних традицій культурними та освітніми ідеями Західного християнства.
Першим наслідком їх активності стало заснування у 1576 році в Острозі слов'яно-греко-латинської школи (Острозької академії), а другим - укладення для православних слов'ян першого повного тексту Святого Письма Старого й Нового Заповіту - Біблії (за місцем видання стародрук відомий як Острозька Біблія). Робота над виданням почалася з ініціативи і коштом Василя-Костянтина князя Острозького у середині 70-х років ХVІ століття і велася, імовірно, під керівництвом Герасима Смотрицького силами «редакторського корпусу». Достеменно його склад не встановлено, але припускають, що до нього входили укладач «алфавітно-предметного покажчика» до Нового Заповіту («Книжка, собраніе вещей нужнійших въкратці скораго обрітенія в Книзе новаго завіта», 1580) Тимофій Михайлович, грек Діонісій Палеолог, друкар Іван Федорович (Федоров), викладачі та студенти академії.
Староста Володимирський, маршалок Волинський Василь-Костянтин Острозький (1526-1608) © Львівський історичний музей
Староста Володимирський, маршалок Волинський Василь-Костянтин Острозький (1526-1608) © Львівський історичний музей
Відсутність у православних єдиної книги Біблії, до якої входили б усі книги Старого Заповіту у перекладі церковнослов'янською мовою, спонукала редакторів Острозької Біблії збирати для свого видання біблійні тексти мало не по всьому християнському світові: з «римських земель», «кандійських островів», чеських, грецьких, сербських і болгарських монастирів, а також з Москви і Константинополя. По тому, здійснивши порівняльний аналіз, видавці мусили опертися на якийсь зі списків. Дослідники досі не дійшли згоди, який саме список покладено в основу видання. Сучасні науковці вважають, що острозькі книжники використали переважно т.зв. Геннадієву Біблію, укладену в Новгороді Великому в кінці ХV століття за наказом архієпископа Геннадія. Однак, з'ясувавши, що привезений з Московії список, що містив і кілька книг, перекладених з Вульгати (латинської Біблії), хибує на неточності і помилки, вони перевіряли його за допомогою Септуаґінти. Вона й зазначена на титульному аркуші Острозької Біблії як вихідний для перекладу текст.
Септуаґінта - грецький переклад «семидесяти двох перекладачів» (звідки й назва) списку священних книг Старого Заповіту, який виник у III-II ст. до Р.Х. в Олександрії Єгипетській і знаний пізніше як Олександрійський канон. До його складу увійшли переклади оригінальних гебрейських текстів та грецькі тексти, що таких оригіналів не мали. Але церква вважає що апостоли визнавали його нарівні з гебрейським оригіналами
На думку українського мовознавця, лексикографа та історика церкви Івана Огієнка значення Геннадієвого списку надто перебільшене, оскільки мова, правопис та наголоси у книгах Острозької Біблії відрізняються і це «свідчить, що Біблію зложено «зі списків різного віку й різних земель». У будь-якому випадку, як на свій час острозькі книжники уклали Слов'янський біблійний канон на високому науковому рівні. Одночасно аналогічну роботу провадила римо-католицька церква: у 1592 році вийшло друком Сиксто-Клементинське видання Вульгати.
Дата виходу Острозької Біблії теж є дискусійною. Збереглися два типи примірників книги з різними колофонами (вихідними даними на останній сторінці). Менша частина тиражу видрукувана церковнослов'янською мовою і датована 12 липня 1580 року, більша - видрукувана церковнослов'янською та грецькою мовами і датована 12 серпня 1581 року. Зустрічаються також примірники з обома колофонами. Імовірно, через те, що книги друкували не звичайним порядком, а в міру виправлення тексту, Біблія складається з п'яти частин, з окремою пагінацією (нумерацією сторінок) кожної (276, 180, 30, 56 і 78, до цього ще 8 листів передмов, а разом 628 листів, чи 1256 сторінок).
Видання Біблії 1581 року належить до визначних зразків української та світової поліграфії ХVІ століття - у ньому вміщено 81 заставку з 16-ти дощок, 70 кінцівок з 17-ти дощок, 1384 гравійовані ініціали, численні композиції з виливних прикрас, перші східнослов'янські гравюри у техніці естампу. Тираж не зазначено, однак фахівці вважають, що вийшло 1500-2000 примірників, які розійшлися серед православних слов'ян, а також молдаван та румунів.
Вважається, що до нашого часу дійшло близько 300 примірників, які зберігаються в музеях, бібліотеках, архівах Австрії, Ватикану, Білорусі, Болгарії, Великобританії, Голландії, Греції, Естонії, Канади, Киргизії, Литви, Німеччини, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, Угорщини, Чехії, Фінляндії, Франції, США і Узбекистану. В Україні примірники Острозької Біблії зберігаються у збірках бібліотек, музеїв Львова, Харкова, Ужгорода, Одеси, Сімферополя. В Національній бібліотеці України ім. Володимира Вернадського зберігається 18 примірників, серед них Біблія з двома післямовами - 1580 і 1581 років, що належала останньому польському королю Станіславу-Августу Понятовському.
Укладенням повного корпусу біблійних книг острозькі книжники надали нового імпульсу розвиткові української православної культури. Вони створили основу для розвитку богослів'я, кодифікували оновлений українцями варіант церковнослов'янської мови. Іван Франко звернув увагу, що мова Острозької Біблії - це вже не мова Кирила і Мефодія, а українізована церковнослов'янська. Видання Біблії стимулювало формування на ній релігійної, богословської термінології, розвиток богословської думки і появу на межі ХVІ-ХVІІ століть полемічної православної літератури. Це пожвавило не лише середовище церковних інтелектуалів, а й розвиток освіти: з'явилися азбуки, граматики (вершиною яких стала «Граматика» Мелетія Смотрицького 1619 року), мовні словники.
Окрім українців Острозькою Біблією 170 років послугувався весь православний слов'янський світ та Молдавія, її мова справила великий вплив на утвердження у східних і південних слов'ян пізнішого східнослов'янського варіанту церковнослов'янської мови.
До перевидання Острозької Біблії, з огляду на брак її для церковних потреб, вперше вдалися у 1663 році. За наказом царя Олексія Михайловича текст 1581 року перевидали у Московському царстві як «первопечатный», виправивши правопис та замінивши рештки українського наголосу на російський. Вдруге Біблію 1581 року - в редакції 1663 року - за наказом Петра І у 1712-19 роках виправляв на основі грецького тексту єпископ Феофілакт Лопатинський. По смерті царя її так і не видали, а виправлення Лопатинського роками «перевіряли». Нарешті 18 грудня 1751 року вийшла т. зв. Єлизаветинська Біблія, фактично третя редакція Біблії 1581 року, виправлена за наказом імператриці Єлизавети ієромонахами-професорами Київської академії Варламом Лащевським та Гедеоном Слонимським.
Перший повний український переклад тексту Біблії здійснили Пантелеймон Куліш, Іван Пулюй та Іван Нечуй-Левицький у 1903 році. Другий, науковий, переклад, виконав у 1917-40 роках Іван Огієнко (митрополит Іларіон). Книга, «з мови давньоєврейської та грецької дослівно перекладена», вийшла 1958 року. Через п'ять років побачив світ повний переклад філолога о. Івана Хоменка - «Святе Письмо».
Два останні повні переклади Біблії українською належать патріарху УПЦ-КП Філарету, в миру - Михайлові Денисенку, (2004) та о. Роману Турконяку (2007).
15 липня 2018 © Тетяна Євсєєва спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Релігія
Особистості
Україна
Європа
Середньовіччя

Головні події 12 липня

#ЦейДень
Все про 12 липня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left11 липня
13 липняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward