Засноване в 862 році графство Фландрія (територія сучасної Бельгії), залишаючись незалежним, завжди було в сфері інтересів одразу двох держав, Франції і Англії, орієнтуючись більше на останню, куди експортувалось вовняне сукно, основа місцевої економіки. Після поразки 27 липня 1214 року короля Джона Безземельного в битві при Бувіне Англія втратила Нормандію і в справи Фландрії все частіше почали втручатися французькі монархи, давно зацікавлені в економічно розвинутому регіоні і контролі за єдиним плацдармом можливого англійського наступу. Людовік IX Святий зумів привернути до себе фламандських графів, однак міста категорично відмовилися переорієнтуватися на Францію і для їх приборкання граф Тьєррі Ельзаський почав видавати хартії й різноманітні привілеї, які відкрили ще більші можливості збагачення на торгівлі з Англією: в кінці XIII століття міста Фландрії перебували на вершині процвітання і могутності.
Багаті Брюгге, Гент, Іпр, Лілль, Сент-Омер та Камбре мали типове патриціанське управління, при якому влада в містах та купецьких гільдіях перебувала в руках кількох впливових сімей. Прагнучи обмежити владу патриціїв, граф Фландрії Гі де Дампьєр у 1280 році підтримав повстання невдоволених ремісників Іпру, завдяки чому зумів посилити свою владу в містах. Це, однак, викликало невдоволення городян, які, остерігаючись втрати міської автономії, звернулися по захист до короля Франції Філіпа IV Красивого. В результаті його втручання в 1287 році бальї Вермандуа став представником короля у Фландрії і зумів поставити під контроль усі дії графа.
Щоб ослабити французький вплив, 31 серпня 1294 року Дампьєр уклав з королем Англії Едвардом I Довгоногим угоду про одруження їх дітей. Шлюб цей, однак, так і не відбувся — Філіп IV зумів виманити Гі разом із синами в Париж, де полонив їх і звільнив лише після прибуття дочки Дампьєра Філіппіни до королівського двору в якості заручниці. Крім того, Філіп IV надав підтримку суперникам Гі, уклавши союз з графами Голландії, Зеландії та Ено, що підштовхнуло Дампьєра відкрито перейти на бік Англії, і 9 січня 1297 року він надіслав Філіпу лист, в якому оголосив про відмову коритися йому. У відповідь французька армія вторглася до Фландрії, де її радісно зустрічали містяни, які виносили ключі від брам. Так і не отримавши допомоги від Англії, що саме вела війну з Шотландією, в 1300 році Гі де Дампьєр з молодшими синами був змушений здатись у полон, а «…французький король став повновладним господарем Фландрії», як повідомляє в своїй «Новій хроніці» італійський хроніст і сучасник подій Джованні Віллані.
Філіп IV розмістив в містах Фландрії великі гарнізони, проте втримати її не зумів. Високі податки, встановлені французьким намісником Жаком де Шатійоном, навесні 1302 року стали причиною повстання в Брюгге, яким керував старшина цеху ткачів Пітер де Конінк. На світанку 18 травня його загін вирізав близько 300 французів, а сам Шатійон заледве врятувався втечею в замок Куртре (нині — місто Кортрейк в Бельгії). Сформувавши ополчення, повсталі звернулися до інших фламандських міст з проханням про допомогу. Їх почули всі, окрім Гента, який залишився вірним королю Філіппу. Фламандську армію, що нараховувала близько 8-9 тисяч чоловік, очолили Гійом де Жюльє і його дядько Гі Намюрський, онук і молодший син Гі де Дампьєра. Віллані про неї повідомляє: «хто обзавівся списом (списи у них окуті залізом з вістрям на зразок тих, що використовуються при полюванні на дикого кабана), хто — сучкуватою палицею завбільшки з древко списа з великим загостреним залізним наконечником і залізним кільцем. Це грубе і варварське знаряддя, що дозволяє бити і колоти, вони називають "годендак", тобто по-нашому "добрий день"».
26 червня бунтівники підійшли до замку Куртре, який утримував французький гарнізон. Йому на допомогу Філіп IV вислав 8-тисячну армію, в основному кінноту, на чолі з Робером II Добрим, графом д'Артуа, яка 8 липня підійшла до Куртре, де простояла три дні, плануючи наступ. Фламандці вибрали вдалу місцевість для розташування свого бойового порядку — в кутку, утвореному замком і річкою Ліс, з двох сторін поле захищали два струмки, Гренінг і Гроті. На ньому городяни вирили рови, які заповнили водою і прикрили гіллям. Піхота була поставлена щільним строєм: перший ряд виставив перед собою піки, звернувши вістря в бік ворога, за ним стояв ряд, озброєний годендагами, потім знову пікінери. Були у повсталих і арбалетники, 500 чоловік, які «…стали пліч-о-пліч, не маючи інших наступальної або оборонної зброї, будучи людьми бідними і недосвідченими в ратній справі, але зневіреними в порятунку».
Близько шостої ранку 11 липня 1302 року французи розпочали битву. Першою виступила легка піхота — арбалетники і лучники, в основному, найманці з числа генуезців і наваррців. Попри свою професійну перевагу вони так і не змогли відтіснити фламандський фланг. Роберт д'Артуа наказав піхотинцям поступитися кавалерії. Її атаку, ускладнену природним ландшафтом, фламандці також витримали і нав'язали ближній бій на місці, що нівелювало перевагу кінноти, яка мала обмаль можливостей для маневру: спрацювали рови на полі, куди падали коні, скидаючи вершників, а у ближньому бою фламандці дуже вдало застосовували гогендаги. У французьких рядах почалася паніка. Спроба Робера кінним резервом врятувати становище зазнала невдачі і після його загибелі близько 15:00 французи, переслідувані фламандцями, почали рятуватись втечею до Лілля і Турне.
На полі бою під Курте французи втратили близько тисячі чоловік, в той час як фламандці — біля сотні. З убитих лицарів вони зняли зо сім сотень позолочених шпор і розвісили їх як трофеї в одній з церков Брюгге, через цю битву часом називають «Битвою золотих шпор».
У Франції перемога заколотників і загибель багатьох шляхетних воїнів була сприйнята як трагедія. Втративши контроль над Фландрією, у вересні 1303 року Філіп IV Красивий був змушений укласти перемир'я зі старшим з синів Гі де Дампьєра Філіпом, графом Теано, й звільнити його батька й братів. Але в липні 1304 року французька армія знову увійшла до Фландрії, 10 серпня розгромила Гі у битві при Зірікзеї й він знову опинився в полоні, де й помер наступного року. Новим графом Фландрії став його син Роберт III Бетюнський, якому в червні 1305 року довелось укласти з французьким королем принизливу мирну угоду, поступившись рядом територій і погодившись на виплату щорічну ренти. Неодноразові спроби Роберта Бетюнського повернути втрачене тривали до 1320 року, коли він зрештою приніс присягу Філіппу V Довгому й остаточно відмовився від валлонських земель.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН