Тільзитський
мирний договір
Після поразки російських військ у битві під Фрідландом 7 липня 1807 року в місті Тільзит в Східній Пруссії підписано мирний договір, за яким Російська імперія була змушена вийти зі складу Четвертої коаліції і стати союзником Франції у всіх військових і політичних питаннях, визнавши всі завоювання Наполеона в Європі. Через обопільне нехтування умовами договору союз між двома державами протримався недовго і вже за п'ять років переріс у відкритий конфлікт і війну.На обкладинці: Адольф Роен «Зустріч Наполеона І і Олександра І на річці Німан 25 червня 1807 року», 1807 рік © Версальський палац
31828
Читати 11 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Поразка австро-російських військ 2 грудня 1805 року в битві під Аустерліцем привела до розпаду Третьої антифранцузької коаліції. 26 грудня Наполеон Бонапарт уклав з імператором Францом II Пресбурзький мирний договір, за яким Австрія поступалась Франції своїми володіннями в Північній Італії, Далмації та Істрії і визнавала за монархами Баварії та Вюртемберга титули королів. Це привело до втрати нею домінуючого положення у Священній Римській імперії і її фактичного розпаду наступного року: згідно з досягнутою 12 липня 1806 року в Парижі угодою було створено Рейнський союз німецьких монархій і через місяць Франц II склав повноваження імператора, а сама імперія припинила своє існування.

Успіхи Наполеона спонукали до формування Четвертої антифранцузької коаліціії, до якої увійшли Великобританія, Росія, Пруссія, Саксонія і Швеція. 12 і 19 червня вони уклали між собою секретні декларації, що дало підстави активізуватись Франції, яка вбачала у новій конфедерації німецьких держав загрозу своїй цілісності і непокоїлась через можливу втрату Ганновера (континентального володіння Англії, зайнятого і конфіскованого французами), який Наполеон віддав їй ще в 1805 році в якості компенсації за її нейтралітет у війні Третьої антифранцузької коаліції. 1 жовтня 1806 року король Фрідріх ІІІ Вільгельм в ультимативній формі зажадав виведення протягом десяти днів французьких військ з території Пруссії і розпуску Рейнського союзу. Впевнений у міці своєї армії, яка ще з часів Фрідріха Великого вважалась непереможною (дехто з військових навіть жартома заявляв, що війна з французами закінчиться в лічені дні, одним ударом, і жалкував, що армія бере з собою на війну рушниці і шаблі, хоча достатньо було б лише палок), прусський генералітет розпочав вторгнення на територію союзної Франції Баварії, плануючи стрімкою атакою на розрізнені французькі корпуси запобігти їх з'єднанню і витіснити за Рейн.

Однак вже 14 жовтня в генеральних битвах під Йєною і Ауерштедтом французи вщент розгромили прусські війська під командою князя Фрідріха Людвіга Гогенлое-Інгельфінгенського і герцога Карла Вільгельма Фердинанда Брауншвейгського. Втративши 38 тисяч чоловік і майже всю артилерію, Пруссія виявилась повністю розгромленою, 27 жовтня Наполеон з тріумфом увійшов в Берлін, після чого рушив до Вісли і зайняв Варшаву. У відповідь в Польщу було стягнуто російські війська під командою фельдмаршала Михайла Каменського, які розмістились в районі ріки Нарев. 12 грудня маршал Луї-Ніколя Даву атакував росіян під Чарново, змусивши піхотну дивізію Остермана-Толстого відійти на з'єднання з основними силами корпусу генерала Леонтія Беннігсена. Спроба Наполеона захопити переправи через Нарев і відрізати російській армії шляхи відступу з Польщі не вдалась, і після відведення французьких військ на зимові квартири в січні 1807 року Беннігсен виступив проти корпусів маршалів Мішеля Нея і Жана-Батіста Бернадота, які стояли в південній частині Східної Пруссії окремо від основних наполеонівських сил.

Дізнавшись про дії Беннігсена, Наполеон миттєво стягнув свої основні війська в район Плоцька і перейшов у наступ в північному напрямку, намагаючись обійти російську армію з тилу і притиснути її до Вісли. Але цей план став відомий Беннігсену з перехопленої депеші Наполеона до Бернадота, і Беннігсен почав відхід в Східну Пруссію, де був розбитий 26 січня 1807 року в битві під Прейсиш-Ейлау. В цей час французькі дипломати досягли перемоги на політичному фронті і вмовили Туреччину виступити проти Росії, ситуація для якої стала загрозливою через фактичну капітуляцію Пруссії і відсутність суттєвої допомоги з боку Швеції і Англії.

23-27 травня маршали Ней і Ніколя Жан де Дьє Сульт атакували росіян при Гуттштадті, змусивши з великими втратами знову відступити, а 29 травня Сульт наздогнав їх і в битві під Гейльсбергом розбив війська Беннігсена. Дізнавшись про поразку, 12 червня брат російського імператора великий князь Костянтин Павлович у різкій формі зажадав негайно замирення з Наполеоном: «Государ, якщо ви не хочете миру, тоді дайте краще кожному російському солдатові заряджений пістолет і накажіть їм всім застрелитися. Ви отримаєте такий же самий результат, який дасть вам нова і остання! Битва, котра неминуче відкриє французьким військам браму у вашу імперію». Олександр І відповів категоричною відмовою.

Французи продовжили переслідування відступаючих росіян, і 14 червня 1807 року під Фрідландом обидві армії вишикувалися до вирішального бою. Бригадний генерал Жан-Батіст Антуан Марселен де Марбо, що повідомляв Наполеону звіти маршала Жана Ланна, згадував, що перед битвою імператор був налаштований оптимістично: «Коли я закінчив свою доповідь, імператор з посмішкою запитав мене: "У вас хороша пам'ять?" — "Непогана, сір". — "То яка сьогодні, чотирнадцятого червня, річниця?" — "Річниця Маренго". "Так, так — відповів імператор, — "річниця Маренго", і я збираюся розбити росіян так само, як тоді австрійців».

Битва під Фрідландом тривала з 17:30 до 23:00. Наполеон особисто командував французькими атаками, стоячи на спеціальному дерев'яному помості. Росіяни зазнали нищівної поразки, втративши 20 тисяч чоловік і 80 гармат: «Ми втратили страшну кількість офіцерів і солдатів; всі наші генерали, а особливо кращі, поранені або хворі, — зізнавався Олександр І. — Звичайно, Пруссії доведеться важко, але бувають обставини, коли слід думати переважно про самозбереження, про себе і керуватися тільки одним правилом — благом держави». «Самозбереження», як висловився Олександр у розмові з князем Куракіним в Шавло, змусило його протягом доби після повідомлення про поразку під Фрідландом зважитися на мир і союз з Наполеоном.

19 червня Наполеон прибув до Німану і зупинився на російському кордоні біля міста Тільзит. Ввечері на аванпост французької кавалерійської дивізії прибув російський парламентер з білим прапором, який просив передати маршалу Іоахіму Мюрату лист від генерала Леонтія Беннігсена з пропозицією укласти перемир'я. Дізнавшись про згоду Наполеона, Олександр I повідомив про бажаність особистого з ним побачення і наказав своїм дипломатам докласти всіх зусиль, щоб переконати французького імператора, що він, Олександр, гаряче бажає тісного союзу з Наполеоном і що тільки франко-російський союз може дати всьому світу стабільність і надійний мир.

Перша зустріч двох імператорів відбулася 25 червня 1807 року о 14:00. Щоб Олександру не довелося їхати на французький берег Німану, а Наполеону — на російський, посередині ріки було встановлено пліт з двома розкішними павільйонами; на французькому березі була вишикувана вся наполеонівська гвардія, на російському — невелика свита Олександра. Особистий секретар Наполеон Луї Бурьєн писав: «Зустріч в Тільзиті — одна з найвищих точок сучасної історії, і води Німану відбивали зображення Наполеона на вершині слави». Генерал Саварі, присутній при зустрічі, згадував в своїх мемуарах, що Олександр перший звернувся до імператора: «Я ненавиджу англійців так само, як і ви», на що Наполеон відповів: «Якщо справи дійсно йдуть таким чином, то ми вже примирилися».

Короля Пруссії на першу зустріч покликано не було. Бурьєн повідомляє, що «цей нещасний монарх, якого супроводжувала королева Луїза (Луїза Августа Вільгельміна Амалія Мекленбурзька — Д.К.), знайшов собі прихисток на млині за містом. Це було єдиним його житлом…». Після першої зустрічі Наполеон написав міністру іноземних справ Французької імперії: «Я щойно зустрівся з імператором Росії посеред Німану… Завтра імператор збирається представити мені короля Пруссії. Для цього я оголосив Тільзит нейтральною територією».

26 червня Наполеон допустив Фрідріха до побачення і обійшовся з ним так презирливо, як тільки можливо. Прощаючись, французький імператор запросив Олександра на обід і демонстративно проігнорував прусського короля, котрому ледь кивнув головою і повернувся до нього спиною. З того дня побачення між імператорами відбувалися щодня і спочатку Наполеон нікого зі своїх міністрів не допускав до переговорів: «Я буду вашим секретарем, а ви — моїм», — сказав він Олександру.

Наполеон пропонував повністю поділити Пруссію, схід від Вісли якої мав би відійти до Росії, а захід — Франції: «Підлий король, підла нація, підла армія, держава, яка всіх дурила і яка не заслуговує на існування». Олександр був проти як і, природньо, Фрідріх ІІІ Вільгельм, з яким Наполеон не бажав розмовляти, робив йому різкі зауваження і лаяв його. Намагаючись будь-якими засобами врятувати Пруссію, король відправив на переговори з Наполеоном свою молоду і красиву дружину. Вони зустрілись 7 липня в Тільзитському палаці, де королева намагалася відстояти сильну і в стратегічному плані важливу фортецю Магдерубрг на Ельбі. Наполеон зберігав тверезий глузд і за жодних умов не погодився б на це. Як писав він своїй дружині Жозефіні де Богарне: «Прусська королева дійсно чарівна. Але не ревнуй, по мені все це ковзає як по клейонці. Мені коштувало б занадто дорого утримувати її». Зустріч Наполеона і Луїзи тривала надто довго, і Фрідріх ІІІ Вільгельм, не витримавши ганебного положення, наважився увійти у кімнату, де відбувалась бесіда імператора з королевою, яка ніяких результатів так і не досягла. «Якби король прусський увійшов до кімнати трохи пізніше, мені б довелося поступитися Магдебургом», — говорив потім жартома Наполеон своїм маршалам.

Тільзитський мирний договір був укладений 7 липня 1807 року і ратифікований 9 липня. Домовленості з Пруссією було підписано лише 9 липня і ратифіковано 12 липня: «з поваги до його величності імператора всеросійського» вона зберегла державність, правда у межах лише «Старої Пруссії» (земля балтійських прусів), Померанії, Бранденбургу і Сілезії. Всі її володіння на захід від Ельби увійшли в утворене Наполеоном нове королівство, Вестфальське, до складу якого Наполеон включив ще й Велике герцогство Гессенське, а незабаром і Ганновер, призначивши свого брата Жерома Бонапарта керувати ним. З відібраних у Пруссії польських земель (Познанської та Варшавської областей) було створено Велике герцогство Варшавське, куди в якості великого герцога Наполеон призначив свого нового союзника, саксонського короля Фрідріха Августа I. Олександр І (за наполяганням Наполеона) отримав з польських володінь невеликий Білостоцький округ.

Ігноруючи інтереси Туреччини (яка, підбурювана Францією, вступила у війну з Росією) Наполеон погодився, з правом Росії володіти європейською частиною Османської імперії, сам брав під контроль далматське узбережжя, а Олександр І зобов'язувався вивести всі свої військові сили з Валахії і Молдови. Наполеон пропонував Олександру розширити свою імперію за рахунок завоювань в Азії, визнавав за ним право на Фінляндію, натомість Росія визнавала легітимною династію Бонапартів, що зійшла на престоли Іспанії і Голландії замість повалених Бурбонів.

Головний пункт Тільзитського договору, яким усувалась Англія, єдиний сильний суперник Наполеона на континенті, не був опублікований: Росія і Франція таємно зобов'язалися допомагати одна одній у всякій наступальній та оборонній війні, де тільки це буде потрібно, Росія зобов'язувалася виступити в якості посередника між Парижем та Лондоном і прийняла до виконання декрет Наполеона про континентальну блокаду Англії й бралася усіма заходами примусити решту Європи дотримуватися нової континентальної системи.

9 липня 1807 року о 18:00 через Кенігсберг Наполеон відбув на батьківщину: він був у зеніті своєї могутності, контролюючи території від Іспанії до Німану.

Однак добрі відносини Франції і Росії тривали недовго. Олександр І відкрито нехтував пунктами мирної угоди, зокрема континентальною блокадою Англії, яка завдавала Росії чималі економічні збитки, а Франція інтригувала на Балканах, запобігаючи виходу Росії до Середземномор'я, і уклала союз із Австрією (після весілля Наполеона і Марії-Луїзи, дочки австрійського ерцгерцога Франца II), який, як вважав Олександр, був направлений проти Росії. Відкритий розрив між обома державами відбувся у 1812 році, коли Олександр І стягнув війська до кордонів Герцогства Варшавського і в ультимативній формі зажадав його ліквідації. У відповідь Наполеон, сформував 600-тисячну армію, з якою 24 червня перетнув Німан і розпочав похід на Москву.

Друк 3
Дмитро Копилов спеціально для © «Цей день в історії», 6 липня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 7 липня

Бурзька «Прагматична санкція» Карла VII

1438
#ЦейДень

Все про 7 липня

Події, факти, персоналії
headset

Самогубство Миколи Скрипника

1933

Американська окупація Ісландії

1941

Перший лазер

1960