Після ухвалення 30 грудня 1922 року І З'їздом Рад СРСР «в основному» Договору про створення СРСР почалася ретельна робота з його доопрацювання. Зокрема, під егідою ЦВК СРСР було створено п'ять комісій союзного ЦВК, які розробляли окремі питання майбутнього союзного Договору або, як його ще означали як до І з'їзду рад СРСР, так і після нього, Конституції СРСР. Однак результати роботи комісій нерідко переглядалися після ухвалення відповідних партійних настанов, і, насамперед, рішень ХІІ з'їзду РКП(б), що пройшов 17-25 квітня 1923 року, які зумовили «необхідність піддати серйозному перегляду всі основні положення союзного договору в сенсі уточнення прав окремих республік». Ініціювала такий перегляд насамперед українська сторона: зокрема, 19 лютого 1923 року ЦК КП(б)У ухвалив резолюцію, якою наполіг на потребі «створення органу в системі верховного керівництва Союзу, який би гарантував рівноправність окремих членів Союзу» (пізніше — Рада Національностей). З цією та низкою інших пропозицій українську точку зору в Москві було доручено представляти члену політбюро ЦК КП(б)У Михайлу Фрунзе, який мав подібний успішний досвід — саме він 30 грудня 1922 року озвучив прийняту потім з'їздом пропозицію про ухвалення Договору лише «в основному», а не « в цілому».
На Пленумі ЦК РКП(б), який відбувся 21-24 лютого, з проектом тез з національного питання, в тому числі і щодо основних засад існування СРСР, виступив Йосиф Сталін. Його проект було вирішено взяти за основу з тим, однак, щоб істотно доробити. У комісію з доопрацювання було включено голову РНК УСРР Християна Раковського. При визначенні напрямку запланованої корекції тез була врахована пропозиція української сторони. Двопалатна система парламенту СРСР, категоричним супротивником якої був раніше Сталін, рішенням пленуму була означена «як один з найбільш доцільних шляхів розв'язання національного питання», про що й доручалося повідомити радянським установам від імені партії.
У Москві, особливо в перші дні після закінчення І З'їзду Рад СРСР, його рішення розглядалися як утворення нової держави, а сам СРСР у пресі нерідко подавався як вже існуюча держава, що суперечило як букві, так і духу рішень з'їзду. За наполяганням української сторони пленум ЦК РКП(б) ухвалив рішення про те, що до встановлення «нормальних союзних органів існуюча система взаємовідносин радянських залишається без змін».
Така партійна настанова не завжди допомагала, тому українська сторона продовжувала нагадувати, що СРСР ще не утворено. 21 березня 1923 року повноважне представництво УСРР в Москві передало від імені Раднаркому УСРР офіційний протест до Президії Всеросійського ЦВК, РНК РСФРР та політбюро ЦК РКП(б), у якому наголошувалося, що так як «до цього часу Союзний договір в дію не введений, то вживання в офіційних паперах, котрі виходять від органів РСФРР, терміну Союз Радянських Соціалістичних Республік або скорочено СРСР є неправильним і недоцільним». Цікава деталь: на ХІІ з'їзді РКП(б) відмова розглядати пропозицію Миколи Скрипника перейменувати РКП(б) на Комуністичну партію СРСР вже московськими комуністами обґрунтовувалася саме міркуваннями передчасності такого кроку: «Зачекаємо, доки фактично зорганізується союз Соціалістичних Республік, а потім будемо перейменовувати».
Після ХІІ з'їзду РКП(б) здавалося, що настав час для ретельної переробки проекту Договору. Українська сторона внесла низку пропозицій, які мали посилити суверенність УСРР, більшість з яких, однак, була відхилена керованим Сталіним центральним партійним апаратом, котрий до червня вже оговтався від тієї критики свого підходу до національного питання, яка пролунала на початку березня з вуст Володимира Леніна. Мало того, навіть другу палату, Раду Національностей, Сталіну вдалося перетворити на переважно російський орган шляхом включення представників автономних республік, які на той час були лише в складі Росії.
1-2 липня відбулася сесія ВУЦВК, головним питання порядку денного якої було саме Договір про створення СРСР/Конституція СРСР. Доповідав Християн Раковський, який відзначив головну відмінність від грудневого 1922 року проекту — появу Ради Національностей, яка мала бути на сторожі інтересів національних республік. Детально зупинившись на основних положеннях Договору, доповідач, який у квітні-червні найзатятіше боронив інтереси УСРР, за що й був відкликаний з України, зрештою підсумував: «При теперішньому міжнародному та внутрішньому становищі — політичному та господарчому, дана конституція забезпечує максимум прав союзним республікам при збереженні максимум єдності революційного і пролетарського фронту».
Після обговорення та відповідей на питання Раковський повторив досить часто тоді згадувану настанову: «Лише в рамках Радянського Союзу Україна може існувати як незалежна держава». В результаті обговорення ВУЦВК 2 липня одноголосно схвалив в цілому узгоджений раніше в партійному порядку проект. Подібні рішення у цей час були ухвалені і в інших радянських республіках.
6 липня 1923 року відбулася запланована ще 30 грудня 1922 року подія — відкрилася ІІ сесія ЦВК СРСР, яка затвердила та ввела в дію Декларацію та Договір про створення СРСР. У вступній частині йшлося про те, що ЦВК СРСР «на виконання постанови І з'їзду рад СРСР […] та приймаючи до уваги поправки та зміни, запропоновані Центральними Виконавчими Комітетами Союзних Республік, постановляє: Декларація про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік та Договір про утворення Союзу Радянський Соціалістичних Республік становлять Основний Закон (Конституцію) Союзу Радянських Соціалістичних Республік». Тобто Декларація і Договір водилися в дію як дві складові єдиної Конституції СРСР.
13 липня 1923 року Президія ЦВК СРСР прийняла відозву до всіх народів і урядів світу, у якій сповіщалося про те, що відбулося створення СРСР, та про початок роботи вищих органів влади та управління нового державного утворення. Тим самим публічно констатувалося, що датою створення СРСР стало 6 липня 1923 року. Саме відтоді почали діяти загальносоюзні законодавчі органи влади, було створено основний виконавчий орган влади СРСР — РНК СРСР, головою якого формально було обрано Леніна. Водночас були ліквідовані ті республіканські наркомати, які засвідчували формальну незалежність республік. В Україні передусім це стосувалося Наркомату закордонних справ. ІІ З'їзд Рад СРСР, який відбувся у січні 1924 року, ратифікував вже діючий Основний Закон.
Постановою Президії ЦВК СРСР від 3 серпня 1923 року 6 липня було визнане святковим і вихідним днем на всій території СРСР. Відзначався він як «день створення СРСР», «день Конституції СРСР» чи «день СРСР» — усі три означення події тоді були синонімами. Статус вихідного дня та дата святкування (іноді це був перший вихідний липня) змінювався в залежності від обставин, але аж до ухвалення у грудні 1936 року нової «сталінської» Конституції СРСР 6 липня було офіційним радянським святом. Водночас ще за кілька років до введення в дію сталінської Конституції, і особливо цей підхід набув популярності після Голодомору, дедалі частіше як дату створення СРСР називали 30 грудня. Але лише після 1936 року в історичній пам'яті 6 липня як День Конституції та День створення СРСР остаточно «розпався» на дві дати — 30 грудня 1922 року (день створення СРСР) та 31 січня 1924 року (Конституція СРСР). І саме така сталінська настанова залишається переважаючою в сучасній історичній пам'яті.
ВІД ПЕРШИХ ГРОМАД ДО ПЕРШОЇ ІМПЕРІЇ
Коментарі
Дивіться також
• Незалежність радянської УНР, 1918
• Перша конституція радянської України, 1919
• Падіння Української Народної Республіки, 1920
• Визнання Росією незалежності УСРР, 1920
• Попередня угода про створення СРСР, 1922
• Відставка Християна Раковського, 1923
• Кінець СРСР, 1991