Коронація
Гуго Капета
3 липня 987 року в соборі Нуайона короновано графа Паризького Гуго Капета, обраного на престол знаттю Західно-Франкського королівства по смерті бездітного Людовика V. Він став родоначальником третьої, після Меровингів і Каролінгів, династії, що правила Францією до 1328 року, і дала початок династіям Валуа та Бурбонів.На обкладинці: Шарль Штейбен «Гуго Капет», 1837 рік © Версальський палац
25874
Читати 5 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Довгоочікуваний син в родині графа Парижа і Орлеана, маркіза Нейстрії і герцога франків Гуго Великого з династії Робертинів і Гедвіги Саксонської, дочки східно-німецького короля Генріха Птахолова, народився близько 940 року. Незважаючи на знатне походження, про життя Гуго-молодшого практично нічого невідомо до 956 року, коли несподівано (імовірно від чуми) помер його могутній і впливовий батько, котрому в останні роки життя вдалось приєднати до свої володінь Бургундське герцогство.

Прізвисько «Капет» вперше з'явилось в історіографії на початку XIII століття у праці англійського літописця Радульфа де Дісето, щоб відрізняти Гуго-молодшого від його знаменитого батька і тезки Гуго, котрого також ретроспективно стали іменувати Великим. Етимологія прізвиська достовірно не з'ясована і за деякими версіями виводиться від латинських «cappa» — накидка без рукавів, яку носили світські абати (Гуго Капет мав цей титул щодо ряду монастирів) чи «caput» — голова, керівник

16-літній Гуго, як і його молодші брати Оттон та Ед, опинився під опікою його дядька по матері архієпископа Кьольна і герцога Лотарингії Бруно Великого (брата короля Східно-Франкського королівства і майбутнього імператора Священної Римської імперії Оттона Великого), котрий опікувався також і малолітнім королем Західних франків Лотарем з династії Каролінгів, зведеним на престол Гуго Великим. Незважаючи на свою впливовість (по смерті Гуго Великого — фактично другої особи на усьому франкському просторі), Бруно не вдалось запобігти відкритому протистоянню між своїми знатними підопічними — захоплення у 959 році Лотарем кількох бургундських міст (в тому числі і Діжона) привело до конфлікту з нащадками Гуго Великого, який вдалось владнати лише через рік, коли Бруно умовив Гуго Капета і його брата Оттона принести клятву вірності Лотарю як королю, а той натомість визнав за Гуго титул герцога франків, а за Оттоном — герцога Бургундії.

Зберігши земельну спадщину Робертинів, ні Гуго, ні Оттон, тим не менш, не набули того політичного впливу, яким володів їх батько, — їх землі не були цільним доменами, знаходячись в оточенні володінь інших сеньорів, котрі значно зміцнились з часу смерті Гуго Великого, не в останню чергу завдяки Лотарю, який сприяв появі нових лояльних до нього графств. По смерті бездітного Оттона в 965 році бургундська знать без узгодження з королем і за ініціативи Гуго Капета обрала новим герцогом його третього брата Еда, графа Невера. Це знову привело до конфлікту між Лотарем і Гуго Капетом, котрих примирив все той же Бруно Великий, і у подальшому їх стосунки налагодились настільки, що у війні 978-9 років короля Західних франків з імператором Священної Римської імперії Оттоном II Рудим Гуго Капет підтримав Лотаря, а той у 986 році заповів Гуго опікуватись своїм сином Людовиком.

По смерті батька 19-літній Людовик V, який фактично контролював лише Лан (тодішню столицю Західно-Франкського королівства) і його околиці, спробував приборкати впливого канцлера свого батька архієпископа Реймсу Адальберона, прихильного до імператора Оттона II. Конфлікт між ними став приводом до судового розгляду на королівській асамблеї, у перші дні якої Людовик V невдало впав з коня і помер 22 травня 987 року. За відсутності позивача і за сприяння Гуго Капета звинувачення з Адальберона були зняті, і на асамблеї знаті, скликаній у кінці травня в Санлісі, він, назвавши законного спадкоємця престолу Карла Лотарингського (брата Лотаря і дядька Людовика V) таким, що «втратив голову настільки, що посмів служити чужому королю і одружитися на нерівні, жінці зі стану васалів» (маючи на увазі його одруження з Аделаїдою Труаською, дочкою васала Гуго Капета, і участь у поході Оттона II проти Лотаря, чиїм васалом був Карл), висунув кандидатом на престол Гуго Капета, який «володіє всіма необхідними монарху якостями».

7 жовтня 768 року у соборі Нуайона коронуався Карл Великий, засновник династії Каролінгів

Ця пропозиція була одностайно підтримана, і 3 липня 987 року в соборі Нуайона (поблизу Комп'єна) Гуго Капет був помазаний на царство, ставши родоначальником нової династії правителів Західно-Франкського королівства. Щоб зміцнити своє положення і уникнути непередбачуваних виборів, він під приводом своєї можливої смерті під час походу проти маврів (який так і не відбувся) 25 грудня в Орлеані коронував свого 15-річного сина Роберта. Це стало традицією перших Капетингів, які подібним чином унеможливили сходження на престол представників інших династій.

Не змирившись з поразкою, у 990 році Карл Лотаринзький пішов війною на Гуго Капета, зайняв Лан, однак вже на початку наступного року був схоплений і разом з дружиною та молодшим сином поміщений у фортецю Орлеана, де невдовзі помер. Наступного року Гуго Капет за підтримки Річарда I, герцога Нормандії, і Фулька III, графа Анжу, зумів відбити напад свого наймогутнішого ворога Еда, графа Блуа, Шартра і Тура, якого пережив лише на кілька місяців, так і не зумівши приборкати землі північніше Луари, — 24 жовтня 996 року Гуго Капет помер під Шартром, імовірно, від віспи. Йому наслідував син Роберт, який на початку наступного року другим шлюбом одружився зі своєю на 8 років старшою двоюрідною сестрою Бертою Бургундською, вдовою заклятого ворога свого батька Еда Блуаського.


понад

20 ТИСЯЧ СЛІВ

чужомовного походження
Друк 11
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 2 липня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 3 липня

Битва під Геттісбергом

1863
#ЦейДень

Все про 3 липня

Події, факти, персоналії

Трагедія над Перською затокою

1988

Другий термін президета Єльцина

1996