Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Французька кампанія в Єгипті та Сирії
1 липня 1798 року війська Наполеона Бонапарта десантувались поблизу Олександрії, розпочавши захоплення Єгипту з метою його перетворення на французький плацдарм для подальшої експансії в Азію і ослаблення Великої Британії. Незважаючи на успіхи на початковому етапі, похід в Сирію закінчився невдало як і зрештою уся Єгипетська кампанія, посеред якої Наполеон повернувся в охоплену політичною кризою Францію.
На обкладинці: Луї-Франсуа Лежен «Битва біля пірамід», 1808 рік © Версальський палац
9564
Війни
Дмитро Копилов
Після блискучих перемог Наполеона в Італії 18 жовтня 1797 року Австрія уклала з Францією Кампо-Формійський мирний договір, за яким відмовилася від своїх північно-італійських володінь на користь Франції і була змушена вийти зі складу Першої антифранцузької коаліції, інші учасники якої — Росія і Пруссія — тимчасово відійшли від протистояння з Францією через суперечки за майбутнє Польщі. Щоб розгромити головного ворога Англію, з ініціативи якої і було створено Першу коаліцію, Директорія, як головний виконавчий орган Французької республіки, планувала провести висадку десанту в Ірландію, де місцеві мешканці охоче б підтримали французів у їх боротьбі проти Британії.
Інша стратегія боротьби з Англією полягала в завоюванні Єгипту, на який французькі правлячі кола звертали увагу ще до Великої Революції як на плацдарм, звідки можна загрожувати торговим і політичним конкурентам в Азії. Підтримку ідеї походу в Єгипет виказував і Наполеон Бонапарт, який розглядав його як стратегічно важливий плацдарм для вторгнення в Британську Індію, та міністр іноземних справ Шарль Моріс де Талейран, котрий навіть прочитав в Академії лекцію, присвячену перевагам, які отримає Республіка в Єгипті. Окрім того, купецтво Марселя і всього півдня Франції завжди мало широкі і вкрай вигідні торгові й ділові відносини з Єгиптом, Сирією й островами східної частини Середземного моря і було зацікавлено в зміцненні політичного становища Франції в цих регіонах, де торгівля постійно потребувала охорони.
«Недалеко вже той час, коли ми відчуємо, що для того, щоб справді розгромити Англію, нам потрібно опанувати Єгипет» - Наполеон Бонапарт, серпень 1797 року
Талейран і Наполеон доклали багато зусиль, щоб вмовити лідерів Директорії виділити кошти на Єгипетську експедицію, і 5 березня 1798 року генерал Наполеон Бонапарт був призначений її головнокомандуючим. За два місяці все вже було готово до кампанії: до складу експедиційної армії увійшло 24 тисяч піхотинців, 4 тисячі кавалеристів і 300 коней (решту коней планувалось придбати в Єгипті), 16 рот артилерії, 8 рот саперів, мінерів і робітників, 4 паркові роти, загалом всього 32 300 осіб у складі 5 дивізій, якими командували генерали Жан-Батіс Клебер, Луї Дезе, Жан Реньє, Жак-Франсуа Мену і Луї-Андре Бон. Для їх перевезення було приготовлено 309 суден, які мали конвоюватись флотилією з 55 кораблів під командуванням адмірала Франсуа Поля Брюе. В експедиції також взяли участь близько 100 вчених, дослідників, інженерів, техніків і митців, які мали вивчати давню історію Єгипту.
Англійська розвідка знала про приготування Франції до нової кампанії, про значимість якої свідчило призначення Наполеона головнокомандувачем. Він через своїх агентів поширював чутки, що має намір пройти через Гібралтар, обігнути Іспанію і потім висадитись в Ірландії. Як і розраховував Наполеон, дезінформація дійшла до Англії, уряд якої відправив до Гібралтару віце-адмірала Гораціо Нельсона, в той час як французький флот, вийшовши з Тулона, попрямував на Схід і 11 червня 1798 року захопив союзну Великобританії Мальту.
Незважаючи на те, що Єгипет належав Османській імперії, реальна влада в ньому належала мамлюкам, вихідцям з числа білих невільників Кавказу і Балкан, яким ще у середині XIII століття вдалось здолати курдську династію Аюбідів. Взявши регіон під власний контроль, мамлюки зберегли свою домінуючу роль в Єгипті й після його завоювання турками в 1517 році завдяки паралельним органам влади, які лише номінально підпорядковувались призначеним османським султаном губернаторам (пашам)
1 липня 1798 року французька флотилія увійшла в затоку Марабу в Єгипті, де військо висадилось на берег і наступного дня захопило розташовану поруч Олександрію, звідки рушило на Каїр. Йому назустріч виступив османський губернатор Єгипту Мурад-бей з 3 тисячами мамелюків, 2 тисячами яничар і флотилією з 60 судів, з яких лише 25 були озброєні, розбитий 13 липня біля селища Шебрейса 20-тисячною французькою армією. 21 липня Наполеон підійшов до знаменитих єгипетських пірамід в Гізі, де зустрівся з головними силами мамелюків. «Солдати! Сорок віків дивляться на вас сьогодні з висоти цих пірамід!» звернувся він до своєї армії перед початком битви біля селища Ембабе, в якій втричі більша армія мамелюків зазнала повної поразки, й, залишивши на полі бою декілька тисяч трупів, відступила частково в Сирію, частково — у Верхній Єгипет.
Після взяття Каїру Наполеон розмістив у містах і селищах Єгипту французькі гарнізони, на які було покладено поліцейські функції і охорона торгівлі та приватної власності. При командирах гарнізонів з числа іменитих і заможних місцевих громадян були сформовані дорадчі органи, «дивани». Всі земельні побори, що стягувалися мамелюками, були скасовані, а збір податків у Єгипті був впорядкований таким чином, щоб країна могла утримувати французьку армію за свій рахунок, для чого в Каїрі був створений диван з представників провінцій. При цьому було дотриману належну повагу до ісламу, мечетей і духовенства.
Під час зміцнення форту Сен-Жюльєн поблизу міста Розетта в дельті Нілу (сучасний Рашид) 15 липня 1799 року французами була виявлена кам'яна плита з викарбуваними старовинними текстами трьома давніми мовами. Після поразки французів у битві під Олександрією в серпні 1801 році Розетський камінь став власністю британців, які вивезли його у Лондон, де з 1802 року він практично неперервно демонструвався у Британському музеї. Розшифровка надписів на ньому, здійснена французьким істориком Жаном-Франсуа Шампольйоном, дала можливість знайти ключ до розуміння давньоєгипетської ієрогліфічної мови і культури Давнього Єгипту.
Віце-адмірал Гораціо Нельсон, який вже більше місяця прочісував Середземне море у пошуках супротивника і в кінці червня розминувся з ним біля Олександрії, несподівано атакував французів 1 серпня біля мису Абукір в гирлі Нілу і у триденній битві повністю знищив флот Наполеона. Це позбавило французьку єгипетську армію зв'язку з Францією, й султан Селім III нарешті зважився укласти союз із Англією і 1 вересня 1798 року оголосив Франції війну.
Наполеон розпочав приготуванням до походу в Сирію, звідки загрожувало вторгнення османських військ, і в лютому 1799 року перейшов через Суецький перешийок. 4 березня він взяв в облогу Яффу, яка капітулювала через два дні, після чого рушив до фортеці Акра, облога котрої тривала два місяці і закінчилася невдачею через відсутність облогової артилерії. Втративши 3 тисячі чоловік, 20 травня Наполеон вирішив повертатися до Єгипту і 14 червня прибув до Каїру, де дізнався, що поблизу Абукіра, там, де за рік до того Нельсон знищив французький флот, висадився турецький десант. Виступивши з військами до дельти Нілу, 25 липня Наполеон на голову розгромив 15-тисячну османську армію: «Ця битва — одна з найпрекрасніших, які я тільки бачив: від усієї ворожої армії, яка висадилася, не врятувалася жодна людина».
Невдовзі відрізаний від Європи Наполеон випадково з газет дізнався, що війська Другої антифранцузької коаліції відвоювали Італію і підступили до кордонів Франції, яку охопив хаос через кризу довіри до Директорії. Вигукнувши у гніві «Негідники! Італію втрачено! Всі плоди моїх перемог втрачено! Мені потрібно їхати!», Наполеон передав верховне командування армією генералу Жану-Батисту Клеберу і наказав спорядити чотири судна, на яких разом з близько п'ятьма сотнями відібраних ним людей 23 серпня 1799 року відплив до Франції.
Після прибуття Наполеона до Франції 9 листопада 1799 року парламент призначив його командувачем всіх воєнних частин Парижу, завдяки чому наступного дня він домігся розпуску Директорії і передачі влади очоленому ним тимчасовому уряду. Переворот 18 брюмера став фактичним завершенням Французької революції і початком одноосібного правління Наполеона.
За відсутності Наполеона Клебер прийняв рішення про необхідність повернення на батьківщину деморалізованої і втомленої тривалим перебуванням в Єгипті армії. В січні 1800 року за посередництва англійців він уклав з османцями Ель-Арішській мирний договір, за яким французи мали евакуюватися з Єгипту на британських суднах. Однак англійці не поспішали виконувати досягнуті угоди, умови якої були фактично порушені, і в березні біля руїн античного міста Геліополіс французи здобули блискучу перемогу над чисельно переважаючою армією османів. Тим не менш це не покращило критичне для французів положення — висадившись у березні 1801 року в Єгипті, англійські і османські війська поступово відвойовували країну. Після ряду стратегічних помилок новий головнокомандувач генерал Жак-Франсуа де Мену виявився заблокованим разом з невеликим контингентом в Олександрії й у серпні був змушений капітулювати, після чого французи були евакуйовані з Єгипту на англійських кораблях.
Хоча Єгипетський похід виявився для Франції невдалим, він справив великий вплив як на подальші взаємини двох регіонів — Європи і арабо-османського світу, — так і на сам Єгипет, де французька присутність підірвала основи існуючого політичного ладу: у 1805 році ветеран битви біля Абукріра і колишній керівник албанських частин Мухаммад Алі, призначений османцями пашою і намісником Єгипту, вирізав усіх мамелюків і проголосив себе хедивом (господарем) Єгипетського еялету. Через два роки під Розеттою він розбив британців, згодом приєднав до своїх володінь Аравію, Судан і Сирію, ставши засновником сучасного Єгипту, де заснована ним династія правила до військового перевороту 1952 року.
Дмитро Копилов © спеціально для «Цей день в історії», 30 червня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Війни
Наполеон Бонапарт
Африка
Азія
Нова історія

Головні події 1 липня

#ЦейДень
Все про 1 липня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left30 червня
2 липняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward