сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search menu
Запровадження апартеїду
в Південній Африці
29 червня 1949 року в Південно-Африканській республіці набув чинності закон про заборону шлюбів між представниками різних рас, перший із цілої низки законів, що сформували офіційну систему расової дискримінації і сегрегації чорношкірого та азійського населення країни. Система апартеїду діяла в ПАР понад 40 років і була відмінена в 1993 році.
На обкладинці: Нетрі Совето, в роки апартеїду - місця примусового проживання африканського населення в околиці Йоганесбургу, 2017 рік © Reuters/Siphiwe Sibeko
2675
Людина і суспільство
Володимир Лук'янюк
Здобувши перемогу у двох англо-бурських війнах, до 1902 року Великобританія захопила останні голландські колонії і в 1910 році спеціальним актом об'єднала Капську область, Наталь, Трансвааль і Колонію Оранжевої ріки в Південно-Африканський Союз (ПАС), який увійшов до складу Британської імперії на правах домініону. Через особливості самоврядування, які склались ще з початку XIX століття, коли англійські поселенці вперше з'явились на Півдні Африки, в колоніях вихідців з Нідерландів - африканерів - діяла система голландсько-римського права, котрої Великобританія зобов'язувалась дотримуватись під час завоювання кожної із голландських колоній. Це зумовило особливості законодавства домініону, яке значним чином відрізнялось від прийнятого у метрополії - зокрема, незважаючи на відсутність рабства, у ПАС діяли прийняті ще з середини XIX століття напівккріпацькі обмеження прав чорношкірого населення.
Згідно із конституційного рівня «Закону про Південну Африку» расово білі громадяни країни мали повний політичний контроль над усіма іншими расовими групами, а прийняті згодом закони ще більше обмежили права кольорового (до якого відносили вихідців з Індії) і чорного населення - їм будло дозволено купувати землю лише у визначених місцях (1913), селитись лише в певних районах міст (1923), виконувати некваліфіковану роботу на виробництві (1926), у 1927 році ліквідовано юридичний статус їх племінних вождів, а в 1936 році в найліберальнішій Капській області право брати участь у виборах до органів місцевого самоврядування було замінене правом обрати представником чорногошкірого населення лише білих громадян.
У 1946 році в ПАС почала роботу спеціальна урядова комісія, яка дійшла висновку, що послаблення у дотриманні законів про сегрегацію, яке відбулось через участь країни в Другій світовій війні, призвело до припливу африканськго населення в міста, що загрожує чистоті білої раси, втратою білими робочих місць, а успішна торгівля індійців становить загрозу бізнесу африканерів. Того ж року на індійську меншину спеціальним законом були накладені ті ж обмеження, що й на чорношкірих.
У 1948 році коаліція Національної партії зі ще більш крайньоправою Партією африканерів, яка перемогла на парламентських виборах, прийняла рішення про необхідність кодифікації усіх расових законів країни. Це вилилось у побудову системи апартеїду (відособленності), що базувалась на теорії соціолога і міністра корінних народів Гендріка Ферверда про окремішність розвитку різних національностей і рас і небезпеку їх змішування. На підставі його ідей і висновків спеціальних урядових комісій було прийнято ряд парламентських актів і адміністративних указів, які поширили сегрегацію практично на кожен аспект повсякденного життя, а в основу її застосування ліг законодавчо затверджений поділ громадян країни на чотири расові групи білих, чорних, кольорових та індійців, кожна з яких (крім білих) поділялась на окремі підгрупи (федерації) за мовним принципом.
Першим із законів апартеїду 29 червня 1949 року набув чинності закон про заборону шлюбів між представниками різних рас, який разом із «Законом про аморальність» 1950 року визначив сексуальні стосунки з партнером іншої раси кримінальним злочином. Того ж року був прийнятий «Закон про реєстрацію населення», який формалізував расову класифікацію і зобов'язував вносити дані про расу в усі офіційні документи, і «Закон про територіальні групи», яким небілим громадянам дозволялось селитись лише у визначених місцях і перебувати на території, передбаченій виключно для білих, лише по перепустках, наступного - «Закон про бантустани», який встановлював систему територіально-кланових резервацій, де африканцям надавалось право на самоуправління.
Один з архітекторів апартеїду Гендрік Ферверд (1901–1966), шостий прем'єр-міністр Південно-Африканського Союзу і перший незалежної Південно-Африканської Республіки (1958–1966). Був убитий чотирма ударами ножа 2 вересня 1966 року в будівлі парламенту психічно неврівноваженим південноафриканцем греко-португальського походження Дімітрісом Цафендасом, який мотивував свій вчинок недостатньою турботою прем'єр-міністра про білих
Один з архітекторів апартеїду Гендрік Ферверд (1901–1966), шостий прем'єр-міністр Південно-Африканського Союзу і перший незалежної Південно-Африканської Республіки (1958–1966). Був убитий чотирма ударами ножа 2 вересня 1966 року в будівлі парламенту психічно неврівноваженим південноафриканцем греко-португальського походження Дімітрісом Цафендасом, який мотивував свій вчинок недостатньою турботою прем'єр-міністра про білих
У подальші роки ці закони, які у ПАС не вважались дискримінаційними, а такими, що впроваджують диференціальний підхід до різних расових груп на основі традиційної для них державності, неодноразово переглядались в напрямку посилення жорсткості застосування і доповнювались новими, що передбачали створення окремих муніципальних установ, як-то пляжі, лікарні, навчальні заклади чи зони відпочинку («Акт про гарантію зручностей», «Закон про освіту банту», 1953).
Політика апартеїду викликала протести як в середині країни, які вилились у повстання і заворушення, так і за її межами - в 1961 році Південно-Африканський Союз був виключений з Британської Співдружності Націй, ставши Південно-Африканською Республікою (ПАР), на яку було накладено санкції міжнародного співтовариства в економічній, військовій і гуманітарній сферах. Попри це у 1960-70-х роках в ПАР активно проводилась політика переселення і депортації неєвропейського населення у відведені їм «етнічні райони». У 1970 році було скасовано політичне представництво всіх небілих громадян і того ж року вся чорна більшість країни була позбавлена громадянства ПАР на підставі закону, що проголошував їх громадянами одного з 10 бантустанів, чотири з яких стали номінально незалежними державами.
Політична і економічна ізоляція ПАР, загроза втратити своїх основних торгових партнерів в особі Великобританії і США, які у 1986 році підтримали ініціативу міжнародних економічних санкцій, змусили керівництво країни переглянути ряд законів апартеїду в напрямку їх ослаблення. Принципово ситуація змінилась з приходом до влади у 1989 році президента Вілема де Клерка, котрий розпочав реформу політичної системи ПАР, що передбачала знищення системи апартеїду, яка була остаточно ліквідована у 1991 році з відміною останнього із законів апартеїду.
28 червня 2018 © Володимир Лук'янюк спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Людина і суспільство
Африка
Новітня історія
Холодна війна

Головні події 29 червня

#ЦейДень
Все про 29 червня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left28 червня
30 червняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward