Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
reorder
Ізабель Перон — президент Аргентини
29 червня 1974 року Ізабела Мартінез Перон, віце-президент Аргентини і дружина смертельно хворого президента Хуана Перона, оголосила, що перебирає на себе повноваження президента країни, і через два дні очолила країну, ставши першою жінкою-президентом у світі. Підтримку їй висловили керівники всіх основних політичних партій, а також профспілки і збройні сили, проте до управління країною у критичний для неї час колишня співачка з панамського нічного клубу виявилась не готова, і через неповних два роки вона була усунута від влади в результаті військового перевороту.
На обкладинці: Ізабель Перон, 1974 рік
11277
Особистості
Володимир Лук'янюк
Завдяки успішно проведеній під гаслами «соціальна справедливість» і «економічна незалежність» кампанії 16 лютого 1946 року Лейбористська партія переконливо виграла перші за попередні 19 років загальні вибори до обох палат парламенту, і 4 червня 48-річний полковник Хуан Перон став 29-м президентом Аргентини. Він ініціював розробку амбітного 5-літнього плану, що мав забезпечити повну зайнятість, диверсифікувати промислове виробництво і його зростання на 40%. За ініціативою Перона було націоналізовано Центральний банк, залізниці, морські порти, громадський транспорт, університети і великі медичні заклади, законодавчо запроваджено мінімальну зарплату, загальний доступ до медичного обслуговування і соціального забезпечення, розпочато масштабну програму житлового будівництва, що вже за два роки привело до суттєвого зростання реальних зарплат і ВВП країни.
Дружина Перона Евіта, у минулому актриса і радіоведуча, стала його основним радником у створенні інститутів соціальної допомоги незаможним, сиротам, матерям-одиначкам і людям похилого віку. Вона вважається натхненником прийняття закону про надання жінкам права голосу і права обиратися на виборні посади. Улітку 1947 року Евіта здійснила турне Європою, де на державному рівні була прийнята в Іспанії, Швейцарії, Ватикані та Франції, що мало зміцнити міжнародні позиції Аргентини, яка лише почала виходити з міжнародної ізоляції.
Проте політика «третього шляху», якої дотримувався Перон, прагнучи уникнути конфронтації з основними супротивниками по Холодній війні, привела до загострення стосунків із США, й без того непростих через відмову свого часу Аргентини приєднатись до антигітлерівської коаліції. Виключення Аргентини з «плану Маршалла» боляче вдарило по аргентинському експорту, що у поєднанні з падінням світових цін у 1948 році на сільського-господарську продукцію стало причиною різкого знецінення аргентинської валюти й неконтрольованої інфляції, яка через два роки сягнула 50%.
Хуан і Евіта Перон, 6 вересня 1948 року
Хуан і Евіта Перон, 6 вересня 1948 року
Попри це, на виборах у листопаді 1951 року, на яких вперше в історії Аргентини брали участь жінки, Хуан Перон був переобраний на другий президентський термін. Евіта, хвора на рак, голосувала у лікарні, й померла у липні наступного року. До особистих невдач Перона додались політичні — країну охопили масові страйки, які після різкого падіння економіки в кінці 1954 року стали перманетними. Спроба вийти зі стагфляції завдяки мастштабним інвестиціям у транспорт і інфрастуктуру успіху не принесли, Перон втратив підтримку профспілкових лідерів, а його намагання провести конституційну реформу були розцінені однопартійцями як спроба зміцнити власні позиції перед наступними виборами.
В країні почалось переслідування політичних опонентів та інакомислячих, закриття і експропріація нелояльних владі ЗМІ. У відкриту опозицію до Перона перейшла римо-католицька громада, незадоволена його суперечливими новаціями як-то легалізація проституції і розлучень, й після скандалу, що вихлюпнувся у пресу, через зв'язок 59-літнього Перона з 13-літньою Неллі Рівас, 15 червня 1955 року папою Пієм XII президент Аргентини був відлучений від церкви.
Неллі Рівас і Хуан Перон, 1953 рік
Неллі Рівас і Хуан Перон, 1953 рік
Скликаний Пероном наступного дня мітинг на свою підтримку закінчився спробою військового перевороту: площа Мая у центрі Буенос-Айреса була піддана бомбардуванню і обстрілу з літаків воєнно-морської авіації. Загинуло 364 цивільних, більше 700 було поранено, Перон уцілів. Натовпи його прихильників розграбували одинадцять церков столиці, служба безпеки розпочала безпрецедентні репресії у пошуку змовників. 16 вересня 1955 року украй поляризоване аргентинське суспільство з полегкістю сприйняло звістку про заколот націоналістичної католицької групи офіцерів на чолі з генералом Едуардо Лонарді і втечу президента до Парагваю.
Хунта, що прийшла до влади в результаті «Визвольної революції», доклала чимало зусиль для дискредитації Хуана Перона. На загальний огляд були виставлені свідчення його розкішного життя, як-то антикваріат з президентських резиденцій, ювелірні вироби, колекції спортивних автомобілів і яхт. У 1956 році було законодавчо заборонено зберігати фото Перона і публічно згадувати ім'я колишнього президента та його дружини Евіти, тіло якої було ексгумоване і таємно вивезене до Мілану, де його перепоховали під чужим іменем у скромній могилі. Проти Перона, який з Парагваю переїхав до Венесуели, були ініційовані кримінальні переслідування за сексуальний зв'язок з неповнолітньою і переведення на особисті рахунки у швейцарських банках державних коштів, проте успіху це не принесло: після падіння в 1958 році диктатури генерала Переса Хіменеса, Перон перебрався спочатку до Панами, а згодом — до Іспанії під захист генерала Франсиско Франко, де невдовзі одружився з 30-річною співачкою Марією Естелою Мартінес, згодом відомою як Ізабель, з якою познайомився у панамському нічному клубі.
У 1965 році Ізабель Перон за дорученням чоловіка прибула до Аргентини, щоб налагодити контакти з його колишніми прихильниками: після кількох переворотів перонізм як ідеологія вийшов з підпілля, але фрагментувався по численних політичних течіях і рухах, що діяли під гаслом «перонізмом без Перона». Не полишаючи надію повернутись на батьківщину, Перон налагодив зв'язки як з крайньо лівими, так і з крайньо правими своїми послідовниками, не цураючись і нелегальних відверто профашистських організацій на кшталт «Національного руху Такура», що стояв на антисемітських, антикомуністичних і антиліберальних позиціях.
Проте всі ці зусилля виявились марними, доки у 1970 році до влади в Аргентині не прийшла хунта на чолі з генералом Роберто Левінгстоном. Проголошений ним намір покінчити з політичним хаосом, допустивши до виборів «чотири-п'ять партій», косолідував пероністів, й, хоча сам Перон до виборів, що пройшли у березні 1973 року, допущений не був, переконливу перемогу на них отримав його особистий представник Ектор Кампора. Прихильник крайньо лівих поглядів, він негайно амністував терористів, що були ув'язнені за політичні вбивства, і відновив дипломатичні відносини з Кубою. Це знову розкололо пероністів, причому настільки, що 20 червня в аеропорту «Есейса», де зібрався кількасоттисячний натовп, щоб привітати повернення на батьківщину Хуана Перона, між його радикальними прихильниками зчинилась бійня у якій загинуло 13 чоловік.
Ізабель і Хуан Перон, 1973 рік
Ізабель і Хуан Перон, 1973 рік
12 липня 1973 року, через три тижні після затвердження на посадах, президент Ектор Кампора і віце-президент Вісенте Ліма подали у відставку, щоб відкрити шлях до нових виборів, на яких у вересні преконливу перемогу — 62% голосів — отримав Хуан Перон, котрий балотувався у парі зі своєю дружиною Ізабель як віце-президентом.
У свій третій термін Перон повернувся до політики, яку він проводив у середині 1940-х років: націоналізації ключових фінансових і промислових підприємств, субсидування споживачів, жорстке регулювання аграрного сектору, протекціонізм і державне фінансування низки програм соціального забезпечення. Це дало можливість суттєво знизити темпи інфляції, реанімувати промислове і сільсько-господарське виробництво. Проте вже за рік світова нафтова криза боляче вдарила по аргентинському експорту і країна знову опинилась на межі економічноого колапсу.
На початку літа 1974 року Перон здійснив офіційний візит до Парагваю до свого рятівника Альфреда Стресснера, з якої 16 червня він повернувся хворим на пневмонію. У наступні дні у нього сталось кілька серцевих нападів, Перон виявився прикутим до ліжка, і 29 червня Ізабела Перон офіційно оголосила, що перебирає на себе повноваження президента країни, запевнивши про намір продовжувати економічну і соціальну політику свого чоловіка. Підтримку їй висловили керівники всіх основних політичних партій Аргентини, включно з опозиційною Комуністичною, а також профспілки і збройні сили.
Через два дні 78-річний Хуан Перон помер, і 43-річна Ізабель Перон офіційно заступила на вищий державний пост Аргентини, ставши першою жінкою-президентом у світі. Однак дати лад країні у скрутний для неї час вона виявилась нездатною і опинилась під повним впливом Хосе Рега, колишнього особистого секретаря її чоловіка в часи еміграції в Іспанії, який займав пост міністра соціальної політики і начальника федеральної поліції.
Ізабель Перон і Хосе Рега (крайній справа), 5 грудня 1974 року © Hulton Archive
Ізабель Перон і Хосе Рега (крайній справа), 5 грудня 1974 року © Hulton Archive
Рега, людина крайньо правих поглядів, став організатором позадержавних силових структур для боротьби з лівими пероністами, комуністами, лібералами і клерикалами, яких залякували, викрадали і вбивали. Протягом року його жертвами стало кілька сот чоловік, проте наміри «Распутіна Буенос-Айреса», як його називала преса за прихильність до окультних і езотеричних практик, встановити в Аргентині щось на кшталт суміші поліцейської диктатури і корпоративного фашизму наштовхнулись на протидію військових, які, погрожуючи переворотом, влітку 1975 року змусили Ізабелу Перон усунути Вегу з уряду і він був відправлений до Іспанії в якості «посла з особливих доручень».
Однак ні політична, ні кримінальна стуація в Аргентині не стабілізувалась. На тлі жорстких фракційних конфліктів між прихильниками Перона, в країні дедалі більше поглиблювалась економічна криза. Розпочата урядом навесні 1976 року жорстка антиінфляційна програма спровокувала масові протести в Буенос-Айресі, і о 1-й ночі 24 березня Ізабель Перон була заарештована хунтою, яку очолили генерал Хорхе Відела, адмірал Еміліо Массера і бригадний генерал Орландо Агосто. Протягом наступних п'яти років Ізабель Перон перебувала під домашнім арештом, доки у 1981-у не була вислана до тієї ж Іспанії. У цей час розшукуваний хунтою Вега вже перебрався до Швейцарії, звідки згодом виїхав до США, де невдовзі був затриманий і .
У січні 2007 року в Аргентині був виданий ордер на затримання 75-річної Ізабель Перон, яку звинуватили у причетності до вбивств і зникнення сотень аргентинців в 1974-76 роках, здійснених членами «Аргентинського антикомуністичного альянсу» Хосе Рега, який діяв, як стверджувалось, з відома президентки. Проте наступного року Національний суд Іспанії відхилив запит Буенос-Айреса, пославшись на сплин терміну позовної давності.
21 червня 2017 року Верховний суд Аргентини прийняв одноголосне рішення про заборону слідчим органам країни опитувати Ізабель Перон в якості свідка, підозрюваного чи обвинуваченого.
Володимир Лук'янюк © спеціально для «Цей день в історії», 27 червня 2012, востаннє оновлено 5 грудня 2017. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також


понад

20 ТИСЯЧ СЛІВ

чужомовного походження
Особистості
Жінки
Політика
Америка
Латинська Америка
Новітня історія
Холодна війна

Головні події 29 червня

#ЦейДень
Все про 29 червня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left28 червня
30 червняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward