28 червня 1919 року за політично вмотивованим вироком військового суду розстріляний полковник Армії УНР Петро Болбочан, командир операції із звільнення Криму від більшовиків, який попри політичні розбіжності з керівниками Директорії підтримав їх антигетьманський виступ, але так і не отримав можливості реалізувати себе в повній мірі як полководець.
На обкладинці: Петро Федорович Болбочан, до 1917 року
Особистості
Сергій Громенко
Кадровий офіцер російської армії, учасник Першої Світової війни, підполковник Петро Болбочан очолив перший на фронті українізований полк, в січні-березні
1918 року брав участь в боях із більшовицькими військами на території України, у квітні керував
успішною операцією зі звільнення від більшовиків Криму, який, проте, через складну зовнішньополітичну ситуацію так і не був приєднаний до України.
Петро Болбочан, після 1916 року
Після
падіння Центральної Ради 29 квітня 1918 року Петро Болбочан перебував у опозиції до
гетьмана Скоропадського (зокрема, схилявся до кандидатури кандидатури габсбургського принца Василя Вишиваного в якості нового гетьмана), але не залишив служби і в
листопаді, уже в чині полковника армії Української Держави, одним з останніх приєднався до антигетьманського повстання на чолі з
Директорією за умови (так і не виконаної) збереження у недоторканості державного апарату України.
У грудні
1918 року очолювана Болбочаном Запорізька дивізія була розгорнута в корпус, а в січні наступного він був призначений командувачем Лівобережною групою Армії УНР. Через низку об'єктивних факторів вона в кілька разів поступалися російській Червоній армії, що розпочала
агресію проти України, і з огляду на ненадійність деяких підрозділів та на ворожий нейтралітет німецьких частин, Болбочан був змушений тоді ж залишити Харків та Полтаву.
«Не дивлячись на те все, що зі Штабу Головного Отамана Петлюри і генерального Штабу, одержано біля 30 наказів, аби Запорізьці скинули наплечники-погони, та під тризуби начепили червону стрічку. Перший такий наказ був одержаний по телеграфу, я, спільно з полковником генштабу Гайденрайхом доложив полковникові Болбочанові, який наказав мені знищити такий глупий наказ революційних маніяків» - Сотник Іван Барило в листі до генерала Михайла Омеляновича-Павленка
У цей час його протистояння із соціалістично налаштованими
Симоном Петлюрою та Володимиром Винниченком перейшло у відкритий конфлікт - звинувачений у «реакційності», Болбочан став відкрито ігнорувати накази «революційних маніяків».
22 січня 1919 року за наказом або, принаймні, за згодою Симона Петлюри він був заарештований за нібито немотивований відступ з-під Харкова одним із своїх підлеглих отаманів полковником Омеляном Волохом (який у січні
1920 року вкраде військову скарбницю та перекинеться до більшовиків) та відправлений до Києва, де перебував під домашнім арештом, а в
лютому на тих самих умовах був переведений до Станіслава (нині - Івано-Франківськ).
«Тепер всю вину складають на Болбочана, навіть обвинувачують його в зраді, але певніше всього, що це результат більшовицької інтриги, або старшинської зависті, бо Болбочан придбав собі славу невтомного борця з більшовиками, з якими він без перериву воював цілий рік і в подяку за це (а може якраз за це) тепер і арештували його» - Євген Чикаленко, 24 січня 1919 року
Попри численні звернення справа Болбочана не розглядалася, його вина не була доведена, і
7 червня 1919 року державний інспектор Запорізької групи військ Михайло Гавришко на прохання офіцерів призначив його командувачем цієї групи, але за два дні за дорученням Петлюри і Болбочана і Гавришка заарештували за «злочинне захоплення влади», яке начебто призвело до розладу на фронті.
10 червня в місті Чорний Острів (нині - Хмельницька область) Болбочан був засуджений до страти надзвичайним військовим судом, що тривав загалом 7 годин. Його клопотання до Симона Петлюри про помилування залишилося без відповіді, за два дні вирок було затверджено генералом Олександром Осецьким, і
28 червня 1919 року о 10-й вечора Петро Болбочан був розстріляний біля станції Балин Подільської губернії (нині - Дунаєвецький р-н Хмельницької області) й там же похований.
У
2005 році поблизу ймовірного місця розстрілу Петра Болбочана був встановлений пам'ятний знак.
Матеріали сайту «Цей день в історії» поширюються за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)»
При їх використанні пряме, активне гіпертекстове посилання на сайт обов'язкове.
Читайте нас також у Facebook, Twitter, YouTube,
SoundCloud; стрічки новин (RSS): сьогоднішні події, нові статті.