Погіршення ситуації в Росії, спричинене поразками у війні з Японією, відгукнулося на Чорноморському флоті, матроси якого були насторожені чутками про можливе відправлення їх на війну на Далекий Схід. Активізувалися і радикальні політичні рухи, що після «кривавої неділі» 22 січня 1905 року тримали курс на захоплення влади, зокрема у Севастополі підпільні соціал-демократичні групи почали готувати на осінь повстання. Спущений на воду у 1900 році броненосець «Князь Потьомкін Таврійський» за технічним оснащенням вважався одним з найсучасніших кораблів Чорноморського флоту, а його особовий склад не був надмірно заражений революційною пропагандою.
У червні 1905 року броненосець «Князь Потьомкін Таврійський» вийшов у море на навчальні стрільби. Приводом до непокори матросів 27 червня 1905 року стала відмова частини екіпажу вживати зіпсовану, на їхній погляд, їжу (борщ з протухлим м'ясом). Після погроз командира судна капітана 1-го рангу Євгена Голікова їх покарати, здавалося, інцидент було вичерпано, але підозра у намірі жорстоко покарати невинних матросів, а не зачинщиків, спричинила бунт. Почався він з фрази уродженця Житомирщини, одного з ватажків повстання, артилерійського унтер-офіцера Григорія Вакуленчука, виголошеної українською: «Та доки ж ми будемо рабами!» і вбивства ним лейтенанта Леоніда Неупокоєва. Озброєна частина команди вбила ще 5 офіцерів (решту заарештувала), суднового лікаря та в метушні 4 матросів. Під час сутички було смертельно поранено і Вакуленчука.
Близько 8 годин вечора того ж дня броненосець «Потьомкін» дістався порту охопленої загальним страйком Одеси. Під керівництвом прибулих на корабель місцевих революціонерів було обрано керівний орган — «суднову комісію» — на чолі з мінним машиністом, уродженцем Харківщини, Панасом Матюшенком. До її складу ввійшло близько тридцяти матросів, в тому числі й кілька соціал-демократів, що не були членами екіпажу. Вони склали звернення до військ гарнізону і до громадян Одеси з закликами підтримати повстання. Соціал-демократи, що перебували на борту броненосця, намагалися схилити суднову комісію до висадки десанту в Одесі і захоплення ключових об'єктів міста. Але більшість вирішила не розбивати команду на частини, а в повному складі екіпажу чекати приходу ескадри, з якою, можливо, доведеться вести бій.
Зайнявши вичікувальну позицію, «потьомкінці» сподівались на солідарність інших корабельних екіпажів Чорноморського флоту. Під вечір 28 червня на одеській набережній зібралось кілька тисяч осіб. Почались провокації й заворушення в порту, деякі крамниці були розбиті і підпалені. З настанням темряви урядові війська, які оточили порт, почали обстрілювати натовп, що намагався його покинути. Були вбиті і поранені сотні людей. Наступного дня, 29 червня, після повернення почесного караулу матросів з похорону в Одесі Григорія Вакуленчука, вони були обстріляні армійським патрулем — двоє «потьомкінців» загинуло, троє було заарештовано. Натомість, броненосець несподівано для урядових сил дав три холостих «траурних» постріли в пам'ять про Вакуленчука і два постріли бойовими снарядами по місту — його ватажки пізніше запевняли, що хотіли потрапити в будинок градоначальника і командувача військами, але промахнулися.
На придушення повстання 29 червня 1905 року командування Чорноморського флоту направило дві ескадри (5 броненосців, 1 крейсер, 7 міноносців), які наступного дня зустріли бунтівний корабель неподалік Одеси. Втім командування ескадри не наважилося відкрити вогонь по броненосцю, а екіпаж панцерника «Георгій Побідоносець» приєднався до «Потьомкіна». Інші чотири броненосці відійшли на рейд. Втім, уже 1 липня група молодших офіцерів та частина команди, що відмовлялася бунтувати, наполягли на здачі «Георгія Побідоносця» владі. А «Потьомкін» вирушив до румунського порту Констанца, сподіваючись поповнити необхідні запаси палива та продовольства, але отримав відмову. 5 липня він прибув до Феодосії, але знову зазнав невдачі — при спробі зійти на берег по матросах відкрили вогонь. Через три дні «потьомкінці» повернулися до Констанци. Вичерпавши всі запаси палива і продовольства, вони здалися румунській владі.
9 липня 1905 року інтернований румунським урядом «Потьомкін» був повернений Росії і невдовзі відбуксований до Севастополя. Російська влада вимагала від Румунії видати «потьомкінців» як кримінальних злочинців, однак дістала відмову. Більшість матросів оголосили себе політичними емігрантами. Згодом частина з них залишила Румунію, перебравшись до різних країн, частина — повернулась на батьківщину й була заарештована та засуджена. Чимало учасників повстання повернулися додому вже після Лютневої революції 1917 року, яка звільнила матросів-бунтівників від судового переслідування.
Після повстання броненосець був перейменований на «Святий Пантелеймон». У квітні 1917 року панцерник знову став іменувався «Потьомкін», а вже восени отримав назву «Борець за свободу», невдовзі увійшовши до Українського військово-морського флоту. У 1923 році в зв'язку зі значними пошкодженнями більшовики розібрали легендарний броненосець на металобрухт.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• «Кривава неділя», 1905
• «Маніфест 17 жовтня», 1905
• Убивство Георгія Гапона, 1906
• Завершення Першої російської революції, 1907