Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Арешт Лаврентія Берії
26 червня 1953 року на засіданні Президії ЦК КПРС арештовано першого заступника очільника уряду, міністра внутрішніх справ Радянського Союзу Лаврентія Берію, який з кінця 1930-х років керував або контролював діяльність органів правопорядку. Кінець його кар'єри став наслідком активної реформаторської діяльності після смерті Йосифа Сталіна та тимчасової консолідації опонентів у боротьбі за владу.
На обкладинці: Лаврентій Берія
11539
Особистості
Віктор Крупина
Лаврентій Павлович Берія народився у 1899 році в селі Мерхеулі (поблизу Сухумі, нині — Абхазія, Грузія). Освіту він здобув у Сухумському реальному (1907-15 рр.) та Бакинському середньому механіко-будівельному технічному училищах (1915-19 рр.). Лаврентій брав участь у революційних подіях на Кавказі, працював у канцелярії Бакинської ради робітничих депутатів й вже з того часу обрав шлях чекіста. До 1931 року він перебував на керівних посадах в органах радянської розвідки і контррозвідки: 1927-30 роках — нарком внутрішніх справ Грузинської СРР, одночасно очолював Грузинське та Закавказьке ГПУ (1929-31 рр.), був членом колегії ОГПУ СРСР. Кар'єра Лаврентія Берія розвивалася стрімко не лише через честолюбство та дисциплінованість, але й завдяки знайомству з Йосифом Сталіним, котрий гідно оцінив турботу земляка про його матір. У 1931 році Берія перейшов на партійну роботу — очолив Компартію Грузії, а в наступному році став першим секретарем Закавказького крайкому ВКП(б).
22 серпня 1938 року Лаврентій Берія був призначений першим заступником, а 25 листопада того ж року — народним комісаром внутрішніх справ СРСР, змінивши на цій посаді Миколу Єжова. Одним з перших кроків нового наркома стала ліквідація сумновідомих «трійок», що у позасудовому порядку виносили вирок обвинуваченим. З цього часу репресії суттєво пішли на спад, проте як метод управління не зникли. Саме за безпосередньої участі Берії 23 лютого 1944 року були депортовані чеченці та інгуші, 18 травня того ж року — кримські татари та інші народи.
3 лютого 1941 року Берія отримав призначення заступника голови Ради міністрів Радянського Союзу, курируючи роботу силових міністерств, міністерств лісової та нафтової промисловості, кольорових металів, річкового флоту. Після нападу Німеччини на Радянський Союз він увійшов до складу Державного комітету оборони, з 4 лютого 1942 року став курирувати виробництво озброєння, згодом під його опіку передали деякі суміжні наркомати.
«Мого батька часто обвинувачують у створенні таких "шарашок"... Але він міг лише добиватися звільнення цих людей, але скасовувати рішення судів не міг. Спливав якийсь час, поки розбиралися і приймали рішення про звільнення. Щоб полегшити долю вчених, які опинилися у таборах, їх збирали у такі "шарашки". […] Туполєв, Корольов, Мясіщев, Мінц, багато інших людей, які стали жертвами репресій, розповідали мені про роль мого батька у звільненні радянських учених — і ядерщиків, і авіакострукторів, і всіх інших — і тоді, і до мого арешту, і пізніше, коли батька вже давно не було в живих. Яка потреба була цим людям щось прикрашати?Вони вважали, що їх врятував мій батько. Дворушничати переді мною у тій обстановці їм не було ніякого сенсу. Навпаки, їх змушували давати свідчення на батька...» - З книги сина Лаврентія Берія, Серго Берія «Мій батько — Лаврентій Берія»
Після закінчення війни Берія увійшов до складу найближчого оточення Сталіна, «сімки», що вирішувала найважливіші питання державного характеру. Він залишив посаду наркома внутрішніх справ і 18 березня 1946 року був призначений заступником голови уряду СРСР та курирував «силові» міністерства.
До заслуг Лаврентія Берія відносять появу в СРСР атомної зброї, створеної у т.зв. «шарашках» — закритих лабораторіях, де працювали репресовані учені. Роботи над нею велися з початку 1944 року і завершилися 1949 році. Важливість створення Радянським Союзом зброї масового знищення в умовах «холодної війни» обумовила пріоритетне забезпечення органів, що були відповідальні за її виготовлення. Як керівник цілого проекту Берія зажив слави дисциплінованого і безжального керівника.
Після смерті Сталіна 5 березня 1953 року Берія як один з найближчих соратників вождя очолив об'єднане міністерство внутрішніх справ та державної безпеки та став першим заступником голови Ради міністрів СРСР Георгія Малєнкова. Микита Хрущов зосередився на роботі в ЦК КПРС. Попри запевнення у дотриманні «колективного стилю керівництва», між ними тривала боротьба за владу.
Микита Хрущов, Лаврентій Берія (в центрі) і Георгій Маленков у почесній варті біля труни Йосифа Сталіна, Москва, 7 березня 1953 року
Микита Хрущов, Лаврентій Берія (в центрі) і Георгій Маленков у почесній варті біля труни Йосифа Сталіна, Москва, 7 березня 1953 року
Активна реформаторська діяльність Берії з відновлення законності (серед іншого — припинення «справи лікарів», «мінгрельської справи», амністія, апелювання до порушення кадрової політики в західних областях України, Білорусі та Прибалтиці) сприяла його популярності. Володіння ним інформацією про причетність Малєнкова і Хрущова до репресій, арешт колишнього начальника слідчої частини МГБ з особливо важливих справ Михайла Рюміна (котрий міг дати свідчення проти них) та порушення Берією питання про арешт колишнього секретаря ЦК КПРС та міністра держбезпеки Семена Ігнатьєва (протеже Малєнкова) підштовхнула Малєнкова і Хрущова до консолідації з метою усунення конкурента, тим більше, що вони побоювалися використання ним сили для захоплення влади.
«Я лише жив, як краще зробити, звичайно у межах своїх можливостей разом з Вами Країну Могутнішою і Славною, думати інакше про мене просто неприпустимо моїй голові. Звичайно, після того все, що відбулося, мене слід закликати міцно до порядку, вказати своє місце і міцно зупинити, щоб було пам'ятати до кінця свого життя, але зрозумійте дорогі товариші, я вірний син нашої Батьківщини, вірний син партії Леніна і Сталіна і вірний Ваш друг і товариш. Куди хочете, на яку завгодно роботу, найменшу відправте придивіться, я ще можу вірних десять років працювати і буду працювати усією душею і зі всією енергією. Кажу від всього серця, це невірно, що коли я займав велику посаду я не буду придатний для іншої маленької роботи, адже це легко перевірити у будь-якому краї та області, радгоспі, колгоспі, будівництві і благаю Вас не позбавляйте мене бути активним будівником, [на] будь-якій маленькій ділянці славної нашої Батьківщини і ви переконаєтесь, що через 2-3 роки я сильно виправлюсь і буду Вам ще корисним. Я до останнього подиху відданий нашій улюбленій Партії і нашому Радянському Уряду» - З листа Лаврентія Берії Георгію Малєнкову в ЦК КПРС, 1 липня 1953 року
Уперше питання про розправу над Берією було порушено 12 червня 1953 року. Проведена робота з членами партійного істеблішменту сприяла досягненню одностайності щодо обмеження впливу Берії. 26 червня 1953 року на засіданні Президії ЦК КПРС, скликаному нібито для обговорення справи колишнього міністра держбезпеки Семена Ігнатьєва, Лаврентій Берія був арештований. З огляду на ризик провалу змови через лояльність співробітників МВС до свого керівника арешт провела група військових генералів на чолі з заступником міністра оборони Георгієм Жуковим та командувачем Московським військовим округом Кирилом Москаленком. Протримавши Берію до настання сутінків у Кремлі, увечері його вивезли на гаупвахту Московського військового округу, а потім у бункер штабу протиповітряної оборони, де й утримували до кінця слідства. Того ж дня він був позбавлений усіх звань і нагород, згодом його протеже були виведені зі складу керівних органів КПРС.
29 червня 1953 року на засіданні президії ЦК КПРС ухвалено рішення про початок слідства «про антипартійні та антидержавні дії Берії», яке очолив ставленик М.Хрущова новий генеральний прокурор Роман Руденко. Учасники пленуму ЦК КПРС 2-7 липня продемонстрували політичний консенсус щодо арешту Берії, виключили його з партії та сформулювали публічні обвинувачення на його адресу: шпигунство «на користь міжнародного імперіалізму», зловживання посадою міністра МВС з метою захоплення влади, деструктивні інціативи в сфері зовнішньої політики тощо.
Твердження сина Берії Серго, що його батько загинув 26 червня 1953 року за не до кінця з'ясованих обставин вдома спростовується спогадами учасників засідання президії ЦК КПРС та пізнішими архівними документами.
Після піврічного слідства Лаврентій Берія та його соратники, звинувачені у змові з метою захоплення влади, були засуджені до смертної кари і страчені 23 грудня 1953 року. Упродовж наступних кількох років були заарештовані, засуджені до розстрілу і тривалих термінів ув'язнення понад 200 державних і партійних високопосадовців у Грузії, Азербайджані та Україні з числа справжніх і вигаданих соратників Лаврентія Берії. Незабаром сторінки з портретом Берії належало видалити з друкованих видань, а прізвище одного з партійних і державних діячів СРСР сталінської доби завдяки пропаганді стало асоціюватися з інтригами та корисливістю, масовими репресіями, свавіллям і беззаконням в діяльності органів внутрішніх справ.
Віктор Крупина © спеціально для «Цей день в історії», 25 червня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Імперія інків
Інфографіка
Імперія інків
Особистості
Кримінал
Європа
Новітня історія
Холодна війна

Головні події 26 червня

#ЦейДень
Все про 26 червня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left25 червня
27 червняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward