Сходження на престол Річарда ІІІ
ОсобистостіДмитро Копилов
Після позбавлення парламентом дітей Едварда IV прав на престол 26 червня 1483 року королем Англії був проголошений його молодший брат Річард, герцог Глостер, який прийняв титул під іменем Річард ІІІ. Його насичене реформами правління перервалось через два роки, коли останній король з дому Йорків загинув у битві з претендентом на престол Генріхом Тюдором, фактично останній битві у Війні червоної і білої троянд.На обкладинці: Реконструйоване за останками погруддя Річарда III Йорка (1452-1485), 2015 рік
12561
Читати 9 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Дім Ланкастерів зайняв трон Англії в 1399 році, коли Генріх Болінгброк, герцог Ланкастер, скинув свого кузена, непопулярного короля Річарда II Плантагенета, і був коронований як Генріх IV. Його онук Генріх VI посів престол у віці дев'яти місяців у 1422 році, в критичний для Англії період Столітньої війни. Після поразки при Кастільйоні, що знаменувала перемогу Франції у 116-річному протистоянні, Генріх VI почав страждати приступами психічної та фізичної немічності, і у 1454-55 роках регентом Англії був призначений командувач англійськими військами у Франції, намісник Ірландії і найбільший землевласник Англії Річард, 3-й герцог Йоркський.

Ланкастери, бічна гілка французького (анжуйського) роду Плантагенетів, бере початок від Джона Гонта, четвертого сина англійського короля Едварда III. Йорки заяляли свої претензії на престол Англії як нащадки Ліонела, герцога Кларенса, третього сина того ж Едварда III Плантагенета

Дружина Генріха VI Маргарита Анжуйська, яка з недовірою ставилась до чотириюрідного брата короля, вважаючи, що він планує його змістити і захопити владу, домоглась виключення Річарда Йоркського з королівської ради. Це призвело до відкритого конфлікту, який переріс в громадянську війну, відому як «Війна троянд» між прихильниками Йорків і Ланкастерів — двох гілок королівської династії Платагенетів. Після взяття в полон Генріха VI у битві біля Нортгемптона, де йоркісти розбили ланкастеріанців, 25 жовтня 1460 року парламент був змушений прийняти т. зв. «Акт згоди», яким Річард Йоркський і його нащадки були визнані спадкоємцями престолу по смерті Генріха VI і в обхід його малолітнього сина Едварда.

Однак вже 30 грудня в битві під Вейкфілдом війська ланкастеріанців завдали нищівної поразки Річарду Йоркському, сам він загинув, а його голова у паперовій короні була виставлена на міській стіні в Йорку. Його старший син Едвард за підтримки впливового графа Воріка все ж 2 лютого 1461 року при Мортімерс-Кросс розбив прихильників Ланкастерів, 4 березня був проголошений королем і після перемоги 29 березня в битві при Товтоні Генріх VI з Маргаритою були змушені рятуватись втечею до Шотландії.

Брат нового короля 9-річний Річард отримав титул герцога Глостерського і віддано служив Едварду IV, разом з яким в 1470-х роках брав участь у битвах при Барнеті і Тьюксбері (де було вбито єдиного сина Генріха VI — 17 літнього Едварда Вестмінстерського) і як намісник бунтівних північних графств зумів не лише їх приборкати, але і зробити головною опорою Йорків. Саме він мав стати регентом при 12-літньому принці Едварді, згідно заповіту несподівано померлого 9 квітня 1483 року Едварда IV, чому спробувала завадити вдова короля Єлизавета Вудвіль за підтримки своїх численних родичів — захопивши Тауер і королівську скарбницю й не сповістивши Глостера про смерть брата, вона вирішила прискорити коронацію юного Едварда V при власному регентстві.

Отримавши звістку про смерть Едварда IV, Річард Глостер прибув у Йорк, де привів до присяги юному королю місцеве дворянство і, вже знаючи від Гастінгса, лорда-камергера покійного короля, про події в Лондоні, без підкріплення, а лише з невеликим загоном в 600 чоловік, відправився на зустріч зі спадкоємцем престолу. І тільки в Стратфорді, після побачення з герцогом Бекінгемом, який підтвердив, що насправді у Лондоні відбувається переворот, Глостер вдався до рішучих заходів: у ніч на 29 квітня він зустрівся з Річардом Вудвілем і Річардом Греєм (братом і сином королеви Єлизавети, відповідно) і наступного ранку вони разом з королівським камергером Томасом Воганом були заарештовані й відправлені на північ в замок Понтефракт. Спроба перевороту провалилася: свита Едварда V, який протестував проти арешту дядька і брата, була розпущена, більшість дворянства, вороже ставлячись до Вудвілів, підтримала Річарда Глостера, і Єлизавета разом з молодшим сином і п'ятьма дочками була змушена переховуватись у Вестмінстерському абатстві.

4 травня Річард разом з 13-літнім Едвардом V урочисто вступив у Лондон, де був проголошений лордом-протектором, що мешканцями міста було зустріто вельми доброзичливо, оскільки вони пам'ятали його батька, котрий користувався авторитетом. Подальші дії Річарда як регента свідчать про його наміри коронувати свого племінника: необхідні розпорядження про урочистості, заплановані на 22 червня 1483 року, були віддані відразу ж після прибуття в Лондон, а спадкоємець з належними почестями був доставлений в Тауер, що служив тоді королівською резиденцією, куди згодом прибув і молодший брат майбутнього короля.

Але 9 червня відбулися події, які кардинально змінили ситуацію і спричинили нову політичну кризу. Як випливає з листа єпископа Томаса Лангтона, під час екстреного засідання королівської ради єпископ Вельсу Річард Стілінгтон заявив про те, що покійний король Едвард IV до шлюбу з Єлизаветою був таємно заручений з леді Елеонорою Тальбот. Це означало, що діти Єлизавети, включаючи Едварда V, є незаконнонародженими і не можуть успадковувати трон. Наступного дня Річард Глостер відправив в Йорк листи з вимогою «надіслати війська для боротьби з королевою і її прихильниками, що мають намір вбити мене…», а також наказ «передати суду заарештованих лордів Грея і Ріверса у зв'язку з нововиявленими обставинами». 13 червня під час чергового засідання королівської ради через свою причетність до змови «були заарештовані архієпископ Ротергем, єпископ Мортон, лорди Стенлі і Гастінгс», причому останній тут же був обезголовлений у дворі Тауера.

22 червня, в день, коли мала відбутися коронація Едварда V, парламент на підставі поданих йому доказів анулював шлюб Едварда IV з Єлизаветою Вудвілль і спеціальним актом відсторонив від престолу всіх їх нащадків як незаконнонароджених, позбавивши їх і усіх титулів. 25 червня Річард Глостер наказав стратити раніше заарештованих брата і дядька Едварда V в замку Понтефракт. Діти іншого брата покійного Едварда IV, Джорджа Кларенса, були усунуті від престолу на підставі позбавлення його цивільних і майнових прав через спробу в 1478 році організувати змову проти свого брата-короля.

26 червня 1483 року Річард Глостер погодився зайняти трон і його було публічно проголошено королем. 6 липня за присутності майже всієї англійської знаті у Вестмінстерському абатстві архієпископ Кентерберійський урочисто коронував Річарда III Йорка і його дружину Анну Невілл. Його правління було ознаменоване рядом важливих реформ, завдяки яким навіть недоброзичливці визнавали, що Річард III був хорошим законодавцем і «багато зробив для полегшення життя людей»: він, зокрема, упорядкував судочинство, заборонив насильницькі побори (т. звані «Добровільні пожертви» або «беневоленціі»), вів політику протекціонізму, зміцнюючи тим самим економіку країни, реорганізував військо, був покровителем мистецтв, особливо музики і архітектури.

Через місяць після коронації Річарда III проти нього підняв заколот його кузен герцог Бекінгем. Змовники, очолювані єпископом Джоном Мортоном та Маргаритою Бофорт діяли в династичних інтересах 26-літнього Генріха Тюдора, графа Річмонда, єдиного вцілілого представника бічної гілки Ланкастерів, якого вони мали намір одружити з дочкою покійного Едварда IV принцесою Єлизаветою, тим самим з'єднавши дві гілки ворогуючих домів династії Плантагенетів. Однак ще до початку бойових дій Бекінгем був схоплений і 12 листопада обезголовлений в Солсбері. Маркізу Дорсету, єпископу Джону Мортону й іншим вождям бунтівників вдалося втекти до Франції, а Маргарита Бофорт, мати Генріха Тюдора, була віддана Річардом III під відповідальність свого другого чоловіка, лорда Стенлі.

З часом Єлизавета Невілл примирилась з Річардом ІІІ, отримувала від нього пенсію і бувала з дочками у нього при дворі. Оголошені бастардами сини Едварда IV перебували в Тауері, який тоді був однією з королівських резиденцій. З літа 1483 року вони перестали з'являлися на людях і подальша їх доля достеменно невідома, що дало підстави для чуток про їх вбивство дядьком. Особливо активно вони почали ширитись з весни 1484 року, коли несподівано помер Едвард Міддлгемський, син Річарда ІІІ, і перед країною знову постала династична проблема.

Останки Річарда III були виявлені в 2012 році в Лестері на місці зруйнованого францисканського монастиря Грейфріарс й ідентифіковані по ДНК двох нащадків Анни Йоркської, рідної сестри Річарда III. 26 травня 2015 року вони були перепоховані на території місцевого кафедрального собору Св. Мартіна

Претензії Генріха Тюдора, як і інших Ланкастерів, на англійський трон активно підтримувала Франція, котрій ослаблення її споконвічного ворога було тільки на руку. 7 серпня 1485 року він з армією французьких і шотландських найманців висадився у Вельсі і, спираючись на підтримку місцевої знаті, попрямував до Лестера, де перебувала королівська армія. 22 серпня на полі біля містечка Босворт відбулась вирішальна битва: Річард III в кращих традиціях лицарства особисто очолив атаку на центр супротивника, щоб убити Генріха і, тим самим, вирішати результат бою. Він повів в атаку загін з 800 чоловік і битва в цілому складалась на його користь, проте у вирішальний момент був зраджений Томасом Стенлі, вітчимом Генріха Тюдора, і його братом Вільямом, війська яких ударили у фланг королівському загону: Річарда III збили з коня і закололи списом. Він став останнім королем з династії Плантагенетів і останнім англійським королем, що загинув на полі бою.

Дізнавшись про смерть Річард III, його військо почало рятуватись втечею, а знайдену в кущах глоду королівську корону сер Стенлі тут же поклав на голову свого пасинка Генріха Тюдора, засновника нової династії, що правила Англією наступні 118 років.


ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Друк 6
Дмитро Копилов спеціально для © «Цей день в історії», 25 червня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 26 червня

Убивство Франсиско Пісарро

1541
#ЦейДень

Все про 26 червня

Події, факти, персоналії

Червневе повстання у Парижі

1848

«Золота лихоманка» Чарлі Чапліна

1925

Арешт Лаврентія Берії

1953