Османське
завоювання Белграда
location_on
Белград
25 червня 1521 року війська Сулеймана Пишного розпочали облогу угорської фортеці Нандорфехервар, званої сербами Белградом. Захищена лише невеликим погано укомплектованим гарнізоном, що потерпав від браку продовольства і боєприпасів, вона капітулювала через два місяці, що відкрило Османській імперії шлях на завоювання Угорщини.На обкладинці: Белградська фортеця у наші дні
17442
Читати 7 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Перша письмова згадка про Белград датується 16 квітня 878 року й міститься у листі папи Івана VIII до болгарського імператора Бориса, на території чиїх володінь знаходилось місто, зведене на місці спаленого аварами два століття перед тим Сінгідунума. Протягом наступних чотирьох віків за Белград змагались Болгарія, Візантія і Угорщина, доки у 1284 році перший король Срема Стефан Драгутин не отримав його у володіння від свого зятя (брата дружини) угорського короля Владислава IV Половця разом із банатом Мачва (Нижня Срема) поміж ріками Сава, Дріна і Дунай. У 1330-х роках Срем став частиною Сербської імперії, з розпадом якої Мачва разом з Белградом повернулась під владу Угорщини, а її південні грецькі і сербські території були поступово підкорені османами.

Після поразки у битві на Косовому полі втратила незалежність остання і найбільша із сербських держав, відома як Моравська Сербія. Її правитель Стефан Лазаревич був вірним васалом султана Баязіда, але в роки громадянської війни, що почалась в Османській імперії після поразки в 1402 році під Ангорою від Тамерлана, прийняв від візантійського імператора Мануїла II Палеолога титул деспота. Утім від зверхності слабіючої імперії він відмовився, перейшовши під сюзеренітет угорського короля Сигізмунда, який винагородив його землями у Мачві, фортом Голубац на правому березі Дунаю і розташованим поблизу Белградом.

За Лазаревича Белград був захищений потужним фортечним муром і відновленими ще античними захисними валами, що перетворило його на одне з найзахищеніших міст регіону з населенням до 40-50 тисяч чоловік. По смерті у 1427 році бездітного Лазаревича йому наслідував його племінник Георгій Бранкович і Белград, як особисту вотчину його дядька, довелось повернути Угорщині. У 1440 році він, вже як Нандорфехервар, вистояв у піврічній облозі війська султана Мурада II, у липні 1456 року під керівництвом трансильванського воєводи Яноша Гуньяді успішно витримав тритижневу облогу військ 30-тисячної армії Мехмеда Завойовника.

Незважаючи падіння через три роки Сербії, а згодом і Боснії, перемога під Белградом, відзначена з волі папи Калікста III полуденним церковним дзвоном по всіх містах Європи, на 70 років затримала експансію османів. У 1492 році вони безуспішно намагались взяти Белград утретє, з великими труднощами підкорили Валахію і Молдову, й лише за внука Мехмеда Фатіха султана Сулеймана Пишного зважились на новий похід на Белград, який був головною перешкодою на шляху завоювання Угорщини.

Попри свою стратегічну значимість, на цей раз до оборони Белград виявився абсолютно не готовим, перш за все через відсутність лідера, готового взяти на себе відповідальність. Основні зусилля угорського двору були направлені на отримання допомоги з-за кордону, але заклики папи Лева X у Європі, втягнутій у протистояння Карла V іспанського і французького короля Франциска I, почуті не були. Не зміг надати допомогу Людовику II Ягеллончику і його дядько польський король Сигізмунд Старий, зайнятий відбиттям спеціально організованої османами татарської навали. Занедбане в останні роки південнне угорське покордоння страждало від нестачі озброєння і провіанту, через нерегулярне фінансування недоукомплектованими виявились гарнізони, відчувався брак кваліфікованих командирів й практично припинилось військове патрулювання Дунаю.

У квітні 1521 року бан Белграда Франжа Хадерварі звернувся до королівського двору по допомогу, щоб підготуватись до оборони, але кошти, попри обіцянку, так і не надійшли. У місті, в якому перебувало від 400 до 900 військових найрізноманітніших спеціальностей, у тому числі й малопридатних в умовах облоги моряків і кавалеристів, під командою такого собі Михайла Мора, який замінив Хадерварі, що виїхав з Белграда, бракувало боєприпасів і продовольства.

16 чи 18 травня султан з невеликим почтом виступив зі Стамбула й під Адріанаполем (нині Едірне) з'єднався з 25-тисячним військом під командою великого візира Пірі Мехмед-паші. Паралельно морем була відправлена ескадра з 50 кораблів — на цей раз, на відміну від усіх попередніх спроб, завдати головного удару по Белграду було вирішено з півночі, задля чого попередньо було взято в облогу фортецю Земун на протилежному боці Сави, поблизу якої Сулейман облаштував свій табір.

25 червня 1521 року оточення Белграда завершилось.

Доки будувався понтонний міст через Саву, османські загони пройшлись рейдом вище по її течії, і 10 липня без особливих труднощів взяли добре укріплену фортецю Шабац, яку захищала лише сотня моряків. Ще через два дні капітулював Земун, 29 липня — Саланкамен, форт за кілька кілометрів вище по Дунаю.

Убезпечившись з півночі, на річковому острові в місці впадіння Сави в Дунай османи розмістили потужну артилерійську батарею, з якої почали обстріл фортечних мурів Белграда. Перша спроба захопити його була здійснена 8 серпня, й завдяки атаці з трьох напрямків — Сави, Дунаю і приміського острова — яничарам під командою Ахмед-паші вдалось взяти під контроль зовнішню територію міського замку й закріпитись на узвишші пагорба поряд з фортецею, куди була перенесена артилерія. Від неперервних обстрілів у місті зчинилась пожежа, але штурм 17 серпня успіху не приніс.

Османи почали риття підкопів під фортечні мури нижньої частини міста.

У цей час Людовик II Ягеллончик у Теттінгу поблизу Буди (нині територія Будапешта) з двома сотнями вершників марно очікував на прибуття підмоги — дворян не зміг підняти навіть надісланий їм «кривавий меч Арпадів», що у давні часи служив сигналом найбільшої небезпеки. На його заклик не відгукнувся і кращий угорський лицар трансильванський воєвода Янош Заполья, ображений за королівську прихильність до родини Баторі. Лише у середині серпня надійшла звістка про направлення ерцгерцогом Фердинандом Габсбургом 3 тисяч піхотинців; ще 2 дві тисячі піхоти та 500 кавалеристів зрештою надіслав і Сигізмунд Старий.

Але вже було пізно. Не витримавши двох місяців неперервних боїв, 24 серпня Белград почали залишати перші дезертири і перебіжчики. Наступного дня почались переговори про умови здачі міста, й 29 серпня, у день коли Моравська асамблея нарешті погодила рішення відправити на допомогу угорському королю 7 220 піхотинців, 400 вершників і 18 гармат, Белградська фортеця капітулювала. Згідно досягнутими домовленостями її безперешкодно залишили військові, й наступного дня до Белграда вступив султан Сулейман. За його розпорядженням 9 вересня усе цивільне християнське населення Белграда було депортоване й згодом розселене на північ від Константинополя, де й до сьогодні є місцина, що зветься Белградським лісом.

Падіння Белграда певний час угорський двір намагався тримати в таємниці, проте жодних спроб повернути його так і не здійснив. Лише через п'ять років була зібрана десь 25-тисячна угорсько-польсько-німецька армія, яка у спробі здолати Сулеймана Пишного 29 серпня 1526 року зійшлась з ним під Мохачем на підступах до Буди, але була вщент розбита. Із загибеллю на полі бою Людовика II і втратою столиці територія Угорського королівства була поділена між Османською імперією, залежним від неї Трансильванським князівством і габсбурзькою Австрією, яка згодом стала данником Сулеймана.

Умберто Еко «Ур-фашизм»
Пряма Мова
Умберто Еко «Ур-фашизм»
Друк 1
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 12 червня 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 25 червня

Остання перемога американських індіанців

1876
#ЦейДень

Все про 25 червня

Події, факти, персоналії

Початок Корейської війни

1950

Незалежність Словенії і Хорватії

1991

Помер Майкл Джексон

2009