Заснована у 1600 році англійська Ост-Індська компанія до кінця XVII століття відкрила на півострові Індостан численні торгові факторії, для захисту яких звела ряд фортець. В 1696 році в дельті Гангу був збудований форт, названий на честь короля Вільгельма III Оранського, який за кілька років перетворився на важливий регіональний центр, навколо якого почалось формування міста Калькутта.
Як і форт Сент-Джордж в Мадрасі та фортеця Бомбей, форт Вільям мав власну незалежну адміністративну раду, яка намагалась розширити територію впливу Ост-Індської компанії, конкуруючи з аналогічними голландськими, португальськими та датськими компаніями. Незважаючи на те, що французька колонізація Індостану почалась останньою, їх Ост-Індська компанія досить швидко утвердилась в регіоні, заснувавши за 20 миль від Калькутти форт Чанданнаґар, котрий до 1730 року став великим містом з кількома тисячами кам'яних будівель, перетворившись на основний центр європейської торгівлі з Бенгалією.
Амбіції директора французької Ост-Індської компанії Жозефа-Франсуа Дюплеї, який у 1742 році став генерал-губернатором Французької Індії, перетворити володіння компанії на імперію не знайшли підтримки у Франції, яка саме вела війну за австрійську спадщину, хоча французи захопили британський Мадрас і вистояли під час 31-денної облоги Чанданнаґара. За франко-британським договором 1748 року Мадрас був повернутий британцям в обмін на французькі міста Луїсбург та Кейп-Бретон у Новій Шотландії.
9 квітня 1756 року помер наваб Бенгалії Аліварді-хан, який протягом 15 років свого правління приділяв основну увагу зміцненню армії і відновленню контролю над своїми прикордонними володіннями. Йому наслідував внук, 23-річний Сірадж уд-Даула, котрий на відміну від попередника, який умів використовувати франко-англійське протистояння у власних цілях і жодній зі сторін не віддавав переваги, практично зразу виступив проти британської Ост-Індської компанії, заборонивши їй будувати укріплення біля порту Коссімбазар річці Бхагіратхі, а після її відмови підкоритись 20 червня захопив Калькутту і арештував її 146 службовців.
У відповідь британці відправили з Мадраса експедиційний корпус під командуванням полковника Роберта Клайва і адмірала Чарльза Вотсона, які прибули у дельту Гангу 9 січня 1757 року. Вони захопили і розграбували бенгальське місто Хугли, після чого 4 лютого розбили армію набоба на підступах до Калькутти, змусивши його звільнити її і відкликати війська в столицю Бенгалії місто Муршидабад. Скориставшись тим, що Британія і Франція перебували в стані Семирічної війни і важаючи, що щойно переможений Сірадж уд-Даула на його боці, 14 березня британці перекрили всі дороги до Чанданнаґара, потопили кілька французьких кораблів в його порту і 24 березня ескадра адмірала Вотсона, що підступила до міста, змусила французів капітулювати.
Не маючи дозволу ні від набоба Бенгалії, ні від імператора Великих Моголів на бойові дії в регіоні, армія Клайва після грабунку і зруйнування Чанданнаґара відмовилась повертатись в Мадрас, що змусило Сіраджа укласти таємну угоду з французами і почати підготовку до війни. Дізнавшись про це, 13 червня 1757 року полковник Клайв на чолі армії з трохи більше тисячі європейців і двох тисяч сипаїв розпочав похід на Муршидабад.
Вислана набобом 50-тисячна армія за підтримки 50 французьких артилеристів дала бій британцям 23 червня 1757 року біля містечка Палаші (Плессі) на узбережжі ріки Бхагіратхі — розпочавшись із взаємного артилерійського обстрілу, в полудень битва перервалась на дві години через зливу, яка знищила запаси пороху бенгальців і французів. Втративши під час ранкового бою начальника артилерії Мір Мадана і побоюючись за своє життя, Сірадж уд-Даул залишив поле бою. Поновивши вогонь із гармат, британці прорвали один з флангів супротивника, змусивши його до відступу, який перетворився на панічну втечу не лише піхоти, але й 20-тисячної кінноти, озброєної мечами і списами.
Як виявилось пізніше, поразка бенгальців багато в чому була зумовлена зрадою воєнначальника Мір Джафара, який був у змові з британцями, — після вбивства Сіраджа уд-Даула 2 липня 1757 року він став новим набобом Бенгалії, цілком залежним від Ост-Індської компанії. Його спроби вийти з-під цієї залежності, спираючись на підтримку голландців, привели до кількарічної боротьби за престол з іншими лояльними до британців претендентами і повною втратою Бенгалією незалежності — взявши її під повний контроль, для управління новою колонією 22 жовтня 1765 року британці створили Бенгальське Президентство, що стало першим етапом повного завоювання Індії.
ПОДКАСТИ
Коментарі
Дивіться також
• Імперія Великих Моголів, 1526
• Битва біля Паніпата, 1761
• Повстання сипаїв, 1857
• Незалежність Індії, 1950
• Незалежність Пакистану, 1956
• Незалежність Бангладеш, 1971