23 червня 1757 року біля Калькутти британські війська завдали поразки значно переважаючій армії наваба Бенгалії Сіраджа уд-Даула, підтримуваного французами. Зраджений найближчим оточенням, він невдовзі був убитий, і за вісім років Бенгалія перейшла під британське управління, що стало початком повного завоювання Індії.
На обкладинці: Френсіс Хейман «Зустріч Роберта Клайва і Міра Джафара після битви при Плессі», 1760 рік
Війни
Ганна Дзекан
Заснована у
1600 році Англійська Ост-Індська компанія до кінця XVII століття відкрила на півострові Індостан численні торгові
факторії, для захисту яких звела ряд фортець. В
1696 році в дельті Гангу був збудований форт, названий на честь короля
Вільгельма III Оранського, який за кілька років перетворився на важливий регіональний центр, навколо якого почалось формування міста Калькутта.
Як і форт Сент-Джордж в Мадрасі та фортеця Бомбей, форт Вільям мав власну незалежну адміністративну раду, яка намагалась розширити територію впливу Ост-Індської компанії, конкуруючи з аналогічними голландськими, португальськими та датськими компаніями. Незважаючи на те, що французька колонізація Індостану почалась останньою, їх Ост-Індська компанія досить швидко утвердилась в регіоні, заснувавши за 20 миль від Калькутти форт Чанданнаґар, котрий до
1730 року став великим містом з кількома тисячами кам'яних будівель, перетворившись на основний центр європейської торгівлі з Бенгалією.
Амбіції директора французької Ост-Індської компанії Жозефа-Франсуа Дюплеї, який у
1742 році став генерал-губернатором Французької Індії, перетворити володіння компанії на імперію не знайшли підтримки у Франції, яка саме вела
війну за австрійську спадщину, хоча французи захопили британський Мадрас і вистояли під час 31-денної облоги Чанданнаґара. За франко-британським договором
1748 року Мадрас був повернутий британцям в обмін на французькі міста Луїсбург та Кейп-Бретон у Новій Шотландії.
9 квітня 1756 року помер
наваб Бенгалії Аліварді-хан, який протягом 15 років свого правління приділяв основну увагу зміцненню армії і відновленню контролю над своїми прикордонними володіннями. Йому наслідував внук, 23-річний Сірадж уд-Даула, котрий на відміну від попередника, який умів використовувати франко-англійське протистояння у власних цілях і жодній зі сторін не віддавав переваги, практично зразу виступив проти британської Ост-Індської компанії, заборонивши їй будувати укріплення біля порту Коссімбазар річці Бхагіратхі, а після її відмови підкоритись
20 червня захопив Калькутту і арештував її 146 службовців.
Наваб Бенгалії, Біхара і Орісси Сірадж уд-Даула (1733-1757)
У відповідь британці відправили з Мадраса експедиційний корпус під командуванням полковника Роберта Клайва і адмірала Чарльза Вотсона, які прибули у дельту Гангу
9 січня 1757 року. Вони захопили і розграбували бенгальське місто Хугли, після чого
4 лютого розбили армію набоба на підступах до Калькутти, змусивши його звільнити її і відкликати війська в столицю Бенгалії місто Муршидабад. Скориставшись тим, що Британія і Франція перебували в стані
Семирічної війни і важаючи, що щойно переможений Сірадж уд-Даула на його боці,
14 березня британці перекрили всі дороги до Чанданнаґара, потопили кілька французьких кораблів в його порту і
24 березня ескадра адмірала Вотсона, що підступила до міста, змусила французів капітулювати.
Не маючи дозволу ні від набоба Бенгалії, ні від імператора Великих Моголів на бойові дії в регіоні, армія Клайва після грабунку і зруйнування Чанданнаґара відмовилась повертатись в Мадрас, що змусило Сіраджа укласти таємну угоду з французами і почати підготовку до війни. Дізнавшись про це,
13 червня 1757 року полковник Клайв на чолі армії з трохи більше тисячі європейців і двох тисяч
сипаїв розпочав похід на Муршидабад.
Вислана набобом 50-тисячна армія за підтримки 50 французьких артилеристів дала бій британцям
23 червня 1757 року біля містечка Палаші (Плессі) на узбережжі ріки Бхагіратхі - розпочавшись із взаємного артилерійського обстрілу, в полудень битва перервалась на дві години через зливу, яка знищила запаси пороху бенгальців і французів. Втративши під час ранкового бою начальника артилерії Мір Мадана і побоюючись за своє життя, Сірадж уд-Даул залишив поле бою. Поновивши вогонь із гармат, британці прорвали один з флангів супротивника, змусивши його до відступу, який перетворився на панічну втечу не лише піхоти, але й 20-тисячної кінноти, озброєної мечами і списами.
Перший пробританський наваб Бенгалії Мір Джафар (1691-1765) зі старшим сином Міраном (справа)
Як виявилось пізніше, поразка бенгальців багато в чому була зумовлена зрадою воєнначальника Мір Джафара, який був у змові з британцями, - після вбивства Сіраджа уд-Даула
2 липня 1757 року він став новим набобом Бенгалії, цілком залежним від Ост-Індської компанії. Його спроби вийти з-під цієї залежності, спираючись на підтримку голландців, привели до кількарічної боротьби за престол з іншими лояльними до британців претендентами і повною втратою Бенгалією незалежності - взявши її під повний контроль, для управління новою колонією
22 жовтня 1765 року британці створили Бенгальське Президентство, що стало першим етапом повного завоювання Індії.
Матеріали сайту «Цей день в історії» поширюються за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)»
При їх використанні пряме, активне гіпертекстове посилання на сайт обов'язкове.
Читайте нас також у Facebook, Twitter, YouTube,
SoundCloud; стрічки новин (RSS): сьогоднішні події, нові статті.