Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
reorder
Друге зречення Наполеона Бонапарта
Не знайшовши підтримки ні в уряді, ні в парламенті, які відмовились надати йому надзвичайні повноваження для захисту Франції від військ Сьомої коаліції, 22 червня 1815 року Наполеон Бонапарт зрікся влади на користь свого малолітнього сина. Через тиждень він залишив Париж і після невдалих спроб виїхати до США, 15 липня у порту Рошфор він здався британцям, за рішенням яких був по життєво висланий на острів Святої Єлени у Південній Атлантиці, де й помер через шість років.
На обкладинці: Великий герб Французької імперії часів Наполеона Бонапарта
3179
Особистості
Ганна Дзекан
Після невдалої Російської кампанії 1812 року і фактично програної весною 1813 року британцям війни за Іспанію бойові дії стали невпинно наближатись до кордонів Франції. У серпні до Шостої коаліції приєдналась Австрія, після їх перемоги у жовтні під Лейпцігом — Баварія, й до грудня всі французькі гарнізони на території німецьких держав капітулювали. Це дало змогу військам союзників узимку 1814 року розпочати похід на Париж, в який вони переможно вступили 31 березня. Наступного дня сенат позбавив Наполеона влади й той під тиском свого найближчого оточення з числа військових 6 квітня був змушений зректись престолу. Його долю союзники вирішили через два дні, виславши на острів Ельба в Тірренському морі, переданий Наполеону у володіння на почесних умовах.
Уважно стежачи за подіями на батьківщині, де реставрація Бурбонів викликала невдоволення серед всіх верств населення, протистоянням союзників по колишній антифранцузькій коаліції, які на Віденському конгресі підводили підсумки переможних воєн, Наполеон вирішив діяти: 1 березня 1815 року він з невеликим військом висадився на півдні Франції, звідки розпочав похід на Париж, без жодного пострілу підкорений за неповних три тижні.
Жак-Луї Давид «Імператор Наполеон у своєму кабінеті в палаці Тюільрі», 1812 рік © Національна галерея мистецтва, Вашингтон
Жак-Луї Давид «Імператор Наполеон у своєму кабінеті в палаці Тюільрі», 1812 рік © Національна галерея мистецтва, Вашингтон
Однак тріумф Наполеона був недовгим — вже 18 червня під Ватерлоо він був розгромлений союзниками по Сьомій антифранцузькій коаліції. Не чекаючи завершення битви, імператор відправився в Париж, куди прибув ополудні 20 червня, на дві години пізніше за звістку про його поразку. Негайно зібравши уряд, якому він відверто повідомив про критичний стан справ, Наполеон з притаманною йому самовпевненістю заявив, що для порятунку країни необхідні екстраординарні кроки: «Тепер, коли ворог на території Франції, мені необхідні надзвичайні повноваження, щось на зразок тимчасової диктатури. Задля безпеки країни я можу взяти владу й сам, але було б краще, якщо її мені надасть парламент».
Зважаючи на нерішучість членів уряду, Наполеон запропонував їм висловитись з приводу їх бачення заходів безпеки, необхідних за нових обставини, у відповідь на що Жозеф Фуше заявив, що єдиним заходом, від якого залежить безпека країни, буде підтримка обох палат парламенту, які у ситуації, що склалась, безумовно підтримають імператора. Це була відверта неправда — Фуше, як міністр поліції, краще за інших знав про політичний хаос у країні і непримиримі позиції фракцій парламенту, який не підтримає диктатуру, що й сталось наступного дня: 21 червня палата представників за пропозицією маркіза Лафаєта прийняла резолюцію, якою, зокрема, оголосила свої засідання безстроковими, а будь-яку спробу її розпустити — державною зрадою. Резолюція Лафаєта була без змін підтримана і палатою перів.
Жозеф-Дезіре Курт «Марі Жозеф де Лафаєт (1757-1834)», до 1834 року © Версальський палац
Жозеф-Дезіре Курт «Марі Жозеф де Лафаєт (1757-1834)», до 1834 року © Версальський палац
Не очікуючи подібного демаршу, Наполеон направив у парламент свого брата Люсьєна, який марно до вечора намагався переконати депутатів, що надзвичайні повноваження потрібні імператору задля мобілізації нації і щоб вберегти країну «від долі Польщі» й пропонував депутатам підтримати главу держави. Натомість спеціально обрана комісія з 10 депутатів підтримала чергову пропозицію Лафаєта і о 23-й вечора проголосувала за ультимативну вимогу відставки Наполеона. Проінформований про це імператор зважував можливі наслідки силового розгону парламенту до наступного дня, та все ж ополудні 22 червня 1815 року в Єлісейському палаці продиктував Люсьєну заяву про зречення на користь свого сина, проголошеного ним імператором французів під іменем Наполеон II.
Остання сторінка декларації про зречення Наполеона Бонапарта, підписаної ним 22 червня 1815 року © Національний архів Франції
Остання сторінка декларації про зречення Наполеона Бонапарта, підписаної ним 22 червня 1815 року © Національний архів Франції
Через годину Фуше зачитав заяву імператора у палаті представників, де її зустріли мовчанням і тишею: «Заява до французького народу. Французи, на початку війни за нашу незалежність я розраховував на єдність зусиль та волі кожного і підтримку усіх органів влади. Я мав усі підстави розраховувати на успіх й відкинув усі звинувачення держав щодо себе. Схоже, обставини змінились. Я пропоную себе у жертву ненависним ворогам Франції. Можливо вони щирі у заявах, що їх цікавлю лише я! Моє політичне життя закінчилось, і я проголошую свого сина імператором французів під іменем Наполеон II. Нехай нинішні міністри створять тимчасову урядову раду. Моя турбота про сина зобов'язує мене просити палати [депутатів] без затримки організувати регентство згідно закону. Приєднуйтесь до нас заради громадської безпеки і залишайтесь незалежною нацією».
Того ж дня двома палатами парламенту було затверджено Тимчасовий уряд з п'яти чоловік на чолі з Жозефом Фуше, який 23 червня офіційно оголосив Наполеона Бонапарта позбавленим влади, але не підтвердив прав на престол його 4-літнього сина і за фактичної відсутності монарха не порушив питання про призначення регента.
Клод-Марі Дюбюф «Жозеф Фуше (1759-1820)», 1808 рік © Музей мистецтва Метрополітен
Клод-Марі Дюбюф «Жозеф Фуше (1759-1820)», 1808 рік © Музей мистецтва Метрополітен
Не маючи достатньо військ, щоб захистити Париж, уряд своєю першочерговою задачею бачив припинення бойових дій, і 25 червня Фуше зумів переконати Наполеона переїхати у його приміську резиденцію Мальмезон, вважаючи присутність колишнього імператора в столиці основною перешкодою для переговорів про перемир'я з фельдмаршалами британським Артуром Веллслі і прусським Гебгардом Блюхером, війська яких невпинно просувались углиб Франції.
У цей час маршал Сульт, який під Ланом зібрав рештки розбитої від Ватерлоо французької армії, повів її до Суассона, де з'єднався з підрозділами маршала Груші. Наполеон звернувся до них із закликом не складати зброю.
Навчений досвідом попереднього року, коли армія, направлена Людовиком XVIII на упокорення Наполеона, перейшла на його на бік і фактично поновила на троні, 26 червня Тимчасовий уряд за ініціативою Фуше усунув від влади й Наполеона II, проголосивши, що віднині він діє від імені «французького народу».
Портрет Людовика XVIII (1755-1824) невідомого автора, після 1814 року
Портрет Людовика XVIII (1755-1824) невідомого автора, після 1814 року
Отримавши про це звістку, того ж дня у Камбре на півночі Франції прибув Людовик XVIII, який оприлюднив прокламацію про амністію всім (окрім «підбурювачів»), хто служив Наполеону протягом «100 днів», визнав свої «можливі» помилки під час Першої реставрації і пообіцяв прийняти нову конституцію, яка на цей раз по-справжньому гарантуватиме демократичні свободи та рівність усіх перед законом.
Коли 29 червня передові частини прусської армії підійшли до передмість Парижу, Наполеон залишив Мальмезон і виїхав у Гасконь, де після двох тижнів невдалих спроб відплисти до США 15 липня 1815 року в порту Рошфор зі словами «Я прибув, щоб перейти під захист вашого короля і ваших законів» здався капітану британського корабля «Беллерофон» Льюісу Мейтленду. Судно негайно відплило до Англії, де два тижні простояло на рейді Плімута в очікуванні рішення британського уряду.
31 липня 1815 року Наполеону було оголошено про його довічне заслання на острів Святої Єлени у Південній Атлантиці, куди він прибув 10 грудня й де помер через п'ять з половиною років.
Ганна Дзекан © спеціально для «Цей день в історії», 09 червня 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Особистості
Наполеон Бонапарт
Європа
Нова історія

Головні події 22 червня

#ЦейДень
Все про 22 червня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left21 червня
23 червняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward