Зі смертю у 1371 році Стефана Уроша V ще певний час єдність сербських володінь підтримувалась завдяки Печській патріархії, яка у 1375 році домоглась визнання Константинопольським патріархатом, однак вже у 1377 році зі сходженням на царський престол бана Боснії Стефана Твртко його влада була лише номінальною. Міжусобиці князя Лазара Хребеляновича, що утвердився в центральній Сербії, Воіслава і Ніколи Войновичів, які володіли землями в Косово, околицях Ужице і Требинє (нині Боснія і Герцоговина) аж до Адріатичного моря, Георгія Балшича, господаря Зети (нині Чорногорія) зрештою привели до розпаду колишнього Царства сербів і греків «на тисячу шматків», як відгукнувся про це візантійський імператор Іоанн VI Кантакузин.
У сербські міжусобиці на тій чи іншій стороні активно втручались османи, які використовували їх у власних цілях. Першим вони захопили Прилепське королівство — північну і західну Македонію з містами Скоп'є і Орхід, й до 1383 року просунулись аж до околиць Салонік. Після придушення заколоту анатолійських беїв експансія султана Мурада на Балкани поновилась, один за одним були підкорені дрібні боснійські, чорногорські та сербські володіння, взяті Средец (Софія), Ніш, Східна Греція та Македонія. У червні 1389 року на Косовому полі він розбив Лазара Хребеляновича і Вука Бранковича, й Моравська Сербія опинилась у повній васальній залежності від Османської імперії.
Стефан Лазаревич, син полеглого на полі бою Лазара Хребеляновича, на боці османів брав участь у битвах проти валахів, угорців під Нікополем і тимуридів під Ангорою й за вірну службу був винагороджений частиною колишніх сербських володінь у Косово і Македонії. У роки громадянської війни в Османській імперії, яка почалась після загибелі Баязіда в 1402 році, він отримав від імператора Мануїла II Палеолога титул деспота, проте прийняв зверхність не слабіючої Візантії, а угорського короля Сигізмунда, який наділив його землями у Мачві, що з північночі прилягала кордонів Сербії, фортом Голубац на правому березі Дунаю і розташованим поблизу містом Белград.
З приєднанням у 1421 році більшої частини князівства Зета (крім Помор'я) Сербська деспотія територіально відновилась практично у кордонах півстолітньої давнини і переживала період небувалого економічного і культурного підйому.
По смерті у 1427 році бездітного Стефана Лазаревича йому наслідував його племінник Георгій Бранкович. Белград, як особисту вотчину його дядька, довелось повернути Угорщині, й через три роки у місці впадіння Морави у Дунай почалось зведення фортеці Смедереве, яка стала новою столицею Сербської деспотії. За десятиліття вона перетворилась на одне з найбільших міст Балкан, поступаючись лише Константинополю. У 1439 році Смедереве було захоплене султаном Махмудом II, але невдовзі повернулось під владу Бранковича зусиллями трансильванського воєводи Яноша Гуньяді, який у 1443 році очолив хрестовий похід проти османів.
Однак поразка хрестоносців 10 листопада 1444 року під Варною, розгром угорців 19 жовтня 1448 року у Другій битві на Косовому полі і падіння Константинополя 29 травня 1453 року, в облозі якого серби брали активну участь на боці османів, визначили долю Сербії. Всупереч сподіванням Бранковича уже наступного року османська експансія на Балкани поновилась, і війська Мехмеда Завойовника зайняли сербську Приштину, ще через рік — ключове місто півдня країни Ново-Брдо.
У липні 1456 року Яношу Гуньяді з великими труднощами вдалось втримати Нандорфехервар (Белград), що на рік затримало похід османів на Смедереве.
У пошуках союзників Георгій Бранкович, що прийшов до влади у грудні 1456 року по смерті батька, звернувся до короля Угорщини Вадислава Постума, однак через конфлікт того з угорськими магнатами і його несподівану смерть у листопаді 1457 року успіху не досягнув. Через два місяці нагло помер і він сам, й влада у Сербії прийшла до тріумвірату, єдності в якому не було. Великий воєвода Рашки Михайло Ангелович, чий брат у той час був великим візиром у Мехмеда II, очолював протурецьку партію, вважаючи за краще зберегти православ'я під османами, ніж просити допомоги у католиків. Йому опонувала проугорська партія вдови Лазара Бранковича Олени Палеолог і його брата Стефана, яка зрештою і перемогла. Проте сліпий Стефан не міг очолювати країну і на престол був запрошений син боснійського короля Стефан Томашевич, який у квітні 1459 року прибув до Смедереве і одружився з дочкою Лазара Бранковича.
Проте організувати оборону столиці Стефан Томашевич не зумів. Без відповіді залишився і заклик папи Пія II дврятувати «другий Константинополь», до стін якого війська Мехмеда Завоювника підступили, не зустрічаючи жодного опору. На його захист прибув лише невеликий угорський загін, і після коротких переговорів, на яких Стефану Томашевичу і його близьким було гарантовано недоторканість й право вільно залишити місто, 20 червня 1459 року Смедереве без бою здалось османам.
З падінням столиці Сербська деспотія припинила своє існування і її територія невдовзі увійшла до складу Османської імперії як Смедеревський санджак. У складі Порти він знаходився (з невеликою перервою у 1718-39 роках) до 1817 року, коли в результаті повстання на його території було утворене автономне Сербське князівство зі столицею у Крагуєваці.
У липні 1461 року Стефан Томашевич успадкував боснійський престол. Спираючись на підтримку місцевої знаті і союз з угорським королем Матвієм Корвіном, він відмовився платити данину османам, проте сподівана допомога не надійшла, піддані виявились не надто надійними і навесні 1463 року більша частина Боснії без особливих зусиль була підкорена військами Мехмеда Завойовника. Зрештою на милість переможцю здався і Стефан Томашевич й 5 червня був страчений як зрадник султана.
До 1481 року османами були завойовані і володіння герцога Святого Сави з династії Косачів, відомі зараз як Герцоговина.
Коментарі
Дивіться також
• Битва на Косовому полі, 1389
• Падіння Візантійської імперії, 1453
• Помер Мехмед Завойовник, 1481
• Османське завоювання Белграда, 1521
• Велика облога Мальти, 1565