Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Нова стаття
Битва
на Стоук-філд
Біля села Стоук, Ноттінгемпшир, 16 червня 1487 року армія Генріха VII Тюдора вщент розгромила бунтівних йоркістів під командою Джона де ла Поля, який прагнув посадити на престол самозванця Ламберта Сімнелла. Ця тригодинна битва стала останньою в тридцятилітньому протистоянні Йорків і Ланкастерів за англійську корону, відомому як Війна троянд.На обкладинці: Троянда Тюдорів, що поєднує в собі червону троянду Ланкастерів і білу Йорків
1117
Читати 5 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Після сходження на престол 28-річний Генріх VII Тюдор ув'язнив у Тауері претендента на англійську корону з дому Йорків 10-літнього Едварда Плантагенета, 17-ого графа Ворвіка, й оголосив про намір помилувати всіх, хто виступив проти нього зі зброєю в руках. Серед тих, хто вирішив за краще присягнути на вірність новому королю був і Джон де ла Поль, 1-й граф Лінкольна, також, як і Ворвік, племінник, але по материнській лінії, поваленого Річарда III, на боці якого він бився під Босвортом.

Де ла Поль зберіг свій графський титул, однак втратив представницьку посаду Лорда-лейтенанта Ірландії і багато земельних володінь, повернутих колишній їх власниці леді Маргарет Бофорт, матері Генріха VII. Молодий і амбітний, він не змирився зі зміною свого положення — дехто вважає, що Річард III саме у ньому бачив свого наступника на престолі, і через два роки де ла Поль приєднався до змови йоркської знаті, яка визріла коли Англією стали ширитись чутки про втечу з Тауера принца Едварда.

10-літнього самозванця звали Ламберт Сімнелл. Він був низького походження — сином пекаря чи торговця, і прислуговував оксфордському монаху Річарду Саймону, який навчив його аристократичним манерам й придворному етикету і оголосив племінником колишнього короля, імовірно маючи сподівання з його допомогою піднятись у церковній ієрархії. Чутки про звільнення з ув'язнення королівського спадкоємця з дому Йорків набули такого поширення, що з цього приводу 2 лютого 1487 року Генріх VII навіть зібрав Таємну раду . Її рішенням, — щоб «напоумити своїх підданих» і «відігнати з голів безрозсудні думки», — справжній граф Ворвік у компанії короля пройшовся вулицями Лондона, після чого прослухав месу і мав можливість вільно поспілкуватись з усіма бажаючими.

Тим часом йоркісти вивезли Ламберта Сімнелла до Фландрії, куди невдовзі вирушив і Джон де ла Поль. У Мехелені самозванця представили Маргариті Бургундській, сестрі Едварда IV Йорка, яка його доти ніколи не бачила, але визнала (чи зробила вигляд) за свого племінника. До де ла Поля приєднався сер Френсіс Лоуевелль, один з керівників невдалого антитюдорівського заколоту попереднього року, сер Річард Гарлістон, віце-адмірал часів Едварда IV і колишній губернатор острова Джерсі, та Томас Девід, капітан англійської бази в Кале. Разом із Сімнелом і 2-тисячним загоном німецьких та швейцарських найманців на чолі з Мартіном Шварцем, найнятих коштом Маргарити Бургундської, 4 травня вони відпливли до Ірландії, де йоркісти мали традиційно сильну підтримку. У Дубліні їх радо вітав лорд-канцлер Ірландії сер Томас Фіцджеральд, і 24 травня у кафедральному соборі Христа за присутності місцевих дворян і вищого духовенства Сімнелла коронували на престол Англії під іменем Едвард VI.

З допомогою Томаса Фіцджеральда було досить швидко найнято 4,5 тисячі солдат, здебільшого, «жебраків і майже неозброєних ірландців», як їх означає офіційний біограф Генріха VII італієць Полідор Вергілій, і вже 4 червня військо під командою де ла Поля висадилось у Ланкаширі. До нього приєдналась місцева шляхта на чолі з сером Томасом Брутоном, і 8-тисячна армія йоркістів швидким маршем рушила у Йоркшир, де 10 червня під Тадкастером розбила невеликий загін сера Генрі Кліфорда, після чого повернула на південь.

Ще кілька локальних сутичок з прихильниками короля хоч і завершились перемогами, затримали йоркістів, що дало можливість Генріху VII зібрати велике військо. 14 червня під Ноттінгемом до нього приєднались Джордж Стенлі, 9-й барон Стрейндж, та Ріс ап Томас, лейтенант-намісник Південного Вельсу, й наступного дня 12-тисячна армія під командою дядька короля Джаспера Тюдора, герцога Бедфорда, і досвідченого Джона де Вере, графа Оксфорда, головнокомандувача силами Тюдорів під Босвортом, рушила у напрямку Ньюарка. 16 червня 1487 року вона трьома колонами підійшла до села Стоук і зупинилась навпроти пагорба, на якому розташувався табір заколотників. Їх розділяло велике поле, на яке по сигналу де ла Поля спустились йоркісти і першими завдали удару. Вони діяли єдиним щільним формуванням, ядром якого були німецькі найманці, однак розірвати оборону супротивника не змогли.

Чисельна перевага королівського війська дала можливість оперативно перебудувати авангард, а наявність великої кількості лучників — завдати значних втрат піхоті де ла Поля, більша частина якої навіть не мала обладунків. «Але жорстоке побиття нещасних ірландців не посіяло паніку» в їх рядах, і протягом тривалого часу жодна зі сторін не могла переломити хід битви. На третій годині її долю вирішила одна з численних атак королівського авангарду, який таки зумів вклинитись у ряди супротивника, оточити і знищити більшість його командирів. Утім, йоркісти і далі чинили шалений опір, доки практично половина з них не була перебита.

На Соук-філд полягло до двох тисяч ланкастеріанців і зо чотири тисячі йоркістів, у тому числі Джон де ла Поль, Томас Фіцджеральд, Томас Брутон і Мартін Шварц. Френсіс Лоувелл зумів врятуватись втечею (кудись на північ, імовірно до Шотландії, де його слід загубився), а «Едвард VI» зі своїм наставником був узятий в полон. Їм обом зберегли життя і помилували — одного завдяки чернечому сану, іншого через малий вік. Усе своє життя, щонайменше 40 років, Ламберт Сімнелл провів при королівському дворі, де спочатку був служкою, а згодом — сокольничим.

Уцілів і був помилуваний й Річард Гарлістон. Він виїхав до Фландрії, де служив при дворі Маргарити Бургундської. Його слід загубився через вісім років, коли він взяв участь у спробі висадитись в Кенті чергового самозванця, на цей раз Перкіна Ворбека, що оголосив себе Річардом, 1-м герцогом Йоркським, молодшим сином Едварда IV. Утім, жодна з трьох експедицій Ворбека не привела до серйозних боєзіткнень, і битва на Стоук-філд стала останньою у тридцятилітній Війні Білої та Червоної троянд.

Друк
Дмитро Копилов спеціально для © «Цей день в історії», 24 серпня 2020. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Правила життя Фіделя Кастро
Правила життя
Правила життя Фіделя Кастро