Поштовхом до початку революції в Росії стали події 22 січня 1905 року, відомі як «Кривава неділя», — розстріл мирної маніфестації легальноюї організації «Збори російських фабрично-заводських робітників Санкт-Петербурга», учасники якої мали намір вручити царю Миколі ІІ «Петицію про потреби робітників», що містила економічні і політичні вимоги. Загибель кількасот чоловік привела до активізації протестного руху, радикалізації суспільства, національних конфліктів і росту політичних вбивств.
Хвиля забастовок, що прокотилась Росією, змусила Миколу ІІ розпочати підготовку закону про вибори до загальнодержавного представницького органу і лібералізувати релігійне та цивільне законодавство. 30 жовтня 1905 року маніфестом імператора були запроваджені свобода совісті, слова, зібрань і союзів. Незважаючи на те, що ним не гарантувались ні загальні, ні прямі, ні рівні вибори, відбулалась легалізація та активізація створення політичних партій, робітничих профспілок і перша Дума почала роботу 10 травня 1906 року.
Це зробило другу Думу радикальннішою за попередню — від прямого протистояння з урядом депутати перейшли до створення численних комісій і розробки великої кількості законопроектів, що йшли у розріз з політикою уряду. Після того, як у травні 1907 року Дума прийняла закон про обмеження повноваження поліції, за наказом Столипіна таємно був підготовлений новий виборчий закон, а 1 червня на підставі документу, що засвідчив участь у змові проти царської сім'ї та спробі повалення державного ладу, він зажадав відсторонення від роботи в Думі 55 депутатів і зняття з 16 з них депутатської недоторканності.
Це повністю паралізувало роботу Думи і не дало можливості прийняти новий виборчий закон. Скориставшись своїм правом, 16 червня 1907 року імператор Микола II видав маніфест, яким розпустив другу Думу і одночасно всупереч закону самовільно змінив виборче законодавство. Ця подія отримала назву «переворот 3 червня» (за старим стилем) і знаменувала завершення Першої російської революції.
Завдяки новому виборчому законодавству у Думах наступних двох скликань було збільшено кількість заможних громадян і землевласників за рахунок зменшення національного представництва, що дало можливість Столипіну сформувати проурядову більшість, лояльну монархії, здійснювати реакційну внутрішню політику, наслідком якої стало вбивство Петра Столипіна в 1911 року в Києві соціалістом-революціонером Мордехаєм Богровим.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Повстання на броненосці «Потьомкін», 1905
• «Маніфест 17 жовтня», 1905
• Убивство Геогрія Гапона, 1906
• Лютнева революція в Росії, 1917
• Жовтнева революція, 1917