Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Битва при Маренго
У ході Другої італійської кампанії 14 червня 1800 року біля селища Маренго в Північній Італії відбулася битва, в якій французька армія першого консула Наполеона Бонапарта завдала нищівної поразки австрійським військам генерала Міхаеля Меласа. Австрія була вимушена залишити Італію, а зазнавши в грудні цього ж року ще однієї поразки в битві при Гогенліндені, була змушена підписати Люневільський мир, який завершив десятилітній період війн європейських держав з революційною Францією.
На обкладинці: Луї-Франсуа Лежен «Битва при Маренго» © Версальський палац
9602
Битви
Дмитро Копилов
У 1796 році 27-річний генерал Наполеон Бонапарт був призначений на посаду командувача французькою Італійською армією. Перша Італійська кампанія стала для нього, по суті, першим серйозним досвідом бойових дій з великою армією супротивника. Виступивши в похід проти Австрії, під контролем якої була Північна Італія, протягом двох тижнів армія Наполеона отримала перемогу в шести битвах і увійшла в Мілан. До червня від австрійців було звільнено всю Ломбардію. Після переконливої перемоги 14-15 червня у битві при Ріволі над військами генерал-фельдмаршала Йосипа Альвінци і фельдмаршал-лейтенанта Петера фон Кваджановича був відкритий шлях на останній австрійський оплот в Північній Італії — Мантую, яка капітулювала 2 лютого 1797 року.
18 жовтня між Французькою республікою і Австрійською монархією було укладено Кампо-формійський мирний договір, за яким Франція отримувала Габсбурзькі Нідерланди, лівий берег Рейну та Іонійські острови, контроль над Швейцарією, перетвореною на союзну їй Гельветичну республіку, та т. зв. Цизальпінською республікою зі столицею у Мілані. Втративши всі свої володіння у Північній Італії (компенсовані, за рахунок Венеції, Істрії, Фріуля і Далмації), Австрія вийшла зі складу Першої антифранцузької коаліції (Англія, Пруссія, Неаполь, Тоскана, Австрія, Іспанія, Голландія, Росія) .
Антифранцузькі коаліції виникли після вибуху Французької революції 1789 року — це були тимчасові військово-політичні союзи європейських держав, які прагнули відновлення у Франції монархічного режиму з династією Бурбонів на чолі і недопущення подібних революцій в своїх країнах
Розпочавши в 1798 році Єгипетську експедицію, яка відкривала шлях до захоплення Британської Індії, Наполеон був змушений повернутися на батьківщину, дізнавшись, що Велика Британія, занепокоєна посиленням Франції і поширенням революційних ідей у Європі, сформувала Другу коаліцію в складі Росії, Османської імперії та Неаполітанського королівства. До неї приєдналась і Австрія, яка не бажала виконувати мирний договір з Францією і миритись з втратою своїх володінь в Північній Італії. Командуючим об'єднаними військами Росії і Австрії було призначено російського генерала Олександра Суворова, перед яким, згідно англо-російського договору, була поставлена задача «дійсними заходами покласти край успіхам французької зброї та поширенню правил анархічних; примусити Францію ввійти в колишні межі і тим відновити в Європі міцний мир і політичну рівновагу».
Перші бої сил коаліції і Франції в Італії розпочалися 5 квітня 1799 року під селом Маньяно, де французи зазнали першої поразки. 18 квітня Суворов завдав їм нищівної поразки в битві на річці Адда. Протягом 5 тижнів війська коаліції вибили французів з Північної Італії, Мілан капітулював без бою, Цизальпінську республіку було ліквідовано й було захоплено шляхи сполучення французів з Савойєю і Швейцарією. Фактично Франція повністю втратила всю Північну Італію, окрім Генуї і смужки лігурійського узбережжя. Це змусило Наполеона покласти командування в Єгипті на Жана-Батіста Клебера і 9 жовтня 1799 року в супроводі своїх генералів прибути у Париж. Вже за місяць Директорія, головний виконавчий орган Французької республіки, переворотом була усунута від управління державою і вся реальна влада у Франції перейшла в руки до трьох консулів — Роже Дюко, Еммануеля Сійєса і Наполеона Бонапарта, який став першим консулом.
Стан Франції був непевний, фінансове положення — кризовим, хабарництво і розкрадання державної казни набули небувалого поширення, активізувалась опозиція республіканській владі, північ і південь країни наповнився бандами грабіжників, які, прикриваючись знаменами усунутих від влади Бурбонів, «мстили» за повалення правлячої династії, нападаючи і грабуючи всіх без розбору. Франція втомилася від війн, армія була в поганому стані, самому Наполеону потрібен був період спокою, щоб укріпити владу, відродити економіку і виконати обіцянку принести мир французькому народу. Протягом 1799-1800 років французька дипломатія всіма силами намагалися досягти миру з країнами Другої коаліції. Однак Велика Британія сумнівалася у щирості намірів Наполеона доки Голландія і Бельгія, які слугували Франції військовими плацдармами, знаходилися в її руках.
«Конституцією VIII року» вся влада фактично була зосереджена в руках першого консула: «він стверджує закони; призначає і змінює членів Державної ради, міністрів, послів та інших іноземних агентів, офіцерів армії і флоту, чинів місцевого управління і урядових комісарів судового відомства. Він призначає кримінальних і цивільних суддів, виключаючи світових і касаційних, але не може отрешать їх від посади»
До весни 1800 року Наполеону вдалося стабілізувати внутрішнє становище Франції, за рахунок реформування податків виправити фінансове положення, сформувати нову систему централізованого державного управління, покінчити з бандами грабіжників. Через відсутність успіхів у перемовинах з Британією він розпочав підготовку до майбутньої війни, яка мала принести мир силою. На вирішення цієї задачі Наполеону вдалось консолідувати французький народ, до якого в прокламації 8 березня 1800 року він звернувся зі словами: «Французи, ви бажаєте миру — ваш уряд теж бажає його ще з більшим прагненням; але для досягнення миру нам потрібні гроші, сталь і люди». Бонапарт здійснив енергійні заходи по забезпеченню армії всім необхідним, зокрема генерал Сульт писав: «В скорому часі в армію стало надходити продовольство, почали виплачувати давно затриману платню і людський склад було поповнено новобранцями спеціального призову», запровадив у ній систему корпусів, які мали елементи всіх родів військ і певний час могли вести самостійні бойові дії з чисельно переважаючим супротивником.
Залишену Суворовим Італію зайняла Австрія, через що російський імператор Павло І розірвав відносини з Другою коаліцією. Це стало сприятливою нагодою для Франції — австрійські війська під командування генерала Міхаеля Меласа були зосереджені тільки неподалік Генуї, а для прикриття з півночі, вважаючи, що Наполеон не зможе перейти Альпи, був залишений лише невеликий заслін. Мелас прорахувався: французи атакували австрійців з півночі в тил. За виразом Наполеона «армія може пройти там, де ступає нога людини», і саме цей шлях обрав перший консул: 21 травня 1800 року, коли він ще переходив альпійський перевал Сен-Бернар, попереду його армії вже зав'язалися авангардні бої з австрійським заслоном. Швидко просуваючись, французи 2 червня увійшли в Мілан, згодом зайняли Павію, Брешію, Кремону і Пьяченцу. Після взяття Генуї австрійська армія відступила і зникла з поля зору французів.
13 червня, залишивши частину військ для облоги Тортони, французи перейшли ріку Скрівія і зайняли селище Маренго біля містечка Алессандрія у П'ємонті. Наполеон заночував поруч в Торре-де-Гарофолі. Французькій розвідці не вдалося точно встановити куди пішли австрійські війська, між тим вони стояли неподалік за річкою Борміда. Не маючи точних відомостей про сили Меласа та його наміри, Наполеон зробив помилку і розділив свою 28-тисячну армію, якій протистояло 40 тисяч австрійців, пославши дивізію генерала Луї Дезе по дорозі до міста Нові, намагаючись перекрити ймовірні шляхи відступу австрійців.
Остерігаючись з'єднання військ Наполеона з 60-тисячною резервною армією під командою генерала Луї Бертьє, яка на його думку вже вийшла з Діжона у західному напрямку, Мелас вирішив дати негайний бій: о 6:00 ранку в неділю 14 червня 1800 року австрійські війська почали перехід через ріку Борміда і під прикриттям 100 гармат розгорнулись в три колони (другу колону Мелас очолював особисто з начальником австрійського генштабу Цахом).
Австрійський удар застав французів зненацька. Корпус генерала Клода-Віктора Перрена наполегливо і мужньо відбивав атаки австрійців, які намагалися перебратися через глибокий струмок Фантононе напроти села Маренго. О 10:00 йому на допомогу Наполеон відправив двох своїх командуючих — Іохіма Мюрата і Жана Ланна, але переважаюча чисельність австрійців дозволила їм остаточно зім'яти лівий фланг французів. Правий фланг французької армії, підданий фронтальній атаці, почав повільно відступати. О 11:00 на поле битви прибув сам Наполеон: переконавшись, що Мелас стягнув під Маренго всі свої війська, він наказав підсилити правий фланг і направив гінців до Луї Дезе, який саме прямував до Нові для перехоплення супротивника: «Я хотів атакувати Меласа. Він напав на нас першим. Заради бога, підходь скоріше, якщо зможеш».
З полудня наступило годинне затишшя, під час якого австрійці перегрупували свої сили для вирішального удару. Сили корпусу генерала Віктора біля Маренго були стомлені, їм бракувало боєприпасів. Наполеон послав у бій всі свої резерви та Консульський корпус, який, захопивши містечко Кастель-Черьоло, дав французам можливість закріпитися на правому фланзі. Однак австрійський тиск зі сторони Маренго постійно наростав, і о 15:00 французька армія почала відступати до Сен-Джульяно — фактично битва була програна, поле бою, засіяне трупами, залишилося за австрійцями.
Доручивши своєму заступнику Антону фон Цаху переслідування французів, легко поранений генерал Мелас поїхав в Алессандрію, звідки послав до Відня кур'єра зі звісткою про грандіозну перемогу. За наказом Цаха був сформований авангард (2 піхотні полки з частиною гренадер) для подальшого наступу, а іншим військам було наказано згортатися в похідні колони; частина австрійців розташувалась на обід.
Ситуацію на полі бою змінив прихід генерала Луї Дезе зі свіжими військами. Оглянувши поле бою, як повідомляє особистий секретар першого консула Луї Бурьєн, Наполеон сказав «Ну, що ти про це думаєш?» Генерал Дезе вийнявши годинник холоднокровно сказав: «Цю битву програно повністю. Але зараз тільки 14:00 (насправді було майже 16:00), ще є час почати другу битву». Відступаючі залишки французької армії прилаштувалися по флангах до дивізії генерала Дезе, займаючи фронт від Сан-Джульяно в напрямку на Кастель-Черьоле: з лівого — Луї Віктор, з правого — Жан Ланн; ззаду і лівіше Ланна стала кіннота.
Наполеон, проїжджаючи повз війська, вигукнув: «Солдати! Ви далеко відступили; ви знаєте мою звичку робити бівак на полі бою». Розпочалась нова битва: 12 французьких гармат ударили австрійців картеччю, генерал Дезе особисто повів своїх солдат в атаку і у перші ж її хвилини був убитий, але натиск його частин не ослаб. Кавалеристи Келлермана налетіли на австрійських драгунів, здолали їх і вклинилися в ряди піхоти. Австрійські гренадери не витримали і почали здаватися. Генерал Жан Ланн зім'яв центр супротивника. В рядах австрійців почалася паніка. Переслідувані французами, о 17:00 вони побігли до ріки Борміда, через яку їм вдалось переправитись з великими труднощами. Австрійська армія була розгромлена: вона втратила 15 знамен, 40 гармат, 8 000 полоненими, 6 000 вбитими. Програна французами битва, за годину перетворилася на переконливу перемогу.
Колона на місці битви при Маренго
Колона на місці битви при Маренго
Успіх під Маренго був підкріплений 3 грудня 1800 року перемогою в битві при Гогенліндені неподалік від Мюнхену, що відкрило французам шлях на Відень. Попри те, що воєнні дії в Італії ще тривали, це змусило Австрію 9 лютого 1801 року в місті Люневіль укласти з Францією новий мирний договір. В основі він повторював Кампо-формійську угоду чотирирічної давнини, але був доповнений зобов'язанням Австрії визнати залежну від Франції Батавську республіку і вимогою до Франца II гарантувати виконання досягнутих домовленостей не лише від імені Австрії, але й як правителя усії Священної Римської імперії.
Багато з істориків вважають, що саме перемога під Маренго стала початком періоду найвищої величі правління Наполеона Бонапарта, якого в Парижі зустрічали оплесками: це була його перша перемога в якості глави держави і вона відновила мир на континенті після майже 10 років безперервних війн. Вже перебуваючи у вигнанні на острові Святої Єлени Наполеон згадував, що в його житті було всього три прекрасних дні: це перемоги при Маренго, Аустерліці і Єні.
Дмитро Копилов © спеціально для «Цей день в історії», 13 червня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Битви
Війни
Наполеон Бонапарт
Європа
Нова історія

Головні події 14 червня

#ЦейДень
Все про 14 червня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left13 червня
15 червняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward