Перший напад на Сицилію арабами був здійснений в 652 році, коли за наказом правителя Сирії Муавії I ібн Абі Суфьяна до берегів острова прибув невеликий флот, атака якого завдяки надійності візантійських укріплень була неруйнівною. Напади почастішали після захоплення Омейядським халіфатом в 698 році Карфагену і через два роки — острова Пантеллерія та, особливо, з виникненням в 745 році на півночі Африки Іфрікійського емірату з центром в Кайруані (нині — Туніс). Незважаючи на його міць, достатню, щоб поширити свою владу на весь Магріб і не підкорятись Багдадському халіфату, напади емірату на Сицилію були спорадичними і здебільшого грабіжницькими, а у 813 році емір Абдаллах I ібн Ібрагім, бажаючи вести з Сицилією взаємовигідну торгівлю, уклав з патрикієм Григорієм десятилітню угоду.
Мирні арабо-візантійські стосунки припинились у 826 році, коли командуючий флотом на Сицилії Євфімій захопив кілька іфрікійських торгових суден і спустошив узбережжя емірату. Наказом імператора Михайла II Травла він був оголошений поза законом, після чого Євфімій, підтриманий флотом, захопив Сіракузи і розбив війська сицилійського патрикія Костянтина. Користуючись складним положенням Візантії, ослабленої кількарічним повстанням Фоми Слов'янина у Малій Азії та Фракії і війною з арабськими піратами за Крит, Євфімій проголосив себе правителем Сицилії, проте, зраджений близьким соратником, невдовзі був розбитий і на кількох суднах був змушений рятуватись втечею.
Як і попередній узурпатор Ельпідій, який у 781 році проголосив себе правителем Сицилії, Євфімій звернувся по допомогу до Іфрікії, закликавши еміра Зіядет-Аллаха I разом підкорити Сицилію. 14 червня 827 року із Суса вийшов візантійсько-арабський флот на чолі з каді (суддею) Асадом ібн аль-Фуратом і через три дні висадився в районі містечка Мацара (нині — Мацара-дель-Валло). Просуваючись углиб острова, вони розбили нечисленний загін візантійців біля Енно в центрі Сицилії, після чого підійшли до Сіракуз, облога яких тривала до весни 828 року, коли в місті, що потерпало від голоду, почалась епідемія, від якої помер і каді Асад.
Прибуття візантійського флоту, надісланого з Константинополя, врятувало Сіракузи, і після невдалої спроби відплисти на батьківщину, блокованої візантійцями, араби спалили свої кораблі й відступили до замку Мінео біля Катанії, який захопили за три дні. Після цього їх армія розділилась — одна частина на чолі з Мухаммадом ібн Абуль-Джаварі захопила Агрідженто на піденно-західному узбережжі Сицилії, а друга, на чолі з Євфімієм, напала на Енно, де під час переговорів про капітуляцію гарнізону міста він був убитий.
Навесні 829 року Михайло II відправив на Сицилію новий флот під керівництвом стратега Феодота, якому до осені вдалось звільнити майже весь острів. Остаточній перемозі візантійців завадив арабський флот, що прибув на цей раз з-під Сардинії, яку намагався підкорити Кордовський емірат. Попри те, що він ворогував з Іфрікійським еміратом, їх війська разом захопили більшу частину Сицилії і в липні 830 року розпочали облогу Палермо, яке протрималось до вересня 831 року, коли було змушене здатись в обмін на право безперешкодно залишити його посадовим особам і решткам гарнізону.
Перейменоване у аль-Мадіна ("Місто"), Палермо, стало важливим арабським форпостом в регіоні і столицею провінції Аглабід, куди в березні 832 року прибув її перший валі (військовий губернатор) Абу Фіхр Мухаммад ібн Абдаллах. Після трьох років невдалих спроб підкорити Енно, він розпочав похід на схід острова і завоював місто Таорміна. Довгочікувана візантійська підмога прийшла восени 836 року, проте, блокована арабським флотом, вона так і не змогла звільнити Палермо. У 839-840 роках мусульмани захопили фортеці Корлеоне, Платані, Кальтабелотта і висадились у континентальній Італії, де завоювали Тарентум (нині — Таранто), Барі і Бріндізі. Наприкінці 842 року з допомогою Неаполітанського герцогства вони захопили Мессіну, у 845 році — Модіку, через шість років — фортецю Кальтавутуро.
Падіння 24 січня 859 року три десятиліття неприступного Енно, ключового форпосту візантійців у центрі Сицилії, змусило імператора Михайла III відправити флот з 300 кораблів на чолі з переможцем критських сарацинів Костянтином Контомітом, який восени зазнав нищівної поразки у битві біля Сіракуз.
Після підкорення 29 серпня 870 року Мальти оточена звідусіль Сицилія вже не могла отримати жодної допомоги зі Сходу, і після кількох років міжусобиць серед арабських воєнначальників за право бути губернатором острова, у серпні 877 року на його підкорення вирушив флот під особистим командуванням еміра Іфрікії Ібрагіма II. Облога Сіракуз тривала до 21 травня 878 року, коли арабам вдалось з моря пробити мури міста, більшість захисників і велику частину населення якого було вбито.
Незважаючи на перемоги візантійців у морських битвах 880 року в Іонічному морі і біля Неаполя, завдяки яким вдалось повністю відновити контроль над Південною Італією, відвоювати Сицилію їм не вдалось: остання спроба була здійснена в 961 році, коли війська, надіслані імператором Никифором II Фокою, зуміли звільнити Мессіну, однак вже наступного року візантійці втратили і її і Таорміну, а в 965 році — і свою останню твердиню на острові, фортецю Рометта. Того ж року флот Фатимідського халіфату (який ще у 909 році підкорив і Іфрікійський емірат, а разом з ним — і Сицилію), завдав Візантії нищівної поразки у Мессінській протоці. Спроби відвоювати Сицилію візантійці поновлювали у 1020-х роках і 1040-х роках, однак їх успіхи були локальними і короткотерміновими.
Під арабським контролем Сицилія залишалась до 1061 року, коли почалось її завоювання норманами: скориставшись міжусобицями в Сицилійському еміраті, син дрібного норманського барона Рожер Отвіль, практично без бою захопив Мессіну і розбив арабів при Енно. Після завоювання у 1071 році Палермо він був проголошений герцогом Сицилії під сюзеренітетом свого старшого брата графа Апулії Роберта Гвіскара і решту майже двадцять років воював з мусульманами, допоки в 1090 році під його владу не перейшло останнє сицилійське місто Ното.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Арабський халіфат Омейядів, 661
• Арабське завоювання Іспанії, 711
• Норманське завоювання Південної Італії, 1071
• Німецьке завоювання Сицилії, 1194