Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Нова стаття
Цар московський Василь IV Шуйський
11 червня 1606 року в Успенському соборі Москви новгородський митрополит Ісидір коронував думного боярина Василя Шуйського, організатора і очільника змови проти поваленого царя Лжедмитрія II. Особливої підтримки поза межами столиці він не мав і вже через чотири роки Василь IV був повалений найближчим оточенням, ставши останнім Рюриковичем на московському престолі.
4780
Особистості
Володимир Лук'янюк
Смутний час у Московському царстві, прологом до якого стала трагічна смерть 25 (15) травня 1591 року молодшого сина Івана IV Грозного царевича Дмитрія, призвів до згасання московської лінії Рюриковичів і утвердження в 1598 році на престолі зятя Івана IV боярина Бориса Годунова. За його правління країною стали ширитись чутки про чудесний порятунок царевича, після смерті Бориса I у 1605 році частина знаті відмовилась присягнути його синові Федору II, й у результаті змови прихильників Лжедмитрія, який з військами наближався до Москви, вже на 12-й день правління Федір з матір'ю були задушені у своїх кремлівських палатах.
30 червня під вітальні вигуки натовпу Лжедмитрій урочисто вступив у Москву, де у Кремлі з образáми і хоругвами на нього чекало духовенство. Через місяць він був публічно визнаний царицею , матір'ю царевича Дмитрія, й 9 серпня (30 липня) в Успенському соборі патріархом Московським Ігнатієм коронований на царство. Серед його перших розпоряджень був наказ повернути із заслання бояр і князів, що були в опалі при Борисі Годунові, серед них і родини Василя Шуйського та Федора Романова (двоюрідного брата Федора I Блаженного). Служивим людям подвоїли утримання, поміщикам — земельні наділи, до 5 років скоротили час розшуку кріпаків, на півдні країни на 10 років скасували податки і відмінили церковну «орну десятину».
Новий цар змінив склад Думи, перейменованої у Сенат, католикам і протестантам надав свободу віросповідання, ввів польські чини, майже виключно з поляків сформував свою Таємну канцелярію і особисту гвардію, проте на раніше обіцяні територіальні поступки Речі Посполитій піти відмовився. Це завадило Лжедмитрію сформувати європейську коаліцію у війні з Туреччиною, до якої почалась інтесивна підготовка, й домогтись визнання себе «імператором московським», як він став себе іменувати. Його ліберальна політика, релігійна та побутова терпимість, і службове піднесення великої кількості «безрідних» викликали невдоволення багатьох консервативно налаштованих московських вельмож, серед них і впливових бояр князів Федора Мстиславського, Василя Шуйського і Василя Голіцина. Вчинений ними у січні 1606 року замах з метою вбивсива Лжедмитрія був завчасно розкритий, проте його організатори виявлені не були, й у травні, коли у Москві мало відбутись одруження царя з дочкою сандомирського воєводи Марією Мнішек, ними була організована нова змова.
Шуйські — князівський рід, що бере початок від суздальського князя Андрія Ярославича, племінник котрого Данило Олександрович став родоначальником московських Рюриковичів
Велика польська делегація — загалом більше двох тисяч вельмож — на чолі з Юрієм Мнішеком і його донькою прибула до Москви 3 травня. Майбутню царицю урочисто зустрічали воєводи, князі і московський люд. Через два тижні вона прийняла миропомазання по «грецькому обряду» й коронувалась в Успенському соборі, де пройшла і церемонія вінчання з Лжежмитрієм. В ході багатоденних урочистостей з цієї нагоди Василь Шуйський зібрав вірних йому служилих людей і 24 травня склав остаточний план повстання, сигналом до якого мав стати набат з дзвінниці церкви Іллі Пророка у Китайгороді.
За сигналом, що прозвучав на світанку 27 травня, на Красну площу в'їхало десь зо дві сотні озброєних прихильників Шуйського, який закликав містян захистити царя від «литви», що намагається вбити царя. Хитрість спрацювала — московський люд кинувся нищити поляків, а сам Шуйський з хрестом в одній руці і мечем у другій з натовпом прихильників рушив до Кремля на пошуки «єретика». Царська охорона була зметена, Лжедмитрій, намагаючись врятуватись через вікно, упав з другого поверху і, покалічений, був убитий заколотниками. Його голе понівечене тіло волочили вулицями Москви, після чого кинули у багно на базарній площі, де кілька днів над ним чинили наругу. Загалом у ті дні в Москві загинуло більше півтисячі польських шляхтичів, три кардинали, чотири ксьондза, 26 «німецьких» вчителів. З посади було усунуто і зведеного Лжедмитрієм у патріархи Ігнатія, засланого в Чудівський монастир.
Костянтин Маковський «Убивство Лжедмитрія», 1907 рік
Костянтин Маковський «Убивство Лжедмитрія», 1907 рік
Тим часом 29 травня Василя Шуйського його прихильники проголосили царем, і 11 (1) червня 1606 року він був коронований в Успенському соборі новгородським митрополитом Ісидором. Шуйський негайно послав за мощами царевича Дмитрія, які через два дні привезли з Углича і помістили в Архангельському соборі серед інших царських гробниць. Матір царевича, черниця Марфа, принесла перед ними всенародне каяття, визнавши себе «винуватою перед царем, собором, всім народом і своїм сином», що нібито через страх смерті визнала Самозванця і довго терпіла його, не оголошуючи обману.
За межами Москви царем Шуйський визаний був лиш подекуди. Країною ширились чутки про порятунок Лжедмитрія. Поставлений патріархом Гермоген був змушений розсилати грамоти, переконуючи не вірити у вигадки і підтримати Василя IV, «царя благочестивого і поборника православної віри». Довелось навіть звинуватити Бориса Годунова у вбивстві царевича Дмитрія, проте становище Шуйського залишилось непевним — його зрадив князь Григорій Шаховський, який, викравши державну печатку, підняв повстання на Чернігівщині і Стародубщині й від імені Лжедмитрія розсилав царські укази. Заколот перекинувся на Білгород, Орел, Мценськ, Тулу, Калугу, Рязань, Дорогобуж та Твер, спровокував селянську війну під проводом колишнього донського козака Івана Болотникова, який з військами підступив до Москви.
У серпні 1607 року на зміну Болотникову прийшов новий претендент на престол — Лжедмитрій II, який 11 травня 1608 року розбив царські війська під Болховом (нині Орловська область РФ) і у підмосковному Тушино створив потужний укріплений табір, що став альтернативною столицею з власним боярським урядом, патріархом та військом. У новому самозванці свого убитого чоловіка «впізнала» відпущена на батьківщину Марина Мнішек, на його бік почала переходити московська знать, а під знамена стало біля 18 тисяч поляків, до 13 тисяч козаків запорозьких і зо 15 тисяч донських й десятки тисяч «іншого люду».
На початку 1610 року проти Шуйського у похід виступив польський король Сигизмунд III, якого підтримала частина московського боярства і дворянства. Поваленого її руками 27 (17) липня Василя IV постригли у ченці й вивезли до Польщі, де він через два роки помер у в'язниці. Його наступником став 15-річний польський королевич Владислав Ваза, котрий попри два походи на Москву зайняти її так і не зміг, й 3 березня 1613 року на московський престол зійшов Михайло Федорович Романов, син патріарха Філарета при Тушинському дворі Лжедмитрія II.
Володимир Лук'янюк © спеціально для «Цей день в історії», 22 червня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Особистості
Європа
Нова історія

Головні події 11 червня

#ЦейДень
Все про 11 червня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left10 червня
12 червняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward