Популярна стаття
Володимир — великий князь київський
11 червня 978 року за наказом новгородського князя Володимира, що з військами прийшов на Київську землю, варягами підступно убитий його старший брат Ярополк, викликаний на переговори. Це завершило рік міжусобної війни за великокняжий престол, який на майже сорок років зайняв молодший син Святослава Хороброго. На обкладинці: Княжий знак Володимира Святославича
64199
Читати 6 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Перед тим як у 969 році піти у свій останній похід у Болгарію Святослав Ігоревич посадив своїх синів намісниками в трьох центрах Русі: старшого Ярополка – в Києві, Олега – в Овручі, центрі недавно приєднаної Древлянської землі, наймолодшого Володимира, ще підлітка на той час, – в Новгороді, де фактично правив його дядько по матері і вихователь Добриня. Невдовзі по загибелі Святослава навесні 972 року між його нащадками почалась міжусобиця. Приводом, як свідчить «Повість минулих літ», стало скоєне Олегом убивство «на ловах» сина Свенельда, ближнього радника і воєводи Ярополка, який, «хотячи відомстити за сина свого», підмовив великого князя: «Піди на брата свойого, і візьмеш ти волость його один».

Дізнавшись про загибель у 977 році Олега Древлянського, розбитого братом біля Овруча, Володимир переховувався «за морем», очевидно в Скандинавії, звідки повернувся через рік на чолі численного варязького війська і повернув собі Новгород, звідки вигнав Ярополкового посадника. За «Лаврентіївським літописом», у 978 році Добриня сватав для Володимира полоцьку княжну Рогнеду, але дістав відмову, після чого захопив союзний Києву Полоцьк (нині місто Вітебської області, Білорусь), де були вбиті князь Рогволод і його брати, а Рогнеда стала дружиною Володимира.

До своєї смерті у 1000 році Рогнеда стала матір'ю шістьох дітей Володимира: чотирьох синів — Ізяслава, Мстислава, Ярослава (Мудрого) і Всеволода, та двох доньок (на ім'я відома лише одна — Предслава)

Того ж 978 року Володимир пішов проти Ярополка, вогнем і мечем ліквідувавши автономію кривичів, дреговичів і сіверян — племен, на яке поширювалося полюддя його брата.

Послухавши поради воєводи Блуда, підкупленого Володимиром, стверджує «Повісті минулих літ», Ярополк через загрозу повстання містян залишив столицю і закрився у невеликій фортеці Родень, що неподалік місця впадіння Росі у Дніпро (біля сучасного Канева), де був блокований військом новгородського князя. Після тривалої облоги у Родні почався голод, й за порадою того ж Блуда Ярополк погодився зустрітись з братом для переговорів, щойно прибувши на які до «отчого терему», був убитий двома варягами за наказом Володимира.

Літопис датує ці події 980-м роком, проте більш ранній документ «Пам'ять і похвала князю Володимиру» монаха Якова Чорноризця (Мніха) подає точну дату загибелі Ярополка і вокняжіння в Києві Володимира Святославича — 11 червня 978 року.

Під тим же роком у літописі міститься оповідь про початки державного будівництва і першу релігійну реформу Володимира Святославича: на зміну численним культам слов'янських і неслов'янських божеств він запровадив пошанування пантеону з шести богів на чолі з Перуном.

Уже як одноосібний правитель, Володимир «взяв під Русь» Волинь, здійснив похід на підконтрольні краківським князям землі, де зайняв «Перемишль, Червен і інші гради» та проти балтського племені ятвягів. Згодом йому підкорились племена дулібів, радимичів, в'ятичів. У 985 році він пішов на «болгар з Добринею, вуєм своїм, у човнах, а торків берегом [Волги] привів на конях». Ліквідувавши незалежний статус тамтешніх угрупувань русів, Володимир остаточно приєднав територію Залісся, а з переможеними болгарами уклав мир на рівних умовах «доки камінь стане плавати, а хміль – тонути», що відкривало для київських купців торговий шлях на Південь. Далі його похід проліг у низів'я Волгою, де він обклав даниною залишки Хозарського каганату, а звідти – на Таманський півострів, де було підкорено місто Тмуторокань.

Територіальну єдність Київської держави, чи не найбільшої у тогочасній Європі, забезпечили заміна на новоприєднаних землях місцевих племінних вождів, що тяжіли до автономії, на посадників з числа довірених бояр та князевих синів у новостворених центрах — князівських містах, і реформоване Володимиром Святославичем зведення звичаєвого права, що одержало назву «Закон земляний». Саме у роки його правління розпочався стрімкий злет таких міст, як Чернігів, Переяславль, Володимир волинський, Смоленськ, Ростов, Ярославль, які виникли неподалік старих родоплемінних центрів.

Однак спроба запровадити такий собі об'єднанний пантеон язичницьких богів, куди, якщо вірити «Повісті минулих літ», крім слов'янських, потрапили й фіно-угорські, балтські та навіть іранські божества, зазнала невдачі: на часі були монотеїстичні релігії, які ставали вагомим державотворчим фактором у сусідніх з Руссю державах — Волзькій Булгарії, Польщі і тій же Скандинавії, яка залишалась невичерпним джерелом поповнення руського війська. То ж коли військові успіхи і зростаюча міць Володимира Святославича дозволили йому в 988 році втрутитись у громадянську війну у Візантії й підтримати Василя ІІ Болгаробійцю, за що князю було обіцяно руку сестри імператора Анни, хрещення Володимира як необхідна умова одруження з порфірородною принцесою стало природнім початком запровадження на Русі монотеїзму.

Уже після хрещення Вододимир здійснив свій третій похід похід на Захід, цього разу на племена білих хорватів у Прикарпатті, остаточно приєднавши до Русі ще й Верхнє Подністров'я, й розсадив своїх синів по княжих містах: Вишеслава від «норвезької княжни Олави» у Новгороді, Святополка від «грекині» у Турові, Ізяслава з матір'ю Рогнедою відіслав у рідний їй Полоцьк, її синові Ярославу дав Ростов, Всеволоду — Володимир, Мстиславу — Тмуторокань, Станіславу — Смоленськ, Святославу — Вручень (нині Овруч).

Десь у це й же час визріла загроза для Русі з Півдня — печеніги, які, згідно «Повісті минулих літ», за роки правління Володимира здійснили сім набігів на Русь. Захистом від них стали Змієві вали та фортеці по обидва береги Дніпра і переселення на південне покордоння «кращих мужів» підкорених племен, включаючи фіно-угорських.

За двадцять років правління Володимир перетворив Русь на державу, що охопила чи не половину Східної Європи, а прийняття ним християнства та шлюб з порфірородною сестрою візантійського імператора започаткували «Золоту добу» її розвитку, яка закінчилась зі смертю його сина Ярослава Мудрого, котрий, як і батько, утвердився на престолі в результаті міжусобної війни з братами і також за підтримки варязького війська.

Друк 3
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 5 травня 2012, востаннє оновлено 11 червня 2017. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 11 червня

Смерть Олександра Македонського

323 до н.е.
#ЦейДень

Все про 11 червня

Події, факти, персоналії

Цар московський Василь IV Шуйський

1606

Справа «Тухачевського та інших»

1937

Самоспалення буддистського монаха

1963

Шестиденна війна

1967