сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search menu
Селянське повстання Жакерія
10 червня 1358 році під селищем Мелло у графстві Бовезі король Наварри Карл ІІ Злий розбив військо Гільома Каля, одного з ватажків селянського повстання, що охопило більшу частину ослабленої тривалою війною Франції. Швидко спалахнувши, Жакерія так же швидко і згасла, жорстоко придушена за кілька місяців, ставши синонімом стихійних і жорстоких повстань у багатьох мовах світу.
На обкладинці: «Гастон III Феб і Жан III де Граї рятують дружину дофіна Карла Жанну де Бурбон від повсталих селян під час облоги фортеці Мо 9 червня 1358 року» © «Хроніка» Жана Фруассара, XV століття
9110
Політика
Дмитро Копилов
Як зазначає у своїй «Хроніці Франції, Англії, Шотландії і Іспанії» Жан Фруассар, XIV століття сприймалося сучасниками як «темне та страшне»: в 1315-17 роках Францію вразив сильний голод, у 1337 році англійський король Едвард ІІІ Плантагенет розпочав один з найдовших конфліктів світової історії - Столітню війну, в 1348 році з південних портових міст Прованса і Лангедока поширилася «чорна смерть», яка за два роки скоротила населення півдня Франції на 75%.
Тривала війна з Англією привела до наводнення Французького королівства «бригандами» - найманцями, які не дотримувалися мирних домовленостей та жили з грабіжницьких рейдів, зокрема і на селян, які втратили надію на лицарство, неспроможне захистити свої володіння і своїх людей. Анонімний автор «Жалібної пісні про битву під Пуатьє» зауважив, що на війну треба повести «Жака Простака (прізвисько французьких селян - прим. автора), бо він не кинеться тікати задля збереження свого життя» на відміну від дворян, яких після поразки під Пуатьє селянство зустрічало прокляттями і відвертою неприязню. Крім того, селян обурювала заборона брати до рук зброю навіть для самозахисту.
Загальна непроста ситуація в країні ще більше ускладнилась в 1356 році, коли дофін Карл оголосив про намір збільшити податки, щоб зібрати 5 млн золотих ліврів для викупу батька з англійського полону. На засіданні Генеральних штатів, де більшість місць належала міщанам на чолі з багатим торговцем сукном Етьєном Марселем, представники ремісників і купців перейшли до відкритої опозиції дофіну, який «через дурних радників» привів «державу до занепаду і їй загрожує повний розпад і загибель», і забажали запровадити контроль за його діями. В 1357 році Карл був змушений підписати «Великий Березневий ордонанс», яким оголосив Марселя прево (королівським урядовцем) Парижу і брався покарати «дурних радників», замість яких Генеральними штатами мали бути призначені спеціальні чиновники.
Щоб зламати супротив Карла, який саботував виконання ордонансу, Етьєн Марсель закликав до повстання, і в лютому 1358 року 3 тисяч озброєних ремісників вдерлись в палац дофіна і вбили його головних радників (маршалів Шампані і Нормандії). Карл, котрого від розправи врятувало заступництво прево, був змушений залишити Париж, де вся влада опинилась в руках Етьєна Марселя. У пошуках союзників він зблизився з ворогом дофіна королем Наварри Карлом II Злим, що мав давні претензії на французький престол .
Щоб компенсувати зменшення надходжень до королівської скарбниці внаслідок різкого скорочення чисельності населення після голоду, епідемій і воєнних дій, на початку травня дофін Карл видав т. зв. Комп'єнський ордонанс, яким збільшив повинності, покладені на селян. Це стало каталізатором протесту, який вибухнув в Пікардії після того як 28 травня 1358 року в графстві Бовезі, селяни влаштували засідку на банду бригантів й вбили чотирьох лицарів і п'ятьох їх зброєносців. До кінця місяця напади на дворян і грабунок їх володінь набув масового характеру, швидко поширившись на північну частину Іль-де-Франса, Вермандуа, частину Шампані, Нормандію, Бургундію, Лаонуа та Лангедок.
«Чимало посполитих людей у Бовезі об'єдналися в поганий рух і, примножуючись кожного дня числом, вбивали всіх шляхтичів і шляхтянок, яких зустрічали на своєму шляху, та багатьох їхніх дітей. Вони руйнували і спалювали всі шляхетські будинки, що траплялися їм на шляху.» - П'єр д'Оржемон «Великі хроніки Франції»
Повстання «жаків», чисельність яких склала 5-6 тисяч чоловік, було стихійним і неорганізованим - вони без жодного військового плану нападали на замки, обійстя і сеньйоріальні архіви із записами селянських повинностей, несучи на своїх знаменах геральдичну золоту лілею, герб правлячої монаршої династії, чим демонстрували вірність королю. Їх підтримали дрібні торговці і ремісники, подекуди - збіднілі шляхтичі, й чимало міст, в тому числі такі великі, як Бове, Мо і Санліс, і вже на початку червня в долинах Уази і Терена не залишилося жодного вцілілого замку чи будинку знаті.
«Вони палили, грабували, нищили всі краї, охоплені їхнім рухом, вбивали й брали в полон усіх шляхетних людей і уярмлювали їх, а також безчестили всіх шляхетних жінок, яких могли знайти» - «Хроніки землі Лаонуа»
Лідером частини повсталих став такий собі Гільом Каль родом з села Мелло в Бовезі, який завдяки досвіду у військовій справі організував селян у загони на чолі з десятниками, що підпорядковувались капітанам. У пошуку союзників він встановив відносини з прево Парижа, котрий відправив йому на підмогу 300 чоловік, розраховуючи використати жаків у боротьбі з дофіном: спільні загони Гільома Каля і Етьєна Марселя руйнували укріплення, з допомогою яких Карл тримав столицю в облозі і голоді.
«В той час спалахнув бунт жаків в Бовезі, і почався він в Сен Ле де Серан і в Клермоні і в Бовезі. Між ними бувалий і добрий говорун, статної статури і красивий обличчям. Ім'я його Гільом Каль. Його жаки зробили своїм ватажком. Але він добре бачив, що це люди на малі діла, тому і відмовився керувати ними. Одначе жаки змусили його силою і зробили своїм правителем разом з однією людиною, колишнім госпітальєром, який бачив війну. Бачив війну і Гільом Каль, і він казав жакам, щоби трималися разом. І коли побачили жаки, що їх зібралося в безлічі, накинулися вони на дворян і багатьох з них вони умертвили. І ще гірше вчинили вони, як люди нерозумні і неприборкані і з малим сенсом, бо умертвили вони безліч знатних жінок і дітей, хоча Гійом Каль і говорив їм не один раз, що занадто багато вони собі дозволяють.» - «Хроніки перших чотирьох Валуа»
Усвідомлення небезпеки спонукало дворянство до спільних дій. «Хроніка перших чотирьох Валуа» оповідає, що пікардійські і нормандські дворяни, благаючи короля Наварри Карла Злого про допомогу, звернулися до нього зі словами: «Государ, ви - перший дворянин у світі, не потерпіть же, щоб дворянство загинуло. Адже, якщо ці люди, які називають себе жаками, протримаються довго, а добрі міста їм допоможуть, дворянство ними буде зовсім знищено». Взявши з дворян обіцянку не протидіяти його намірам зайняти престол Франції, Карл негайно виступив проти повсталих на чолі загону з 400 чоловік з місцевого лицарства і наваррських та англійських бригандів, який на шляху в Бовезі збільшився до тисячі (за деякими даними - до двох тисяч) чоловік.
Знаючи про виступ дворян, повсталі, з огляду на свою значну чисельну перевагу, на нараді в Мелло відмовились від пропозиції Каля шукати захист в Парижі. За його наказом вони двома загонами по три тисячі чоловік розташувались на височині біля села і, захистившись возами, виставили в першу лінію оборони стрільців з луків та арбалетів, котрих мало підтримати близько 600 кінних людей (які, правда, не всі мали зброю). У такому порядку жаки два дні провели в очікувані війська дворян, яке прибуло 9 червня, і, не наважуючись атакувати, вишикуване простояло навпроти селян до ночі.
10 червня 1358 року Карл Злий запропонував перемир'я і, бажаючи особисто обговорити його умови з ватажком жаків, вислав до Гільома Каля своїх герольдів. Довірившись слову лицаря, той без охорони пішов у табір дворян, де був схоплений і закований у ланцюги. Одночасно був поданий сигнал до атаки на жаків, котрі виявились безпорадними проти організованого супротивника: ударом піхоти під прикриттям кавалерії був зім'ятий один з флангів селян, після чого другий загін лицарів вдарив по іншому флангу жаків, які, включно з вершниками, кинулись у панічну втечу. Частина з них, рятуючись, направилась у Клермон, куди слідом за втікачами прибув і Карл Злий. За його наказом тут же, в Клермоні, після тортур був страчений ватажок повсталих жаків Гільом Каль: як селянському королю йому на голову одягли розпечений до червоного металевий вінок, після чого відрубали голову.
Мініатюра «Страта Гільома Каля перед королем Наварри Карлом Злим» з «Великих хронік Франції», 1380-1400 рр.© Національна бібліотека Франції
Мініатюра «Страта Гільома Каля перед королем Наварри Карлом Злим» з «Великих хронік Франції», 1380-1400 рр.© Національна бібліотека Франції
Жакерія була втоплена у крові: за свідченням «Великих хронік Франції» до 24 червня загинуло 20 тисяч селян, яких вбивали, не добираючи хто винен, а хто ні, і не даючи пощади навіть старим, жінкам чи дітям. Одночасно випалювались цілі села разом з церквами й незібраним урожаєм. До оголошеної 10 серпня 1358 року загальної амністії сеньйори вважали себе у праві чинити розправу над селянами на свій розсуд, і навіть після неї уряд дивився на беззаконня крізь пальці, вочевидь, лише для проформи піддаючи дворян незначним покаранням, у вигляді, наприклад, церковного покаяння.
Доля Етьєна Марселя теж була передбачуваною: запідозрений у намірі віддати Париж під владу Карла Злого, 31 липня він був убитий своїм близьким соратником Жаном Майларом й за кілька днів у місто прибув дофін Карл
Швидко спалахнувши, Жакерія так же швидко і згасла (хоча подекуди виступи тривали до осені), залишившись в пам'яті нащадків символом масового і жорстокого повстання селян, завдяки чому стала загальною назвою подібних виступів в різних країнах Європи. Вона ще більше спустошила Францію, яка у пошуку компромісу з англійцями в 1360 році в Брітіньї уклала з ними перемир'я, погодившись поступитись третиною суверенної території за відмову Едварда III Плантагенета від зазіхань на французький престол і Нормандію.
Карл Злий, практично всі французькі володіння якого за угодою в Брітіньї були передані Англії, того ж, 1360 року, примирився із викупленим з англійського полону королем Жаном Добрим, який пробачив йому злочини проти Франції і амністував 300 його найближчих соратників. Змушений повернутись у Наварру, Карл Злий кілька десятиліть безуспішно намагався заволодіти Францією, Бургундією чи Шампанью, проте невміння дотримуватись угод привело його в кінці життя до дипломатичної ізоляції. 1 січня 1387 року він помер, через необережність згорівши заживо.
10 червня 2018 © Дмитро Копилов спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Пересопницьке Євангеліє
Релігія
Пересопницьке Євангеліє
Політика
Європа
Середньовіччя

Головні події 10 червня

#ЦейДень
Все про 10 червня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left9 червня
11 червняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward