сьогодні
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
search menu
Селянське повстання Жакерія
10 червня 1358 році під селищем Мелло у графстві Бовезі король Наварри Карл ІІ Злий розбив військо Гільома Каля, одного з ватажків селянського повстання, що охопило більшу частину ослабленої тривалою війною Франції. Швидко спалахнувши, Жакерія так же швидко і згасла, жорстоко придушена за кілька місяців, ставши синонімом стихійних і жорстоких повстань у багатьох мовах світу.
На обкладинці: «Гастон III Феб і Жан III де Граї рятують дружину дофіна Карла Жанну де Бурбон від повсталих селян під час облоги фортеці Мо 9 червня 1358 року» © «Хроніка» Жана Фруассара, XV століття
8974
Політика
Дмитро Копилов
Як зазначає у своїй «Хроніці Франції, Англії, Шотландії і Іспанії» Жан Фруассар, XIV століття сприймалося сучасниками як «темне та страшне»: в 1315-17 роках Францію вразив сильний голод, у 1337 році англійський король Едвард ІІІ Плантагенет розпочав один з найдовших конфліктів світової історії - Столітню війну, в 1348 році з південних портових міст Прованса і Лангедока поширилася «чорна смерть», яка за два роки скоротила населення півдня Франції на 75%.
Тривала війна з Англією привела до наводнення Французького королівства «бригандами» - найманцями, які не дотримувалися мирних домовленостей та жили з грабіжницьких рейдів, зокрема і на селян, які втратили надію на лицарство, неспроможне захистити свої володіння і своїх людей. Анонімний автор «Жалібної пісні про битву під Пуатьє» зауважив, що на війну треба повести «Жака Простака (прізвисько французьких селян - прим. автора), бо він не кинеться тікати задля збереження свого життя» на відміну від дворян, яких після поразки під Пуатьє селянство зустрічало прокляттями і відвертою неприязню. Крім того, селян обурювала заборона брати до рук зброю навіть для самозахисту.
Загальна непроста ситуація в країні ще більше ускладнилась в 1356 році, коли дофін Карл оголосив про намір збільшити податки, щоб зібрати 5 млн золотих ліврів для викупу батька з англійського полону. На засіданні Генеральних штатів, де більшість місць належала міщанам на чолі з багатим торговцем сукном Етьєном Марселем, представники ремісників і купців перейшли до відкритої опозиції дофіну, який «через дурних радників» привів «державу до занепаду і їй загрожує повний розпад і загибель», і забажали запровадити контроль за його діями. В 1357 році Карл був змушений підписати «Великий Березневий ордонанс», яким оголосив Марселя прево (королівським урядовцем) Парижу і брався покарати «дурних радників», замість яких Генеральними штатами мали бути призначені спеціальні чиновники.
Щоб зламати супротив Карла, який саботував виконання ордонансу, Етьєн Марсель закликав до повстання, і в лютому 1358 року 3 тисяч озброєних ремісників вдерлись в палац дофіна і вбили його головних радників (маршалів Шампані і Нормандії). Карл, котрого від розправи врятувало заступництво прево, був змушений залишити Париж, де вся влада опинилась в руках Етьєна Марселя. У пошуках союзників він зблизився з ворогом дофіна королем Наварри Карлом II Злим, що мав давні претензії на французький престол .
Щоб компенсувати зменшення надходжень до королівської скарбниці внаслідок різкого скорочення чисельності населення після голоду, епідемій і воєнних дій, на початку травня дофін Карл видав т. зв. Комп'єнський ордонанс, яким збільшив повинності, покладені на селян. Це стало каталізатором протесту, який вибухнув в Пікардії після того як 28 травня 1358 року в графстві Бовезі, селяни влаштували засідку на банду бригантів й вбили чотирьох лицарів і п'ятьох їх зброєносців. До кінця місяця напади на дворян і грабунок їх володінь набув масового характеру, швидко поширившись на північну частину Іль-де-Франса, Вермандуа, частину Шампані, Нормандію, Бургундію, Лаонуа та Лангедок.
«Чимало посполитих людей у Бовезі об'єдналися в поганий рух і, примножуючись кожного дня числом, вбивали всіх шляхтичів і шляхтянок, яких зустрічали на своєму шляху, та багатьох їхніх дітей. Вони руйнували і спалювали всі шляхетські будинки, що траплялися їм на шляху.» - П'єр д'Оржемон «Великі хроніки Франції»
Повстання «жаків», чисельність яких склала 5-6 тисяч чоловік, було стихійним і неорганізованим - вони без жодного військового плану нападали на замки, обійстя і сеньйоріальні архіви із записами селянських повинностей, несучи на своїх знаменах геральдичну золоту лілею, герб правлячої монаршої династії, чим демонстрували вірність королю. Їх підтримали дрібні торговці і ремісники, подекуди - збіднілі шляхтичі, й чимало міст, в тому числі такі великі, як Бове, Мо і Санліс, і вже на початку червня в долинах Уази і Терена не залишилося жодного вцілілого замку чи будинку знаті.
«Вони палили, грабували, нищили всі краї, охоплені їхнім рухом, вбивали й брали в полон усіх шляхетних людей і уярмлювали їх, а також безчестили всіх шляхетних жінок, яких могли знайти» - «Хроніки землі Лаонуа»
Лідером частини повсталих став такий собі Гільом Каль родом з села Мелло в Бовезі, який завдяки досвіду у військовій справі організував селян у загони на чолі з десятниками, що підпорядковувались капітанам. У пошуку союзників він встановив відносини з прево Парижа, котрий відправив йому на підмогу 300 чоловік, розраховуючи використати жаків у боротьбі з дофіном: спільні загони Гільома Каля і Етьєна Марселя руйнували укріплення, з допомогою яких Карл тримав столицю в облозі і голоді.
«В той час спалахнув бунт жаків в Бовезі, і почався він в Сен Ле де Серан і в Клермоні і в Бовезі. Між ними бувалий і добрий говорун, статної статури і красивий обличчям. Ім'я його Гільом Каль. Його жаки зробили своїм ватажком. Але він добре бачив, що це люди на малі діла, тому і відмовився керувати ними. Одначе жаки змусили його силою і зробили своїм правителем разом з однією людиною, колишнім госпітальєром, який бачив війну. Бачив війну і Гільом Каль, і він казав жакам, щоби трималися разом. І коли побачили жаки, що їх зібралося в безлічі, накинулися вони на дворян і багатьох з них вони умертвили. І ще гірше вчинили вони, як люди нерозумні і неприборкані і з малим сенсом, бо умертвили вони безліч знатних жінок і дітей, хоча Гійом Каль і говорив їм не один раз, що занадто багато вони собі дозволяють.» - «Хроніки перших чотирьох Валуа»
Усвідомлення небезпеки спонукало дворянство до спільних дій. «Хроніка перших чотирьох Валуа» оповідає, що пікардійські і нормандські дворяни, благаючи короля Наварри Карла Злого про допомогу, звернулися до нього зі словами: «Государ, ви - перший дворянин у світі, не потерпіть же, щоб дворянство загинуло. Адже, якщо ці люди, які називають себе жаками, протримаються довго, а добрі міста їм допоможуть, дворянство ними буде зовсім знищено». Взявши з дворян обіцянку не протидіяти його намірам зайняти престол Франції, Карл негайно виступив проти повсталих на чолі загону з 400 чоловік з місцевого лицарства і наваррських та англійських бригандів, який на шляху в Бовезі збільшився до тисячі (за деякими даними - до двох тисяч) чоловік.
Знаючи про виступ дворян, повсталі, з огляду на свою значну чисельну перевагу, на нараді в Мелло відмовились від пропозиції Каля шукати захист в Парижі. За його наказом вони двома загонами по три тисячі чоловік розташувались на височині біля села і, захистившись возами, виставили в першу лінію оборони стрільців з луків та арбалетів, котрих мало підтримати близько 600 кінних людей (які, правда, не всі мали зброю). У такому порядку жаки два дні провели в очікувані війська дворян, яке прибуло 9 червня, і, не наважуючись атакувати, вишикуване простояло навпроти селян до ночі.
10 червня 1358 року Карл Злий запропонував перемир'я і, бажаючи особисто обговорити його умови з ватажком жаків, вислав до Гільома Каля своїх герольдів. Довірившись слову лицаря, той без охорони пішов у табір дворян, де був схоплений і закований у ланцюги. Одночасно був поданий сигнал до атаки на жаків, котрі виявились безпорадними проти організованого супротивника: ударом піхоти під прикриттям кавалерії був зім'ятий один з флангів селян, після чого другий загін лицарів вдарив по іншому флангу жаків, які, включно з вершниками, кинулись у панічну втечу. Частина з них, рятуючись, направилась у Клермон, куди слідом за втікачами прибув і Карл Злий. За його наказом тут же, в Клермоні, після тортур був страчений ватажок повсталих жаків Гільом Каль: як селянському королю йому на голову одягли розпечений до червоного металевий вінок, після чого відрубали голову.
Мініатюра «Страта Гільома Каля перед королем Наварри Карлом Злим» з «Великих хронік Франції», 1380-1400 рр.© Національна бібліотека Франції
Мініатюра «Страта Гільома Каля перед королем Наварри Карлом Злим» з «Великих хронік Франції», 1380-1400 рр.© Національна бібліотека Франції
Жакерія була втоплена у крові: за свідченням «Великих хронік Франції» до 24 червня загинуло 20 тисяч селян, яких вбивали, не добираючи хто винен, а хто ні, і не даючи пощади навіть старим, жінкам чи дітям. Одночасно випалювались цілі села разом з церквами й незібраним урожаєм. До оголошеної 10 серпня 1358 року загальної амністії сеньйори вважали себе у праві чинити розправу над селянами на свій розсуд, і навіть після неї уряд дивився на беззаконня крізь пальці, вочевидь, лише для проформи піддаючи дворян незначним покаранням, у вигляді, наприклад, церковного покаяння.
Доля Етьєна Марселя теж була передбачуваною: запідозрений у намірі віддати Париж під владу Карла Злого, 31 липня він був убитий своїм близьким соратником Жаном Майларом й за кілька днів у місто прибув дофін Карл
Швидко спалахнувши, Жакерія так же швидко і згасла (хоча подекуди виступи тривали до осені), залишившись в пам'яті нащадків символом масового і жорстокого повстання селян, завдяки чому стала загальною назвою подібних виступів в різних країнах Європи. Вона ще більше спустошила Францію, яка у пошуку компромісу з англійцями в 1360 році в Брітіньї уклала з ними перемир'я, погодившись поступитись третиною суверенної території за відмову Едварда III Плантагенета від зазіхань на французький престол і Нормандію.
Карл Злий, практично всі французькі володіння якого за угодою в Брітіньї були передані Англії, того ж, 1360 року, примирився із викупленим з англійського полону королем Жаном Добрим, який пробачив йому злочини проти Франції і амністував 300 його найближчих соратників. Змушений повернутись у Наварру, Карл Злий кілька десятиліть безуспішно намагався заволодіти Францією, Бургундією чи Шампанью, проте невміння дотримуватись угод привело його в кінці життя до дипломатичної ізоляції. 1 січня 1387 року він помер, через необережність згорівши заживо.
10 червня 2018 © Дмитро Копилов спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

50 дивних олімпійських видів спорту
Інфографіка
50 дивних олімпійських видів спорту
Політика
Європа
Середньовіччя

Головні події 10 червня

#ЦейДень
Все про 10 червня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left9 червня
11 червняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward