Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Епоха вікінгів
8 червня 793 року загони вікінгів висадились в Нортумбрії на острові Холі-Айленд біля північно-східного берега Англії, де спустошили монастир Ліндісфарн. Це стало початком їх експансії у Європі, яка завершилась в 1066 році нормандським завоюванням Англії і сходженням на престол Вільгельма Завойовника.
24187
Війни
Володимир Лук'янюк
Близько 600 року племена, що первісно заселяли балтійське узбережжя Скандинавського півострова, лише південний край якого — Сконе — рівнина з родючими грунтами, рядом островів пов'язана з також рівнинною Ютландією, почали освоєння прибережних континентальних територій і за століття розселились по більшій частині півдня Скандинавії, Фінляндії та місцями у Східній Пруссії. Імовірно брак придатних для обробітку земель підштовхнув бондів — вільних незаможних людей — ставати вікінгами і силою зброї захоплювати сусідні Фарерські, Шетландські, Оркнейські і Гебридські острови, які стали проміжним етапом на шляху їх міграції на Британські острови, що почалась з другої половини VIII сторіччя.
Британія на той час представляла конгломерат політично нестійких, ворогуючих між собою держав нащадків кельтів і витіснених з Центральної Європи гунами германських племен англів, саксів та ютів, які колонізували західні і південні узбережжя острова. Християнство, особливо у її північній і східній частинах, з часу виведення у 410 році римських легіонів геть занепало і підтримувалось завдяки ірландським місіонерам, найвідомішим з яких того часу був Айдан з острова Айон, котрий на запрошення короля Нортумбрії Освальда з диністії Ідінгів, десь у 634 році на невеличкому прибережному острові Ліндісфарн (також відомому як Холі-Айленд) збудував дерев'яну церкву і заснував монастир.
Ліндісфарн тривалий час був центром для християнської євангелізації півдня Шотландії, півночі Англії і Мерсії. Тут єпископом служив Клуберт, оголошений по своїй смерті у 687 році святим і покровителем Нортумбрії, а через століття — Хігбальд, у чиєму листі до Алкуїна Йоркського (засновника академії при дворі Карла Великого) міститься перша задокументована згадка про напад 8 червня 793 року «північних людей» на Ліндісфарн. Згідно з хронікою Симеона Даремського, вони прибули трьома кораблями, розграбували монастир, деяких ченців забрали з собою, потопивши решту в морі, а мощі святих «кинули біля вівтаря у храмі Божому і топтали їх, наче гній на вулицях».
Середньовічний замок Ліндісфарм, збудований на місці колишнього монастиря
Середньовічний замок Ліндісфарм, збудований на місці колишнього монастиря
Наступного року, як повідомляє «Англосаксонська хроніка» IX століття, невеликий флот вікінгів напав на багатий монастир Джарроу, теж у Нортумбрії, але отримав відсіч — їх лідери були вбиті й уцілілі вікінги втекли на південь до Тайнмута, де були вирізані місцевими жителями.
Ці події вважаються початком експансії вікінгів у Європу.
У 839 році норвежець Турґейс на чолі великого флоту прибув в Ірландію, де проголосив себе «конунгом над всіма чужоземцями в Ерін» і заснував укріплену фортецю-порт Дублін. До середини IX століття вікінги здійснювали регулярні набіги на території сучасних Нідерландів, Франції, Іспанії, досягли територій Італії та Ісландії. У 862 році вікінг, чи на руський манер варяг, Рюрик почав княжити на землях в околиці Ладозького озера і став родоначальником династії Рюриковичів, яка утвердилась в Русі, а пізніше — у Московських і Галицько-Волинських землях.
Території розселення вікінгів і їх набігів
Території розселення вікінгів і їх набігів
У 865 році з раніше самостійних, переважно датських, груп вікінги сформували велику армію, яка висадилась у Східній Англії і захопила Йорвік (нині Йорк) та Нортумбрію. Через шість років до них приєдналась ще одна велика датська армія на чолі з Гутрумом, яка підкорила чи не половину сучасної Англії і вийшла до Ірландського моря. Протистояти йому зумів лише король Вессекса Альфред Великий, а його наступникам навіть вдалось витіснити вікінгів. Проте у 947 році нова хвиля вікінгів на чолі із Ейріком Кривава Сокира, сином першого норвезького короля Гаральда Прекраснововлосого, знову захопила Нортумбрію. Самі норвежці на власних землях не встояли під натиском Гаральда Синьозубого, внука вихідця зі Східної Англії Кнуда Кнютлінга і першого короля Данії. При ньому датчани прийняли християнство, і вже його син Свен Вилобородий у 1013 році здійснив масштабне вторгнення в Англію, захопив Лондон, де був проголошений англійським королем.
Мініатюра «Дани збираються напасти на Англію» з «Хроніки життя святого Едмунда», бл. 1130 року © Pierpont Morgan Library
Мініатюра «Дани збираються напасти на Англію» з «Хроніки життя святого Едмунда», бл. 1130 року © Pierpont Morgan Library
Паралельно тривала експансія вікінгів й в континентальній Європі, де вони грабували прибережні міста і у 843 році закріпились у гирлі Луари, взявши під контроль франкську торгівлю вином і сіллю. З другої половини IX століття їх походи набрали форми організованих військових кампаній, і восени 911 році король Західно-Франкскього королівства Карл III Простакуватий був змушений надати вождю «північних людей», норманів, Роллону території поблизу Руана під зобов'язання прийняти хрещення і захищати його володіння. З часом ці території стали спадкоємним, розширились, на них сформувалась міцна централізована система управління, що дозволило пра-пра-правнуку Роллона герцогу Вільгельму Бастарду в 1066 році підкорити Англію, припинивши родовід аглосаксонських королів, які повернули собі владу по смерті датського короля Кнуда Великого.
До цього часу вікінги вже колонізували Ісландію та Гренландію, досягли узбережжя Білого моря і Північної Америки, розвинули торгівлю з Персією, Генуєю та півднем Апеннін. У 1071 році норман Роберт Гвіскар завершив завоювання Південної Італії, звідки були вигнані візантійці, і разом з братом Рожером захопив арабську Сицилію, де в 1130 році постало Сицилійське королівство.
До кінця XI століття завойовницькі походи вікінгів, основним заняттям яких цього періоду була воєнна служба при дворах монархів, практично припинились. Один з останніх з них завершився невдачею, коли в 1042 році Інгвар Мандрівник здійснив напад на кавказькі володіння Аббасидського халіфату на Закавказзі. Останнім же вікінгом-завойовником на престолі вважається зять Ярослава Мудрого норвезький король Гаральд Сміливий. З його смертю в 1066 році при спробі оскаржити англійську корону практично завершилась трьохсотлітня експансія вікінгів, остання хвиля Великого переселення народів, під час якої, на відміну від нашестя германських племен, держави Європи не були зруйновані завдяки адаптації і асиміляції вікінгів на завойованих територіях.
Нормандська династія правила в Англії до 1154 року, коли їй на зміну прийшли французькі Плантагенети. Через сорок років норманська Сицилія як династична спадщина перейшла до німецьких імператорів Гогенштауфенів. Найдовше нашадки вікінгів правили на Русі, де останнім монархом з династії Рюриковичів був Василь IV Шуйський, повалений у 1610 році в результаті повстання і якому на московському престолі наслідував польський король Владислав IV Ваза.
Володимир Лук'янюк © спеціально для «Цей день в історії», 25 квітня 2015. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.
Стаття «Епоха вікінгів» торкається події, що стала визначальною в історії людства.

Коментарі

Дивіться також

Безкоштовний борщ
Фотоархів
Безкоштовний борщ
Війни
Європа
Середньовіччя

Головні події 8 червня

#ЦейДень
Все про 8 червня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left7 червня
9 червняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward