Оговтавшись після поразок в Перл-Гарборі, на Філіппінах і в Сінгапурі, у 1942 році США зуміли зупинити японський наступ в акваторії Тихого океану і 8 травня 1942 року в Кораловому морі отримали першу велику перемогу: Японія втратила легкий авіаносець «Щьохо», серйозних пошкоджень зазнали два важких авіаносця «Щьокаку» і «Зуйкаку», через що відмовилася від подальших планів захоплення Порт-Морсбі в Новій Гвінеї, звідки могла б відкрито загрожувати Австралії.
Не ризикуючи знову атакувати Перл-Гарбор, японське командування планувало захопити крихітний атол Мідвей у північно-західній частині Гавайського архіпелагу, який слугував американцям стратегічним плацдармом в Тихому океані, і в подальшому використовувати його в якості передової авіабази (на атолі вже існувала американська морська і авіабаза) для контролю над акваторією на захід від Гавайських островів.
План захоплення атолу Мідвей було розроблено в Штабі Об'єднаного флоту Японської імперії старшим офіцером Оперативного відділу капітаном І рангу Курошима: захопленням американських авіабаз на островах Адак, Киска і Атту Алеутського архіпелагу, планувалось відволікти супротивника і одночасно несподіваним ударом атакувати атол Мідвей. Ініціатором цієї операції, яка отримала кодову назву «О.М.», був головнокомандувач Об'єднаного флоту адмірал Ісороку Ямамото, який вважав її першим кроком до ліквідації американської присутності в Тихому океані і подальшого наступу на острови Фіджі і Самоа, що, як стверджував Ямамото у конфіденційній розмові з контр-адміралом Тамону Ямагучі, могло б стати сильним аргументом для початку перемовин із США про їх вихід з війни.
Сили супротивників були нерівними: японський імператорський Об'єднаний флот налічував 4 авіаносця, 4 важких і 1 легкий крейсери, 7 лінкорів, 12 ескадрених міноносців та есмінців, 18 підводних човнів, 16 гідролітаків, 35 кораблів підтримки, 248 палубних літаків (бомбардувальники і знамениті винищувачі «Зеро») проти 3 авіаносців, 7 важких і 1 легкого крейсера, 15 ескадрених міноносців, 233 палубних літака (винищувачі «Грумман Вайлдкет»), 127 бомбардувальників наземного базування B-17 «Летюча фортеця» і 16 підводних човнів американців.
Розрахунок на несподіваність атаки не виправдались: в травні 1942 року група американських криптографів зуміла розшифрувати японський військово-морський код JN-25 і дізнатися про заплановану атаку на атол Мідвей. Для його захисту за наказом головнокомандувача Тихоокеанським флотом США адмірала Честера Німіца було відправлено групу авіаносців і збільшено радіус повітряного патрулювання авіації, яка базувалась на Мідвеї, до 700 миль. Американцями ж першими і було завдано удар: після того, як вранці 3 червня 1942 року о 9:25 гідролітак «Каталіна» виявив японську ескадру, що прямувала до атолу Мідвей, і згодом її присутність була підтверджена радіолокаційними пристроями, о 16:23 з авіабази Мідвея в повітря піднялися 9 важких бомбардувальника B-17 «Летюча фортеця», які атакували японців, жодного разу не влучивши в ціль.
О 4:30 ранку 4 червня 1-й авіаносний флот віце-адмірала Тюіті Нагумо під покривом суцільної хмарності підійшов непомітним до атолу, і через 15 хвилин 108 літаків (36 торпедоносців, 36 винищувачів і 36 бомбардувальників) піднялися з 4 авіаносців. Ведучий першої хвилі капітан-лейтенант Томонага очолював 36 бомбардувальників піднятих з «Сорю» і «Хірю». Зліва від нього йшли 36 пікіруючих бомбардувальників з «Акагі» і «Кага» на чолі з капітан-лейтенантом Огавою. Капітан-лейтенант Суганамі з «Сорю» очолив ескорт з 36 винищувачів. О 6:20 японська авіація завдала сильного удару по американській базі, знищивши склад з пальним, однак не зруйнувала злітну смугу, яка була потрібна японцям після захоплення Мідвея, що, як показали подальші дії, виявилось фатальною помилкою.
Майор Паркс і капітан Армстейд повели в контратаку 221-у авіагрупу чисельністю 25 літаків, якій вдалось збити 3 японських винищувача «Зеро» та декілька бомбардувальників. У повітряному бою, що тривав з 6:45 до 7:10, винищувачі прикриття під командою капітан-лейтенанта Суганамі Мінору збили 15 американських машин, фактично знищивши 221-у авіагрупу. О 10:05 6-а розвідувальна і 6-а бомбардувальна ескадри американців 25 літаками атакували «Кагу», на який було скинуто дві бомби, котрі суттєво пошкодили японський авіаносець. У відповідь був атакований американський авіаносець «Йорктаун», котрий зазнав серйозних пошкоджень після п'яти влучань. Його довелось буксирувати до Пірл-Гарбора, куди він так і не прибув, потоплений японським підводним човном 7 червня. Безрезультатно, але з втратами, закінчилися рейди американських торпедоносців «Ентерпрайз» і «Йорктаун».
О 10:24 атака американців була припинена: в повітрі залишилося лише 8 з 41 торпедоносців-бомбардувальників «Девастейтор», що було розцінено японцями як перемога.
Однак під вечір лейтенант Ейрл Галлахер очолив групу з 25 літаків, котрі несподівано для японців атакували «Хірю», в який влучили 4 півтонні бомби, викликаши вибухи і пожежу на палубі і в трюмах, та авіаносець «Акагі», від двох прямих попадань в який здетонували боєприпаси літаків на палубі, що привело до пожежі. Поразка Японії стала невідворотньою коли о 16:10 на дно пішов авіаносець «Кага» з командою у 811 чоловік, а о 19:13 — авіаносець «Сорю». Зранку 5 червня за наказом адмірала Ямагучі був торпедований безнадійно пошкоджений авіаносець «Акагі», о 9-й ранку затонув зруйнований напередодні японський авіаносець «Хірю», і того ж дня японським командуванням було прийнято рішення відступати на захід.
6 червня 1942 року американцям вдалося потопити японський відступаючий крейсер «Мікума», але завдяки поганій погоді 7 червня більша частина японських сил змогла вийти поза зону досяжності американської базової авіації. Незважаючи на те, що у них було достатньо сил і засобів, щоб продовжувати переслідування, небезпека опинитись в радіусі дії японської авіації з острова Вейк дала американцям підстави припинити операцію.
Розгром Імператорського японського флоту під Мідвеєм став поворотним моментом у Тихоокеанській війні: вже 7 серпня 1942 року США висадили десант на Британських Соломонових островах і у піврічній битві за Гуадалканал разом із союзниками отримали першу велику перемогу. Разом із успіхами в битвах при Буна-Гона і у протоці Мілн у Новій Гвінеї взимку 1943 року вона остаточно позбавила Японію стратегічної ініціативи і дала можливість союзникам перейти від оборони до активних наступальних операцій у центральній частині Тихого океану.
Коментарі
Дивіться також
• Вступ США у Другу Світову війну, 1941
• Битва за атол Мідвей, 1942
• Битва за Гуадалканал, 1942
• Битва в затоці Лейте, 1944