Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Початок роботи Соловецького концтабору
6 червня 1923 року, за півроку до ухвалення секретної постанови РНК СРСР «Про організацію Соловецького табору примусових робіт», на Соловецькі острови перевезли партію ув'язнених з Пертомінського та Холмогорського концентраційних таборів. Соловецькі табори проіснували до 1939 року і були найбільшими в СРСР — в них відпрацьовувались методи каторжного утримання та способи використання примусової праці великого числа ув'язнених.
На обкладинці: Соловки у 2010 році © Ніколай Андрєєв
10829
Людина і суспільство
Марія Максимова
У 1919 році більшовиками в Архангельській губернії у Пертомінську на березі Білого моря та Холмогорах на річці Північна Двіна за 70 км від Архангельська були організовані Північні табори примусових робіт особливого призначення, які призначались для ізоляції так званих «класових ворогів» радянської влади та підпорядковувались Всеросійській надзвичайній комісії з боротьби з контрреволюцією і саботажем при РНК РСФРР (російською скорочено ВЧК). Проте в них можна було утримувати не більше 1200 осіб, чого виявилось недостатньо, і в якості нового місця для організації концентраційного табору, що міг би вмістити значну кількість ув'язнених та був би розташований ізольовано, були обрані Соловецькі острови — архіпелаг у Білому морі, що складався з островів Великий Соловецький, Анзер, Велика та Мала Муксульми, Великий та Малий Заяцькі та більше сотні дрібних.
На території Соловків ще у 30-х роках ХV століття був заснований Спасо-Преображенський монастир, який наприкінці XVI ст. був перетворений на фортецю та став відомий як місце заслання противників російського самодержавства та офіційного православ'я. Тут, зокрема, відбували ув'язнення сподвижники гетьмана Івана Мазепи генерал-осавул Дмитро Максимович і сердюцький полковник Яків Покотило, останній кошовий отаман Запорізької Січі Петро Калнишевський, колишній член Кирило-Мефодіївського товариства Георгій Андрузький. В'язниця у Спасо-Преображенському монастирі була ліквідована у 1903 році.
У квітні 1920 року з відкриттям навігації на Білому морі на Соловки із Архангельська прибула група чекістів на чолі із начальником Особливого відділу ВЧК Міхаїлом Кєдровим. Одночасно із вилученням церковних цінностей вони займались організацією концентраційного табору на островах і вже наприкінці травня 1920 року в Соловецький концентраційний табір № 3 як відділення Північних таборів примусових робіт прибули перші ув'язнені, більшість з яких були засудженими за карні злочини та «контрреволюцію». Цей концтабір проіснував майже рік, і в травні 1921 року засуджені (загалом за цей рік тут перебувало близько 250 осіб) були перевезені до Холмогорського табору примусових робіт.
Йосип Уншліхт був заарештований в роки «Великої чистки» і розстріляний 29 липня 1938 року. Посмертно реабілітований і відновлений у Компартії у 1956 році
У травні 1923 року заступник голови Державного політичного управління при Наркоматі внутрішніх справ РСФРР (ДПУ, російською скорочено ГПУ, управління створено замість ВЧК) Йосип Уншліхт звернувся до Всеросійського центрального виконавчого комітету із проектом створення Соловецького табору примусових робіт, в якому планувалось розмістити вісім тисяч політичних та карних злочинців, переважно засуджених у позасудовому порядку. Узгодження рішення тривало кілька місяців і лише 2 листопада 1923 року була ухвалена секретна постанова РНК СРСР «Про організацію Соловецького табору примусових робіт».
Проект секретної постанови РНК СРСР «Про організацію Соловецького табору примусових робіт»
Проект секретної постанови РНК СРСР «Про організацію Соловецького табору примусових робіт»
Втім, співробітники ДПУ діяли не очікуючи офіційного рішення, за півроку до якого, 6 червня 1923 року, пароплавом «Печора» на Соловки була привезена перша партія ув'язнених. Їм довелось відновлювати житло і готуватись до зими у згорілому напередодні Соловецькому монастирі, де вогнем були знищені або сильно пошкоджені всі будинки в межах Кремля.
Північний концентраційний табір був переведений із Пертомінську та Холмогор на Соловецькі острови наприкінці липня, а саме Управління таборів переїхало у серпні. Впродовж літа та осені на острови перевозились нові партії ув'язнених, кількість яких на 1 грудня 1923 року складала більше трьох тисяч осіб.
Соловецький Кремль після пожежі, травень 1923 року
Соловецький Кремль після пожежі, травень 1923 року
У грудні 1933 року Соловецький табір примусових робіт був реорганізований у відділення Біломоро-Балтійського комбінату з центром у Медвеж'єгорську (нині — Карелія, РФ), а з 1937 року функціонував як Соловецька тюрма особливого призначення (СТОН) Головного управління державної безпеки НКВС СРСР. Упродовж свого існування і до закриття в 1939 році Соловецькі табори, в яких відпрацьовувались методи каторжного утримання та способи використання примусової праці великого числа ув'язнених, були найбільшими в СРСР. Точних даних по кількості ув'язнених та загиблих на Соловках немає.
Марія Максимова © спеціально для «Цей день в історії», 07 червня 2017. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Людина і суспільство
Європа
Новітня історія
Інтербелум

Головні події 6 червня

#ЦейДень
Все про 6 червня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left5 червня
7 червняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward