Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Нова стаття
Хуан Перон — президент Аргентини
У результаті перемоги на загальних виборах Лейбористської партії, створеної профспілками на підтримку популярного в країні колишнього міністра праці, 4 червня 1946 року 48-річний полковник Хуан Перон став 29-м президентом Аргентини. Прихильник державного корпоратизму і національного протекціонізму, він домігся значних соціальних і економічних успіхів у перші роки свого правління, проте не зумів запобігти глибокій економічній кризі, втратив прихильність однопартійців та католицької церкви, і на початку свого другого президентського терміну був повалений військовою хунтою.
На обкладинці: Хуан Перон, 1940 рік
1349
Особистості
Володимир Лук'янюк
У 1943 році армійський полковник Хуан Домінго Перон взяв участь у військовому заколоті проти уряду Рамон Кастільйо, який завершив т. зв. Безславне десятиліття аргентинської історії, що відзначилось міжнародною самоізоляцією країни, перманентними економічними кризами, репресіями політичної опозиції і корупцією на всіх шаблях влади. Як міністр праці, а згодом віце-президент і військовий міністр, Перон, прихильник соціальної політики у дусі Беніто Муссоліні, запровадив державну підтримку профспілкових рухів, широкий спектр соціальних виплат й активно виступав за жорсткий централізований контроль над економікою. Це забезпечило йому не аби яку популярність, і коли 12 жовтня 1945 року він був усунутий, а згодом заарештований, вже за кілька днів генералу Едельміро Фарреллу довелось звільнити Перона завдяки масовим демонстраціям, організованим профспілками.
17 жовтня Перона на площі Майо в Буенос-Айресі вітав 300-тисячний натовп прихильників, виступаючи перед яким він закликав до консолідації зусиль перед майбутніми виборами, і того ж дня лідерами кількох профспілок був створений оргкомітет робітничої партії, що за зразком британської, яка щойно перемогла на виборах, взяла назву Лейбористська.
Через чотири дні 48-річний Хуан Перон одружився зі своєю 26-літньою коханкою Евою Дуарте, популярною в країні актрисою і радіоведучою, і негайно включився у політичну боротьбу, консолідувавши навколо себе широкий спектр опонентів лівих, консервативних і центриських партій. Завдяки вкрай вдало проведеній під гаслами «соціальна справедливість» і «економічна незалежність» кампанії 16 лютого 1946 року Лейбористська партія переконливо виграла перші за попередні 19 років загальні вибори до обох палат парламенту, і 4 червня Хуан Перон приніс присягу як 29-й президент Аргентини.
Евіта і Хуан Перон під час церемонії одруження, Буенос-Айрес, 22 жовтня 1945 року
Евіта і Хуан Перон під час церемонії одруження, Буенос-Айрес, 22 жовтня 1945 року
На шляху до реалізації заявлених ним цілей Перон ініціював розробку амбітного 5-літнього плану, що мав забезпечити повну зайнятість, диверсифікувати промислове виробництво і його зростання на 40%. За ініціативою Перона було націоналізовано Центральний банк, залізниці, морські порти, громадський транспорт, університети і великі медичні заклади, законодавчо запроваджено мінімальну зарплату, загальний доступ до медичного обслуговування і соціального забезпечення, розпочато масштабну програму житлового будівництва, що вже за два роки привело до суттєвого зростання реальних зарплат і ВВП країни.
Дружина Перона Евіта стала його основним радником у створенні інститутів соціальної допомоги незаможним, сиротам, матерям-одиначкам і людям похилого віку, вважається натхненником прийняття закону про надання жінкам права голосу і права обиратися на виборні посади. Улітку 1947 року вона здійснила турне Європою, де на державному рівні була прийнята в Іспанії, Швейцарії, Ватикані та Франції, що мало зміцнити міжнародні позиції Аргентини, яка лише почала виходити з міжнародної ізоляції.
«Якби я не народився Пероном, я б захотів би стати Пероном» - Президент Аргентини Хуан Перон
Проте політика «третього шляху», якої дотримувався Перон на міжнародній арені, прагнучи уникнути конфронтації з основними супротивниками по Холодній війні, привела до загострення стосунків із США, й без того непростих через відмову свого часу Аргентини приєднатись до антигітлерівської коаліції. Виключення Аргентини з «плану Маршалла» боляче вдарило по аргентинському експорту, що у поєднанні з падінням світових цін у 1948 році на сільського-господарську продукцію стало причиною різкого знецінення аргентинської валюти й неконтрольованої інфляції, яка через два роки сягнула 50%.
Хуан і Евіта Перон, 6 вересня 1948 року
Хуан і Евіта Перон, 6 вересня 1948 року
Незважаючи на це, на виборах у листопаді 1951 року, на яких вперше в історії Аргентини брали участь жінки, Хуан Перон був переобраний на другий президентський термін. Евіта, хвора на рак, голосувала у лікарні, й померла у липні наступного року. До особистих невдач Перона додались політичні — країну охопили масові страйки, які після різкого падіння економіки в кінці 1954 року стали перманетними. Спроба вийти зі стагфляції завдяки мастштабним інвестиціям у транспорт і інфрастуктуру успіху не принесли, Перон втратив підтримку профспілкових лідерів, а його намагання провести конституційну реформу були розцінені однопартійцями як спроба зміцнити власні позиції перед наступними виборами.
В країні почалось переслідування політичних опонентів та інакомислячих, закриття і експропріація нелояльних владі ЗМІ. У відкриту опозицію до Перона перейшла римо-католицька громада, незадоволена його суперечливими новаціями як-то легалізація проституції і розлучень, й після скандалу, що вихлюпнувся у пресу, через зв'язок 59-літнього Перона з 13-літньою Неллі Рівас, 15 червня 1955 року папою Пієм XII президент Аргентини був відлучений від церкви.
Неллі Рівас і Хуан Перон, 1953 рік
Неллі Рівас і Хуан Перон, 1953 рік
Скликаний Пероном наступного дня мітинг на свою підтримку закінчився спробою військового перевороту: площа Мая у центрі Буенос-Айреса була піддана бомбардуванню і обстрілу з літаків воєнно-морської авіації. Загинуло 364 цивільних, більше 700 було поранено, Перон уцілів. Натовпи його прихильників розграбували одинадцять церков столиці, служба безпеки розпочала безпрецедентні репресії у пошуку змовників. Через три місяці украй поляризоване аргентинське суспільство з полегкістю сприйняло звістку про заколот націоналістичної католицької групи офіцерів на чолі з генералом Едуардо Лонарді: 16 вересня 1955 року Хуан Перон, заледве уникнувши арешту, перебрався Параною до Парагваю на надісланій Альфредом Стресснером канонерці.
Хунта, що прийшла до влади в результаті «Визвольної революції», доклала чимало зусиль для дискредитації Хуана Перона. На загальний огляд були виставлені свідчення його розкішного життя, як-то антикваріат з президентських резиденцій, ювелірні вироби, колекції спортивних автомобілів і яхт. У 1956 році було законодавчо заборонено зберігати фото Перона і публічно згадувати ім'я колишнього президента та його дружини Евіти, тіло якої було ексгумоване і таємно вивезене до Мілану, де його перепоховали під чужим іменем у скромній могилі. Проти Перона, який з Парагваю переїхав до Венесуели, були ініційовані кримінальні переслідування за сексуальний зв'язок з неповнолітньою і переведення на особисті рахунки у швейцарських банках державних коштів, проте успіху це не принесло: після падіння в 1958 році диктатури генерала Переса Хіменеса, Перон перебрався спочатку до Панами, а згодом — до Іспанії під захист генерала Франсиско Франко, де невдовзі одружився з 30-річною співачкою Марією Естелою Мартінес, згодом відомою як Ізабель, з якою познайомився у панамському нічному клубі.
У 1965 році Ізабель Перон прибула до Аргентини, щоб налагодити контакти з колишніми прихильниками свого чоловіка: після кількох переворотів перонізм як ідеологія вийшов з підпілля, але фрагментувався по численних політичних течіях і рухах, що діяли під гаслом «перонізмом без Перона». Не полишаючи надію повернутись на батьківщину, Перон налагодив зв'язки як з крайньо лівими, так і з крайньо правими своїми послідовниками, не цураючись і нелегальних відверто профашистських організацій на кшталт «Національного руху Такура», що стояв на антисемітських, антикомуністичних і антиліберальних позиціях.
Проте всі ці зусилля виявились марними, доки у 1970 році до влади в Аргентині не прийшла хунта на чолі з генералом Роберто Левінгстоном. Проголошений ним намір покінчити з політичним хаосом, допустивши до виборів «чотири-п'ять партій», косолідував пероністів, й, хоча сам Перон до виборів, що пройшли у березні 1973 року, допущений не був, переконливу перемогу на них отримав його особистий представник Ектор Кампора. Прихильник крайньо лівих поглядів, він негайно амністував терористів, що були ув'язнені за політичні вбивства, і відновив дипломатичні відносини з Кубою. Це знову розкололо пероністів, причому настільки, що 20 червня в аеропорту «Есейса», де зібрався кількасоттисячний натовп, щоб привітати повернення на батьківщину Хуана Перона, між його радикальними прихильниками зчинилась бійня у якій загинуло 13 чоловік.
Ізабель і Хуан Перон, 1973 рік
Ізабель і Хуан Перон, 1973 рік
12 липня 1973 року, через три тижні після затвердження на посадах, президент Ектор Кампора і віце-президент Вісенте Ліма подали у відставку, щоб відкрити шлях до нових виборів, на яких у вересні преконливу перемогу — 62% голосів — отримав Хуан Перон, котрий балотувався у парі зі своєю дружиною Ізабель як віце-президентом.
У свій третій термін Перон повернувся до політики, яку він проводив у середині 1940-х років: націоналізації ключових фінансових і промислових підприємств, субсидування споживачів, жорстке регулювання аграрного сектору, протекціонізм і державне фінансування низки програм соціального забезпечення. Це дало можливість суттєво знизити темпи інфляції, реанімувати промислове і сільсько-господарське виробництво. Проте вже за рік світова нафтова криза боляче вдарила по аргентинському експорту і країна знову опинилась на межі економічноого колапсу.
На початку літа 1974 року Перон здійснив офіційний візит до Парагваю до свого рятівника Альфреда Стресснера, з якої 16 червня він повернувся хворим на пневмонію. У наступні дні у нього сталось кілька серцевих нападів, Перон виявився прикутим до ліжка, і 29 червня Ізабела Перон офіційно оголосила, що перебирає на себе повноваження президента країни, запевнивши про намір продовжувати економічну і соціальну політику свого чоловіка. Підтримку їй висловили керівники всіх основних політичних партій Аргентини, включно з опозиційною Комуністичною, а також профспілки і збройні сили.
Через два дні 78-річний Хуан Перон помер. Його поховали 4 липня 1974 року з належними державними почестями, щонайменше мільйон людей були присутні вздовж 10-мильного маршруту траурної процесії від столичного собору до кладовища Сан-Вісенте, де 29-у і 41-у президенту Аргентини були віддані останні почесті під салют з 21-ї гармати.
Володимир Лук'янюк © спеціально для «Цей день в історії», 25 червня 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Енн Епплбаум «Червоний голод. Війна Сталіна з Україною»
Пряма Мова
Енн Епплбаум «Червоний голод. Війна Сталіна з Україною»
Особистості
Політика
Америка
Латинська Америка
Новітня історія
Холодна війна

Головні події 4 червня

#ЦейДень
Все про 4 червня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left3 червня
5 червняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward