Після дев'яти місяців т. зв. «Дивної війни», коли Франція, попри проведення повної мобілізації і велику концентрацію військ на німецькому кордоні, обмежувалась лише локальними бойовими зіткненнями, 10 травня 1940 року Німеччина авіанальотом на Бельгію і ударом сухопутних військ по Голландії та Люксембургу розпочала реалізацію плану завоювання Франції.
У відповідь командуючий французькими військами генерал Гюстав Гамелен згідно плану союзників направив війська через Бельгію у Нідерланди, але запізнився з маневром і першими на бельгійсько-голландський кордон вийшли німецькі війська. Прорвавшись через Арденни, які французьке командування вважало непрохідними, вони 14 травня зайняли французьке місто Седан, звідки розпочали наступ на північний захід до Ла-Маншу, якого досягли 20 травня, відрізавши Першу французьку і бельгійську армії, від більшості французьких військ. Через відсутність належної авіапідтримки з боку Британії і запізнення з переміщенням французьких військ з Північної Африки були зірвані наміри французів завдати удару по авангардних німецьких частинах з півночі та півдня, і 26 травня, скориставшись тимчасовою зупинкою німецького наступу для укріплення позицій на підступах до Дюнкерку, британські і французькі війська розпочали евакуацію до Великобританії.
Щоб пришвидшити евакуацію посадка на кораблі почалась і вздовж узбережжя, але через мілководдя вони не могли до нього наблизитись, і наступного дня британське міністерство судноплавства по телефону звернулось до судновласників в Лондоні та на східному узбережжі Англії з проханням надати човни з невеликою осадкою. Більшість з них було реквізовано силоміць і, укомплектовані офіцерами ВМС та добровольцями, вони з вантажних машин в ролі імпровізованих причалів, а то і просто з моря, де військові годинами стояли по пояс у воді в очікуванні порятунку, почали перевезення людей до англійського порту Рамсґейт.
Після втрати 29 травня 19 британських і французьких військових кораблів і 3 великих пасажирських, які могли забирати на борт кількасот чоловік за один рейс, маленькі судна (найменше мало 4,5 метра у довжину) стали основним засобом евакуації — вони курсували з періодичністю від 10 до 15 годин між англійським та французьким берегами або доставляли військових до великих суден, які стояли рейді в безпечних від мін водах поза зоною обстрілу берегової артилерії.
Відступ військ союзників на суші прикривали англійські та французькі підрозділи, які після бою із супротивником відправлялись на евакуацію і на утримання наступного рубежу оборони підходили резерви з арьєргарду, а з повітря — британська авіація, яка зуміла досягнути повної переваги над люфтваффе.
Під час операції «Динамо потонуло і пропало безвісти близько 2 тисяч чоловік, 15 тисяч французів попали в полон, прикриваючи останній етап евакуації, і ще 40 тисяч — після зайняття 4 червня німцями Дюнкерка; було втрачено більше чверті військових кораблів, що брали участь в евакуації, 106 літаків (проти 99 німецьких), які її прикривали, і на узбережжі було кинуто все важке озброєння та транспорт 9-и англійських дивізій, а також 68 тисяч тон боєприпасів, 147 тисяч тон палбного та 377 тисяч тон спорядження та військового майна.
З десятків тисяч французів, які ще перебували у Британії, де Голля підтримали не більше 3 тисяч, проте на його заклик відгукнулись колонії Нові Гебріди в Тихому океані та Французька Екваторіальна Африка, звідки почалось звільнення Франції, — 26 серпня 1944 року війська генерала Шарля де Голля пройшли переможним маршем по Єлісейських полях у Парижі.
Коментарі
Дивіться також
• Капітуляція Франції, 1940
• Режим Віші, 1940
• Союзницький десант у Дьєпі, 1942
• «День Д», 1944
• Звільнення Парижу, 1944
• Капітуляція Німеччини, 1945