Аменхотеп III — 9-й фараон XVIII династії
По смерті Тутмоса IV у червні близько 1390 року до н. е. на престол Стародавнього Єгипту зійшов його син Аменхотеп III, який перші роки правив під владою регента. Як і його батько, він практично не вів воєн і за понад 39 років свого правління, що вважаються періодом найвищого розквіту єгипетської цивілізації прославився як будівничий грандіозних храмових комплексів.На обкладинці: Аменхотеп III у короні © Музей мистецтва Метрополітен
11577
Читати 4 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Аменхотеп народився у Фівах близько 1400 року до н. е. в родині майбутнього фараона Тутмоса і його другої дружини Матемуї. Тутмос IV, що за кілька років зійшов на престол скинувши свого старшого брата, завдяки успішній завойовницькій політиці свого батька, Аменхотепа II, не довелось вести великих воєн і його десятилітнє правління позначене будівництвом гігантських храмів на честь бога Амона, реставрацією Сфінкса в Гізі, межи лап якого він помістив плиту з викарбуваною історією свого приходу до влади, і зведенням у Карнаці найвищого за всю історію Стародавнього Єгипту обеліска висотою 32 метри, будівництво якого почалось ще за його діда Тутмоса III.

Оголошений батьком спадкоємцем, Аменхотеп зійшов на престол по смерті Тутмоса IV у червні близько 1390 року до н. е. і на початках правив під владою регента, очевидно матері, цариці Матемуї. Десь у цей же час він одружився і всупереч традиції у дружини взяв не котрусь зі свої найближчих кровних родичок, а дівчину з родини відносно невисокого соціального положення, що не завадило їй стати «великою царицею» і протягом життя мати влив на 9-го фараона XVIII династії. Крім Тії «великою царицею» Аменхотеп проголосив і своїх двох доньок Ізіду і Сатамон, також взятих ним у дружини, а також матір, яка такої честі не удостоїлась від свого чоловіка.

Крім своїх дочок і сестер Аменхотеп III був, зокрема, одружений на сестрі і дочці вавилонського царя Кадашман-Харбея I, дочках вавилонських царів Курігальзу I і Кадашман-Еліля I, дочці і внучці царя Мітанні Шуттарна I

Як і його батько, Аменхотеп III підтримував хороші стосунки, головним чином завдяки щедрим подарункам, з царями Мітанні, що у північному Межиріччі, Вавилонії і Кіпру, і йому лише один раз, на 5-й рік царювання, довелось йти війною проти Нубії. Більшу частину свого майже 40-річного правління, яке вважається періодом найвищого розквіту єгипетської цивілізації, Аменхотеп присвятив грандіозним будівництвам: у Карнаці поруч з батьковим був зведений ще один пілон і храм богині неба Мут, на півдні від Фів — Луксорський храм, з'єднаний з Карнакським алеєю сфінксів, на західному березі Нілу в Малькаті — величний царський «Палац тріумфу» зі штучним озером довжиною понад кілометр, до якого теж вела алея сфінксів, що завершувалась двома гіганськими, заввишки 21 метр, кам'яними статуями самого фараона; дві ще більші статуї Аменхотепа III були зведені у Карнаці (відомі як «колоси Мемнона») перед входом у його поминальний храм.

Загалом за наказом Аменхотепа III було зведено понад 250 будівель, храмів, статуй і стел, відновлено ряд занепалих храмів у Нубії, стіни яких прикрасили сцени з подвигами фараона. Ремонт і прокладання нових доріг значно покращили торгівлю, яка поряд із незліченими багатствами, що надходили з підкорених і залежних країн, були джерелом заможності Єгипту.

Аменхотеп III був також відомий і як відважний мисливець — йому приписують 102 левів, власноруч убитих з лука за перші десять років його царювання

На піку слави і могутності Аменхотеп III надсилав своїм союзникам у великих кількостях золото і зрештою дійшов до самообожнювання і культу власних ідолів: у Мемфісі і Сульбі (Нубія) були споруджені храми на честь фараона, який іменував себе «Видимим Сонцем», і його улюбленої дружини Тії. Припускається, що отожнення себе із, уцілому, другорядним богом сонячного диску Атоном було спробою фараона протистояти могутності жерців бога Амона-Ра, багатство і влада яких за століття стали співвимірні з царськими. Підняття Атона на рівень особистого божества фараона знайшло розвиток в часи Аменхотепа IV, молодшого сина Аменхотепа III (його старший син Тутмос помер ще дитиною), призначеного співправителем на 30-й рік його царювання: він продовжив започаткований батьком культ і зрештою провів масштабну релігійну реформу, що підірвала підвалини традиційної давньоєгипетської цивілізації.

В останні роки свого життя Аменхотеп III страждав артритом, ожирінням та проблемами з зубами, загноєння яких, як припускається, й стали причиною його смерті близько 1351 року до н. е., на 39-й (чи 38-й) рік його правління. Він був похований у спеціально збудованій для нього гробниці у «Великому місці», Долині царів на західному березі Нілу навпроти Фів. За часів XXI династії його останки (разом з муміями Тії, Тутмоса IV, Сеті II, Рамзесів IV, V і VI та Мернептаха) були таємно перенесені у гробницю Аменхотепа II (діда Аменхотепа III) там же в Долині царів, де й були виявлені в кінці XIX століття.

Друк 2
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 12 серпня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Заарештований Беніто Муссоліні

1903
#ЦейДень

Все про 19 березня

Події, факти, персоналії