Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Незалежність Південної Африки
Людина і суспільствоВолодимир Лук'янюк
31 травня 1961 року на підставі результатів референдуму проголошено незалежність Південно-Африканської Республіки від Великої Британії. Її першим президентом став останній британський генерал-губернатор Чарльз Сварт, а пост прем'єр-міністра зберіг основний ідеолог політики апартеїду Гендрік Ферверд.На обкладинці: Прапор Південно-Африканської Республіки у 1961-94 роках
5386
Читати 4 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Після поразки у Другій англо-бурській війні голландські республіки Трансвааль і Оранжева Вільна держава були приєднані до Британської імперії і після набуття чинності конституційного «Акту про Південну Африку» короля Едуарда VII разом з англійськими Капською колонією і колонією Наталь утворили британський домініон Південно-Африканський Союз (ПАС). У 1931 році він нарівні з Канадою, Ньюфаундлендом, Австралією, Новою Зеландією та Ірландською Вільною Державою увійшов до Британської свівдружності нації, а Георг V став носити титул короля Південної Африки.

У 1920-30-х роках діючі в ПАС закони, що регламентували переміщення, право голосування і володіння землею чорношкірими, доповнились новими закондавчими актами, котрі посилили процес сегрегації. Через їх велику кількість і неузгодженність в різних провінціях, після закінчення Другої світової війни виникла необхідність у кодифікації законодавства, що заклало основи системи апартеїду (відособленності), яка регулювала практично кожен аспект повсякденного життя на підставі законодавчо затвердженого поділу громадян на чотири расові групи — білих, чорних, кольорових та вихідців з Індії. Провідниками цих ідей в тій чи іншій мірі були всі партії африканерської білої більшості, а їх реалізація припала на період правління Возз'єднаної Національної партії протестантського священнослужителя Даніеля Франсуа Малана, яка перемогла на виборах 1948 року.

Перший із законів апартеїду набув чинності 29 червня 1949 року і забороняв расово змішані шлюби і разом із «Законом про аморальність» 1950 року визначив сексуальні стосунки з партнером іншої раси кримінальним злочином. Того ж року був прийнятий «Закон про реєстрацію населення», який формалізував расову класифікацію і зобов'язував вносити відповідні дані в усі офіційні документи, і «Закон про територіальні групи», яким небілим громадянам дозволялось селитись лише у визначених місцях, наступного — «Закон про бантустани», який встановлював систему територіально-кланових резервацій, де африканцям надавалось право на самоуправління.

Узаконення апартеїду, який у ПАС розглядався не як політика дискримінації, а як диференціальний підхід до різних расових груп на основі традиційної для них державності, викликало протести як в середині країни, так і за її межами, зокрема у Великій Британії, де з його осудом виступив прем'єр-міністр Гарольд Макміллан. Це посилило позиції правлячої партії і Гендріка Ферверда, фактичного ідеолога і реалізатора апартеїду, який у 1958 році став главою уряду ПАС і відстоював ідею республіканського правління.

Попри сильний спротив англомовної частини країни, головним чином у провінції Наталь, на проведеному 5 жовтня 1960 року серед білого населення країни референдумі 52% його учасників висловились за незалежність Південно-Африканського Союзу. На його підставі 31 травня 1961 року було проголошено створення Південно-Африканської Республіки (ПАР), першим президентом якої автоматично став її останній генерал-губернатор Чарльз Сварт. Того ж року ПАР була виключена із Британської співдружності на вимогу інших африканських держав, які погрожували власним виходом на знак протесту проти політики апартеїду.

Гендрік Ферверд був убитий чотирма ударами ножа 2 вересня 1966 року в будівлі парламенту психічно неврівноваженим південноафриканцем греко-португальського походження Дімітрісом Цафендасом, який мотивував свій вчинок недостатньою турботою прем'єр-міністра про білих
Незважаючи на бойкот всіх країни Африки та санкції ООН, період прем'єрства Ферверда відзначався рекордно високими показниками економічного зростання і він користувався величезною популярністю серед бурського населення, яке вважало проголошення незалежності від Британії відродженням їх колишніх республік, заснованих ще першими голландськими колонізаторами. Політика апартеїду посилювалась і за прем'єрства Балтазара Форстера, уряд якого в 1970 році скасував політичне представництво всіх небілих, а всю чорну більшість країни позбавив громадянства на підставі закону, що проголошував їх громадянами одного з 10 бантустанів, чотири з яких стали номінально незалежними державами.

Демонтаж апартеїду почався у 1980-х роках, коли ініціативу міжнародних економічних санкцій проти ПАР, започатковану Швецією, підтримали США та Великобританія, і завершився 18 листопада 1993 року затвердженням нової конституції країни, яка надала всім расовим групам рівні виборчі права. На її основі 27 квітня 1994 року на перших загальнонаціональних демократичних парламентських виборах перемогу здобула партія Африканський Національний Конгрес і Нельсон Мадела став першим чорношкірим президентом ПАР.

Друк 1
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 18 травня 2017. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Йосиф Сталін — генсек РКП(б)
Політика
Йосиф Сталін — генсек РКП(б)