Популярна стаття
Битва
на Калці
31 травня 1223 року на річці Калці коаліція руських князів під керівництвом Мстислава Романовича київського, Мстислава Мстиславовича галицького, Мстислава Святославовича чернігівського і половецького хана Котяна Сутоєвича зазнала нищівної поразки від монгольских туменів, очолюваних полководцями Чингізхана Джебе-нойоном і Субедеєм-багатуром.
68893
Читати 9 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

На початку XIII століття монгольські племена, об'єднані Чингізханом, підпорядкували величезні території, у тому числі Південний Сибір, Алтай, Тангутське царство, Північний Китай і Кара-Киданське ханство. У 1219 році настала черга Хорезму — найбільшої імперії Центральної Азії. Переслідуючи шаха Ала ад-Дін Мухаммед II, тумени Джебе-нойона і Субедея-багатура обійшли Каспій з півдня територією перського Джебаля й восени 1220 року дістались Муганської долини між ріками Аракс і Кура. Поповнивши військо загонами з місцевих курдів та тюрків, вони два роки розорювали Арран, східну Грузію та Ширван, доки в кінці 1222 року крізь Дербентські ворота не пройшли у Куманський степ.

На Північному Кавказі монголам дали бій місцеві племена лезгинів, аланів і косогів з допомогою закликаних на допомогу половців-кипчаків, що кочували між Доном і Волгою. Здолати їх Субедею і Джебе вдалось лише хитрістю, коли підкуплені щедрими подарунками й обіцянками миру половецькі вожді відвели свої війська.

Розбивши горців, монголи взялись за степовиків, які зазнавали однієї поразки за іншою, втратили, як пише сучасник подій курдський історик Ібн аль-Асір, «удвічі проти того, що їм принесли татари». У причорноморських степах загинули два половецьких хана — Юрій Кончакович, ще донедавна зять переяслав-заліського князя Ярослава Всеволодовича, і Данило Кобякович. Їх орди відступили на правобережжя Дніпра, залишивши незахищеним Крим, де у лютому 1223 року загони Джебе розорили генуезькі факторії і захопили контрольоване половцями місто Судак (Сурож) «на березі Хазарського моря».

Тим часом хан Котян Сутоєвич, як повідомляє Новгородський літопис, «прийшов з поклоном» в Галич до свого зятя Мстислава Удатного. Прохання про допомогу, підкріплене подарунками «коней і верблюдів і буйволів і дівок», було почуте, і в Києві, імовірно, у березні, зібралась рада за участю трьох старших князів Мстиславів — Романовича київського, Мстиславича галицького і Святославича чернігівського. Окрім них були також присутні Данило Романович волинський, Михайло Всеволодич новгород-сіверський, а також «багато інших молодших князів». Рада вирішила наступу монгольських військ не чекати і завдати їм превентивного удару «на чужій землі».

Виступ військ призначили на кінець квітня.

Після Великодня біля Заруба, що у гирлі ріки Трубіж, поблизу сучасного Трахтемирова Черкаської області, «зібралась уся земля Руська». Крім старших князів, зі своїми дружинами і городовими полками прибули також Володимир Рюрикович овруцький, Олег Ігорович курський, князі путивльський, трубчевський, незсвізький, дубровицький, козельський, рильський, турово-пінський, шумський, троє невідомого походження — можливо канівський, неговорський і яновицький. Правим берегом і човнами вони рушили вниз по Дніпру до порогів, де з'єднались з 3-тисячним половецьким військом Котяна Сутоєвича і кількома сотнями західних бродників на чолі з воєводою Плоскинею.

Дізнавшись про похід руських князів, до них прибули посли Субедея. Переконати князів «взяти мир» з монголами, відступившии від союзу з «холопами і конюхами», посли не змогли й за намовлянням половців усі були вбиті. Ще одне монгольське посольство, на цей раз у виразах більш стримане, перехопило руських князів біля Олешшя, куди Дністром і морем прибули Ізяслав Інгварович дорогобузький, його триюрідний брат Данило Романович волинський і дядько Мстислав Німий луцький. Послів відпустили, а дружини піднялись Дніпром до Хортиці, де приєднались до решти раті.

Загалом біля Хортиці зібралось десь від 8 до 15 тисяч русько-половецькогого війська. Їм протистояло десь таке ж за чисельністю монгольське, а з врахуванням втрат за кілька років походу, можливо, й значно менше. Це змусило Субедея, який взяв на себе одноосібне командування експедиційним корпусом, вдатись до неодноразово перевіреної ним тактики у дусі китайських військових стратегій: переконати супротивника у своїй слабкості, заманнити його якомога далі від котрольованих ним територій, після чого несподіваною контратакою розбити частинами.

Перше зіткнення з невеликим загонами монгольських лучників не справило на руський розвідувальний загін жодного враження. «Гірше половців» — відізвались про них волиняни Данила Романовича. Йому ж пригадалась смиренна поведінка монгольських послів: «Ми ж вас не займали». Обидва Мстислави — галицький і чернігівський — сказали: «Нічого нам тут стояти. Йдемо на них!», — повідомляє Іпатіївський літопис.

Так і не дочекавшись обіцяної підмоги від Юрія Всеволодовича володимирського, що мав надіслати ростовців на чолі зі своїм племінником Васильком Костянтиновичем, 16 травня 1223 року русько-половецьке військо почало переправу на Лівобережжя. Тут же, неподалік Дніпра, через чотири дні відбувся його перший бій із тисячним загоном монголів. Мужі Мстислава Удатного «перемогли їх, і гнали далеко в поле, рубаючи, і захопили ... стада їх, так що всі воїни поповнилися худобою» — повідомляє Іпатіївський літопис, після чого галичани з половцями оточили і знищили рештки сторожі супротивника разом із їх вождем Гемябеком — доповнює його новгородський літописець.

Швидка і легка перемога «розпалила в урусах і кипчаках бажання розбити татар» — розповідає аль-Асір. Вони кинулись у пошуки монголів і за вісім днів походу на схід причорноморськими степами дійшли берега ріки Калка (можливо сучасна ріка Кальчик, права притока Кальміусу).

Єдиного командування у руських військ не було. При цьому великий князь Мстислав Старий, який по праву старшинства міг претендувати на лідерство, виявився ще й поганим організатором, і 28 травня київські, галицькі та чернігівські дружини стали різними таборами на віддаленні один від одного. Єдиного плану дій також не було, кожен чинив на власний розсуд. Тож, коли Мстислав Старий зайнявся зведенням на узвишші укріпленого табору, Мстислав Удатний зі своєю тисячною дружиною, а за його наказом і Данило Романович з кількостами ратниками, кинулись переслідувати виявлений половцями поблизу загін монголів, який вони притиснули до Калки і змусили відступити на лівий берег ріки.

Нікого не поставивши до відома, на світанку 29 травня, галицькі і волинські дружини разом з половцями, що саме потягнулись до броду, форсували Калку. Розбивши монгольську сторожу, вони взялись переслідувати її відступаючі рештки і невдовзі опинились у вміло розставленій пастці. Перший удар Субедея прийшовся по половцях, які йшли в авангарді. Вони безладно відступили, чим внесли сум'яття у бойові порядки загону Данила Романовича, який тільки підходив до місця битви. Утім, волиняни, по яких монголи завдали свій другий удар, зуміли втримати позиції.

З підходом полків Мстислава Удатного і дружини Олега курського бій вирівнявся. Але ненадовго.

Відсутність координації між руськими князями і їх половецькими союзниками привела до того, що загони вступали у «січу люту і злу» не скоординовано, у міру готовності, стаючи легкою ціллю для монгольських вершників, які чергували обстріли лучників з таранними ударами важкої кавалерії. Сили виявились надто нерівними, загинуло кілька воєвод, списом у груди був поранений Данило Романович. Зазнаючи великих втрат, русько-половецькі війська опинились перед загрозою оточення і кинулись у безладну втечу. На переправі вони зіткнулись із дружиною Мстислава Святославича чернігівського, що саме переходила Калку. У хаосі загинув і чернігівський князь і більша частина його війська. Через два дні, 31 травня, склав голову і його син Василько Мстиславич, князь козельський, який, тікаючи, не зміг відірватись від переслідувачів.

Мстиславу Удатному і Данилу Романовичу пощастило більше: з рештками своїх загонів за кілька днів вони дістались Дніпра і переправились на Правобережжя.

Мстислав Старий так у бій і не вступив, закрився разом з дружиною у своєму укріпленому таборі-вагенбурзі, частково обнесеному частоколом. Під неперервними обстрілами і без води він протримався три дні, доки не здався 31 травня, повіривши надісланому Субедеєм броднику Плоскині, який поклявся на хресті, що ніхто не загине, якшо складе зброю, а великого князя з воєводами відпустять за викуп. У помсту за підступне вбивство своїх послів, монголи порушили обіцянку і до ноги винищили київську дружину, а Мстислава Старого, його зятя Андрія турівського, Олександра Глібовича дубровицького та усіх воєвод 2 червня стратили «без крові» — роздушили дощатим настилом, на якому всілись відзначати перемогу.

У побоїщі на Калці уціліти вдалось небагатьом, можливо не десятій частині руського війська, як про це свідчать літописи, але й не половині: принаймні з 21 князя врятувалось дев'ятеро. Зокрема пощастило Володимиру Рюриковичу овруцькому, який з невеликим загоном смолян зміг відбитись від переслідувачів і, попри порубані Мстиславом Удатним човни, дістався міста Святополч на Правобережжі Дніпра, що за 56 верст від Києва. Через два тижні він посів великокняжий київський стол, вакантний по смерті на Калці його двоюрідного брата Мстислава Старого, який тримав наступні 13 років.

Що було потім

Розвивати свій успіх у західному напрямі Субедей і Джебе не стали. Розоривши половецькі кочовища у Причорномор'ї і Подонні, восени вони рушили на північ, у верхів'я ріки Ітіль. Але здолати волзьких болгар не змогли і після поразки на Самарських луках ще до кінця 1223 року повернулись у заволзькі степи, завершивши унікальний чотирилітній похід, за який подолали 7,5 тисяч км землями «одинадцяти країн і народів», як про це свідчить «Таємна історія монголів».

Через два роки підкорені монголами північна частина Хорезма і східна (від казахських степів до Дону) половецької племінної держави Дешт-і-Кипчак (відомої також як Куманія) увійшли до складу улуса Джучі, старшого сина Чингізхана. Уже по смерті їх обох Батий, син Джучі, разом із все тим же Субедеєм розпочав похід на Захід. Опір Волзької Булгарії, племен башкирів і мордви затримав його появу на Лівобережжі до 1238 року.

Половецький хан Котян, що уцілів на Калці, зі своєю 30-тисячною ордою втік до Угорщини, де хрестився за латинським обрядом і став на службу до Бели IV. Після падіння Чернігова і спустошення монголами міст уздовж Десни і Сейму під захист угорського короля перебрався і Данило Романович, який за попереднє десятиліття зумів під своєю рукою об'єднати галицькі, волинські і київські землі.

Полишений без захисту стольний Київ був узятий Батиєм у грудні 1240 року. За ним настала черга Ладижина, Кам'янця, Берестя і Галича, що відкрило монголам шлях у Європу, де вони мали намір дійти до «останнього моря».


понад

20 ТИСЯЧ СЛІВ

чужомовного походження
Друк 2
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 22 травня 2012, востаннє оновлено 21 лютого 2021. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 31 травня

Фрідріх Великий — король Пруссії

1740
#ЦейДень

Все про 31 травня

Події, факти, персоналії

Південно-Африканський Союз

1910

Незалежність Південної Африки

1961

«Великі угоди» між Україною і Російською Федерацією

1997