Європейським першовідкривачем Флориди вважається колишній губернатор острова Пуерто-Ріко Хуан Понсе де Леон, який 4 березня 1513 року на чолі спорядженої власним коштом експедиції з трьох кораблів і понад 200 чоловік екіпажу відплив на пошук нових земель. 2 квітня він побачив, на його думку, острів, названий ним Ла-Флорида з нагоди великоднього періоду, який іспанці відзначають «Фестивалем квітів». Наступнього дня експедиція висадилась на узбережжі в районі, як припускається, сучасного містечка Сент-Августин, де пробула кілька днів, після чого продовжила плавання вздовж західного узбережжя Флориди і 8 липня течією була віднесені до острова Великий Багама.
У пошуках золота у 1527-28 роках Флориду досліджував іспанський аделантадо Панфіло де Нарваес із загоном у чотириста чоловік. Після втрати зруйнованих ураганом кораблів, голоду в джунглях і в умовах постійних нападів індіанців з його експедиції вижило лише четверо. Серед вцілілих був Альваро Нуньєс Кавеса де Вака, розповіді якого про вісім років мандрів аж до Тихого океану і горами Мексики надихнули підкорювача Перу і Нікарагуа Ернандо де Сото. Він отримав від королія Карла I Габсбурга «право завоювати Флориду» і призначення губернатором Куби, набрав команду з 620 іспанських та португальських добровольців, з якою прибув у Гавану, де спорядив 7 кролівських кораблів і 2 власних каравели, які крім військових і кількох тон зброї, мали доставити у Флориду 24-х священиків, інженерів, ремісників, фермерів та торговців, деяких — з їхніми сім'ями, а також 500 голів худоби, у тому числі 237 коней та 200 свиней для заснування постійного поселення, а також знайти багаті міста на кшталт Куско чи Теночтитлану.
10 травня 1539 року де Сото написав заповіт і відбув у, як панувалось, чотирирічну експедицію, котра 30 травня висадилась на узбережжі Флориди в районі сучасної затоки Шарлоти. Невдовзі серед місцевих індіанців був виявлений іспанець Хуан Ортіса, який свого часу був серед загону, надісланого для пошуку експедиції де Нарваеса, але попав у полон, — він знав місцеву мову тімукуа і за його порадою по маршруту слідування експедиції іспанці набирали з місцевих індіанців перекладачів, котрі могли спілкуватись із представниками сусідніх племен.
Рухаючись на північ, іспанці перезимували в районі нинішньої столиці Флориди міста Таллахассі (це єдине місце по всьому маршруту, де археологи змогли точно встановити місцеперебування експедиції де Сото), весною 1540 року досягли території сучасного штату Алабама, звідки, повернули на Захід. Після перетину Блакитного хребта на півдні Аппалачів вони були атаковані племенам мабіла і в 9-годинному бою втратили біля двохсот чоловік вбитими і 150 важко пораненими, майже всі запаси провіанту і чверть коней, при цьому вбивши від двох до шести тисяч аборигенів. Перезимувавши поблизу сучасного міста Тупело іспанці спробували захопити кількасот індіанців племені чикасо, щоб з них набрати рабів для продовження експедиції, однак отримали відсіч і, втративши ще біля сорока чоловік і практично всю зброю, були змушені рятуватись втечею.
8 травня 1541 року експедиція де Сото вийшла на узбережжя ріки Міссісіпі поблизу сучасного озера Десото (штат Міссісіпі), де провели місяць, будуючи човни, щоб переправитись на західний берег. Подорож територіями нинішніх штатів Арканзас, Оклахома і Техас не принесла жодних успіхів — так і не знайшовши ні очікуваних скарбів, ні місця для поселення, після чергової зустрічі з войовничо налаштованим племенем аборигенів іспанці повернулись до ріки Міссісіпі, на узбережжі якої (найімовірніше у сучасному штаті Луїзіана) 21 травня 1542 року 47-річний Ернандо де Сото помер від лихоманки.
Від наміру суходолом через Техас добратись до Мексики довелось відмовитись після кількох місяців мандрів через величезні мало заселені регіони, і рештки іспанської експедиції під командуванням Луїса де Москосо Альварадо на саморобних човнах по одній з рік допливли до гирла Міссісіпі, звідки вздовж узбережжя у вересні 1543 року змогли дістатись іспанської колонії Пануко в місці впадіння однойменної ріки у Мексиканську затоку (нині — місто Тампіко, Мексика).
Сучасниками експедиція де Сото була розцінена як провальна — було втрачено 9 кораблів, всю зброю, худобу, з 700 зареєстрованих її учасників, що свого часу відплили з Гавани, вижило лише 311 чоловік, й за понад чотири роки не було засновано жодного поселення, не знайдено ні скарбів, ні золота, ні багатих міст. Як показала подальша історія, жорстокість іспанців (правда, значно менша ніж попередників де Сото) спричинила войовниче ставлення аборигенів до наступних експедицій європейців, а завезені ними кір і віспа — до епідемій, що спустошили цілі регіони і змусили індіанців мігрувати вглиб континенту.
Перше іспанське поселення з'явилось у Флориді лише в 1559 році й через два роки було знищене ураганом. Лише 8 вересня 1565 року під керівництвом адмірала Педро Менендеса де Авілеса на її атлантичному узбережжі було засновано колонію Святого Августина, яка протягом наступних трьох століть перетворилась на найважливіше місто регіону, що було столицею Флориди і при іспанській, і при британській і при американській адміністрації.
Коментарі
Дивіться також
• Відкриття Америки, 1492
• Експедиція Васко да Гама, 1497
• Колумб ступив на землю Америки, 1498
• Відкриття Тихого океану, 1513
• Відкриття протоки Магеллана, 1520
• Падіння Ацтекської імперії, 1521
• Віце-королівство Нова Іспанія, 1535
• Остання експедиція Генрі Гудзона, 1610