Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Популярна стаття
Падіння Візантійської імперії
29 травня 1453 року падінням Константинополя закінчилась його півторамісячна облога військами 21-річного османського султана Мехмеда II. Зі смертю імператора Костянтина ХІ Палеолога і втратою столиці Візантійська імперія фактично припинила своє існування.
48281
Війни
Володимир Лук'янюк
До початку XV століття Царство ромеїв — Візантія — так і не змогло відновити свою могутність, втрачену після Четвертого хрестового походу. Це була невелика держава, що крім столиці Константинополя і його околиць володіла кількома містами на узбережжі Болгарії, Малої Азії та півостровом Пелопоннес у Греції й звідусюд була оточена володіннями Держави османів. Сам Константинополь, населення якого з кількасот тисяч скоротилось до п'ятдесяти, переживав тривале економічне падіння. Однак його вигідне географічне положення і авторитет важливого релігійного центру християнства розглядався турками-османцями як суттєва перешкода поширенню своєї влади в регіоні.
Перша спроба захопити Константинополь була здійснена османами в 1396 році за султана Баязіда Блискавичного. Однак їх семилітня облога зазнала невдачі і після розгрому під Ангорою військами Тамерлана до підкорення столиці Візантії османи повернулись лише через півстоліття. Проте за Мурада II їх спроба також виявилась невдалою — не маючи ні потужного флоту, ні достатньої кількості артилерії, 24 серпня 1422 року османи пішли на відчайдушний штурм, зазнали великих втрат і були змушені відступити.
Наступні роки Мурад II упокорював турецькі бейліки у Малій Азії і утверджувався на Балканах, й підготовка до вирішальної війни проти Візантії почалась за правління його 19-річного сина Мехмеда II. На початку 1452 року він за кілька місяців північніше Константинополя, у найвужчому місці Босфору, звів Румельську фортецю, яка разом із фортецею Анадолу, збудованою ще його дідом на азійському березі протоки, дала змогу відрізати столицю Візантії від Чорного моря і позбавити її підтримки з боку генуезьких колоній у Причорномор'ї.
Візантійська імперія у 1440-50-х роках
Візантійська імперія у 1440-50-х роках
Для імператора Костянтина XI Драгаша з династії Палеологів стала очевидною неминучість нової облоги Константинополя. Він відновив фортечний мур міста, але зібрати кошти для найму достатньо великої армії не зміг. Прагнучи заручитись підтримкою Заходу, Костянтин XI підтвердив унію православної і католицької церков під зверхністю Риму, проте заклик Миколая V захистити Константинополь належної підтримки в Європі не знайшов — Франція готувалась до вирішального удару по англійських володіннях у Гієні, Кастилія вела успішну війну проти Гранадського емірату, німецькі князівства — чергову міжусобицю, а Польща та Угорщина остерігались прямого виступу проти османів після нищівної поразки в 1444 році біля Варни.
Допомогу Візантії надали лише Святий престол, Генуезька та Венеціанська республіки.
Тим часом бухту Золотий ріг перекрили натягнутим ланцюгом, який захистив Константинополь від османських кораблів із сходу, а на 26-кілометровому периметрі міського муру розмістилось 5-тисячне візантійське військо і зо 2 тисячі найманців, зокрема і турецьких. Крім того, на захисті Константинополя був чималий флот — 10 власних суден, 13 венеціанських та генуезьких й по одному італійському, арагонському та французькому. Очікувалось прибуття ще чотирьох кораблів — одного грецького з Мореї і трьох генуезьких, споряджених коштом папи римського.
Джентіле Белліні «Султан Мехмед Завойовник», 1480 рік © Національна галерея, Лондон
Джентіле Белліні «Султан Мехмед Завойовник», 1480 рік © Національна галерея, Лондон
Османи мали 126 суден (з них 20 транспортних) і близько 80 тисяч війська, включаючи біля 10 тисяч яничар, на озброєнні якого була новітня зброя — артилерія, і поміж неї — гігантська облогова 17-тонна гармата, здатна стріляти 63-сантиметровими кам'яними ядрами вагою 600 фунтів (270 кг) на відстань до півтора кілометра, виготовлена на замовлення султана Мехмеда угорським майстром . На боці османів також були надіслані сербським деспотом Георгієм Бранковичем півтори тисячі кавалеристів.
Оточення Константинополя розпочалось після Великодня із захоплення навколишніх містечок і Принцевих островів у Мармуровому морі й завершилось 6 квітня. Мехмед запропонував Костянтину Драгашу здатися на почесних умовах з правом правити у пелопонесській Містрі. Імператор відповів готовністю заплатити посильну для Візантії данину і визнати за османами усі захоплені навколо Константинополя замки і фортеці, але столицю здати відмовився.
Мініатюра «Облога Константинополя» з манускрипту «Подорож за моря» Бертрандона де ла Брокьєра, 1455 рік © Національна бібліоетека Франції. Зліва — бухта Золотий ріг, попереду — Босфор
Мініатюра «Облога Константинополя» з манускрипту «Подорож за моря» Бертрандона де ла Брокьєра, 1455 рік © Національна бібліоетека Франції. Зліва — бухта Золотий ріг, попереду — Босфор
З 11 квітня турки почали артилерійський обстріл Константинополя. Першу спробу штурму вони здійснили вже через тиждень, проте взяти із заходу єдину незахищену водою стіну не змогли. Завдяки потужному флоту ситуація на морі склалась на користь греків і вони успішно відбили кілька атак з півдня. 22 квітня османи через Галатський пагорб на півночі зуміли суходолом протягти 70 галер в обхід ланцюга, що перекривав затоку Золотий Ріг. Спроба візантійців спалити їх «грецьким вогнем» не вдалась, але і фронтальні атаки турків з півночі виявились невдалими — вони кожен раз були змушені відступати з великими втратами. Риття підкопів для підриву стін також не принесло успіху — німецький інженер на службі візантійців Йоганн Грант зумів викопати контртунелі й до 25 травня ліквідувати чотири турецькі спроби закласти вибухівку.
Наступного дня Мехмед скликав військову раду й попри заперечення деяких офіцерів дав наказ мобілізувати усе наявне військо для підготовки до вирішального штурму.
Для Константинополя ситуація була вкрай критичною — обіцяна допомога так і не надійшла, від тривалих артобстрілів міські стіни в багатьох місцях були сильно ушкоджені й відчувався брак військових, щоб належним чином захистити увесь периметр фортечних мурів. 28 травня у місті пройшли масштабні релігійні церемонії, які надвечір завершились службою в Софійському соборі за участі представників латинської і грецької церков, котру відвідав імператор на чолі місцевої знаті.
Рано вранці 29 травня 1453 року після молитви і під супровід військового оркестру османи розпочали наступ. На Константинополь звідусюд кількома хвилями рушила легка, а за нею важка піхота. Крізь напівзруйновану північно-західну стіну їй вдалось увірватись у місто. Зав'язались вуличні бої. У цей час в протилежному кінці Константинополя важке поранення осколком ядра отримав кондотьєр Джовані Лонго. Його винесли до однієї з галер, які стояли у бухті Золотий Ріг, що внесло сум'яття у ряди генуезців і венеціанців, які кинулись до своїх кораблів, щоб на них вирватись у відкрите море. У залишені напризволяще портові ворота увірвались яничари і сипахи й невдовзі над фортечним муром Константинополя замайорів османський прапор.
До полудня місто залишили усі латинські і навіть грецькі кораблі, заповнені солдатами і біженцями, й столиця Візантійської імперії була взята під контроль турками. Їх кавалерія розсіяла останніх захисників Константинополя, які практично всі полягли у вуличних боях, — у полон потрапило лише зо півтисячі чоловік, — після чого османи кинулись до собору св. Софії, де зачинились тисячі містян в надії на божий захист.
Фаусто Зонаро «Мехмед II в'їжджає у Константинополь», 1903 рік © Палац Долмабахче, Стамбул
Фаусто Зонаро «Мехмед II в'їжджає у Константинополь», 1903 рік © Палац Долмабахче, Стамбул
Того ж дня загинув й Костянтин ХІ Палеолог. Ніхто не бачив як це сталось, жоден з його оточення не вижив. За твердженням грецького історика на османській службі Михайла Критовула, сучасника подій і автора «Історії Мехмеда II», останніми словами імператора були «Місто впало, а я ще живий», після чого він скинув з себе царське вбрання й кинувся у бій. За наказом султана його тіло намагались знайти серед мертвих й, нібито виявили за вишитими на панчохах орлами, після чого від трупа відтяли голову, яку на палі пронесли навколо Константинополя, проте згодом жоден з містян не визнав у ній останнього візантійського імператора.
За традицією того часу Константинополь був відданий військам на триденний грабунок. Місто зазнало варварського нищення, тисячі жінок були згвалтовані й кількадесят тисяч людей було захоплено задля викупу. Як свідчить останній візантійський великий логофет (глава цивільної адміністрації) Георгій Сфрандзі, очевидець подій, який сам провів рік в османському полоні, «на третій день після падіння нашого міста султан святкував свою перемогу великим тріумфом ... й оголосив вільними громадян будь-якого віку, які уникли виявлення, ... а також про відновлення будинків і майна тим, хто покинув наше місто до облоги».
Східна Римська імперія — Візантія — проіснувала 1123 роки
Нема свідчень і про смерть чи зречення й останнього Константинопольського патріарха часів ромеїв Афанасія II. Йому на зміну 6 січня 1454 року в церкві Святих Апостолів (собор Святої Софії був перетворений на мечеть) з доброї волі султана було обрано антизахідно налаштованого ченця Геннадія Схоларія. Мехмед II йому особисто вручив пастирську патерицю і мантію, що стало церемоніальною традицією на всі наступні століття. Сам Мехмед II, вважаючи себе наступником візантійського імператора, прийняв титул «Кайзер-і Рум» («Цезар Риму»), який носили всі його спадкоємці аж до падіння Османської імперії в 1923 році.
За деякими свідченнями брат останнього візантійського імператора Гідос Палеолог служив при дворі Мехмеда II. Його двоє синів також прийняли іслам і досягли значних висот у кар'єрі: Мурад служив берлейбеєм (генерал-губернатором) Руиелії, а молодший Месіх — адміралом османського флоту, санджакбеєм (губернатором) Галіполі і двічі ставав великим візирем за правління сина Мехмеда султана Баязіда II
Османська загроза спонукала папу Миколая V закликати до хрестового походу проти турків. Цю ідею підтримав і Каллік III, і Пій II, який 14 січня 1460 року навіть оголосив про його офіційний початок. Але жоден європейський монарх не був готовий очолити війну за віру і організація хрестового походу зійшла нанівець зі смертю папи в 1464 році.
У цей час греки вже втратили свої останні володіння. Двоє братів Костянтина ХІ Палеолога — Фома і Диметрій, деспоти-співправителі Мореї в 1460 році не змогли протистояти османській експансії. Перший з них втік до Італії, де був прийнятий з великими почестями як законний спадкоємець Візантії, а другий, — переїхав у Константинополь, де більшу частину життя користувався прихильністю султана Мехмеда. 15 серпня 1461 року впала Трапезундська імперія — Давид Великий Комнін з родиною був вивезений до Константинополя, де через два роки його з синами і племінниками за наказом Мехмеда Завойовника було страчено.
Падіння Візантії разом із успішною Реконкістою по інший бік європейського континенту завершило епоху Середньовіччя. Османська монополія на традиційні торгові шляхи в Азію підштовхнула європейців до пошуку нових маршрутів на Схід і відкрила епоху Великих географічних відкриттів XV-XVI століть.
Володимир Лук'янюк © спеціально для «Цей день в історії», 28 квітня 2013. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.
Стаття «Падіння Візантійської імперії» торкається події, що стала визначальною в історії людства.

Коментарі

Дивіться також

Війни
Європа
Середньовіччя

Головні події 29 травня

#ЦейДень
Все про 29 травня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left28 травня
30 травняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward