сьогодні
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
search menu
Помер Іван Франко
28 травня 1916 року у Львові помер визначний поет, белетрист, перекладач, видавець, вчений-енциклопедист, діяч українського національного відродження Іван Якович Франко. Людина великого таланту та продуктивності, він залишив цінний науковий спадок як літературознавець, мовознавець, книгознавець, джерелознавець, бібліотекознавець, театрознавець, краєзнавець, етнолог, етнограф, фольклорист, філософ, соціолог, історик, економіст.
На обкладинці: Іван Франко, 1910 рік
920
Особистості
Марія Максимова
Іван Франко народився 27 серпня 1856 року в прикарпатському селі Нагуєвичі (нині село Дрогобицького району Львівської області) в родині сільського ремісника-коваля. За його власними свідченнями, рід Франка за батьківською лінією походив від зукраїнізованих німецьких колоністів, а за материною - зі збіднілої шляхти. Родина Франків була досить заможною, мала п'ятеро дітей - крім старшого сина Івана, ще двоє синів та двоє дочок (обидві померли малими дітьми).
Іван розпочав навчання у шестирічному віці: ходив до сусіднього села Ясениця-Сільна до початкової школи, потім навчався у школі отців василіян у Дрогобичі. Після смерті батька у 1865 році його навчання не перервалось. Через півроку мати вдруге вийшла заміж за Григорія Гаврилика, вітчим фактично замінив дітям батька. У цьому шлюбі народилось ще 3 дітей, проте вижила лише одна дівчина. У 1867 році Іван Франко вступив до Дрогобицької реальної гімназії. Завершив середню освіту він із похвальним свідоцтвом та повним сиротою - за два роки до випуску, у 1873 році, померла його мати. Вітчим невдовзі знову одружився, і опікуватись всіма дітьми стала мачуха.
Вищу освіту Іван Франко почав здобувати у 1875 році на філософському факультеті Львівського університету, однак навчання переривалось арештами і тривалими ув'язненнями через його активну громадсько-політичну діяльність. У 1877 році Франко разом з Михайлом Павликом та Остапом Терлецьким був звинувачений у приналежності до таємної соціалістичної організації та засуджений до 9 місяців тюремного ув'язнення. У 1880 році він був удруге арештований та етапований до Нагуєвичів, де тривалий час жив під поліційним наглядом. Ще двічі його арештовували у 1889 та 1892 роках.
Франко завершив університетську освіту лише у 1891 році і вже не у Львові, а у Чернівцях, після чого зміг вступити на докторські студії у Віденському університеті і в 1893 році під керівництвом відомого хорватського славіста Ватрослава Яґіча успішно захистити докторську дисертацію. Втім, попри успішну габілітацію у 1894 році, йому не вдалось посісти кафедру української словесності Львівського університету.
Ще під час навчання в гімназії Франко почав друкувати вірші, оповідання та переклади (зокрема, у журналі «Друг», що був виданням студентського гуртка «Академічний кружок»), збирати фольклор. З другої половини 1870-х років фактично починається його активна журналістська і публіцистична діяльність: він долучається до видання низки журналів («Громадський друг», «Світ», «Товариш»), альманахів («Дзвін», «Молот»), співпрацює із народовськими виданнями - газетою «Діло», журналами «Зоря» та «Правда», друкується у численних польських, австрійських та німецьких газетах і часописах.
У 1878-82 роках Франко написав свої найвідоміші поезії суспільно-політичного змісту - «Гімн» («Вічний революціонер»), «Каменяр», цикл «Україна» з «Національним гімном», повісті «Борислав сміється», «Захар Беркут», низку наукових праць.
У 1883 році Іван Франко оселився у Львові. Розійшовшись із народовцями, у середині 1880-х він кілька разів, плануючи організувати демократичне періодичне видання, їздив до Києва, де зустрічався з діячами Київської громади. Під час одного із таких візитів у травні 1886 року він одружився, як він сам пізніше писав, «без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою і то більш освіченою, курсисткою». Його дружиною стала киянка Ольга Хоружинська. Шлюб Франка (а подружжя мало четверо дітей), хоч і був символом поєднання двох Україн, але виявився не дуже щасливим. Ольга була помічною у багатьох громадських справах, однак страждала на нервову хворобу, час від часу лікувалась у клініці для душевнохворих, а Франко шукав любові поза сім'єю.
Ольга Хоружинська та Іван Франко, Київ, травень 1886 року © Влодзімеж Висоцький
Ольга Хоружинська та Іван Франко, Київ, травень 1886 року © Влодзімеж Висоцький
У 1890 році Франко голосно заявив про себе як політичний діяч. Він став одним із засновників та першим головою першої української політичної партії під назвою Русько-українська радикальна партія (РУРП) та редактором її друкованих органів. Після розколу 1899 році він вийшов зі складу РУРП та приєднався до Української національно-демократичної партії, в роботі якої брав участь до 1904 року, коли відійшов від активної політичної діяльності.
З кінця 1890-х років Франко присвятив себе літературній і науковій праці на терені Наукового товариства ім. Шевченка. Він багато років очолював філологічну секцію товариства, його етнографічну комісію, був співредактором журналу «Літературно-науковий вісник», підготував та видрукував кілька томів наукових студій. У середині 1900-х років Іван Франко тяжко захворів на ревматоїдний поліартрит, що проявилась, зокрема, у деформованих та паралізованих руках, значно утруднила його продуктивну наукову та літературну працю.
Учасники з'їзду українських письменників з нагоди 100-річчя виходу у світ «Енеїди» Івана Котляревського (pліва направо): нижній ряд - Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталя Кобринська, Ольга Кобилянська, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайковський, Кость Паньківський, другий ряд - Іван Копач, Володимир Гнатюк, Осип Маковей, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Колесса, Богдан Лепкий, верхній ряд - Іван Петрушевич, Філарет Колесса, Осип Кишакевич, Іван Труш, Денис Лук'янович, Микола Івасюк. Львів, 31 жовтня 1898 року © Наукове товариство ім.Шевченка
Учасники з'їзду українських письменників з нагоди 100-річчя виходу у світ «Енеїди» Івана Котляревського (pліва направо): нижній ряд - Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталя Кобринська, Ольга Кобилянська, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайковський, Кость Паньківський, другий ряд - Іван Копач, Володимир Гнатюк, Осип Маковей, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Колесса, Богдан Лепкий, верхній ряд - Іван Петрушевич, Філарет Колесса, Осип Кишакевич, Іван Труш, Денис Лук'янович, Микола Івасюк. Львів, 31 жовтня 1898 року © Наукове товариство ім.Шевченка
26 листопада 1915 року в листі до Нобелівського комітету доктор філософії з Відня професор Йосеф Застирець висунув Івана Франка на здобуття премії в галузі літератури як «справді найвизначнішого письменника сучасної Європи», але письменник не дожив до участі в конкурсі - Іван Франко помер 28 травня 1916 року на 60-році життя. Поховали його у так званому «готелевому гробівці» Мотелевських-Мотильчинських на Личаківському кладовищі у Львові («готелевими» називали гробівці, які здавались власниками в оренду для тимчасового поховання). Лише через п'ять років був отриманий дозвіл від польської влади на поховання Івана Франка на сучасному місці. У 1932 році на могилі був встановлений пам'ятник роботи Володимира Литвиненка.
Наукова, суспільна та поетична спадщина Івана Франка надзвичайно багата і цінна. Та найцінніше з усього, як писав Михайло Грушевський, це «його власний образ та дивовижна поема творчості та праці, якою було його власне життя».
30 травня 2018 © Марія Максимова спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Особистості
Україна
Європа
Нова історія

Головні події 28 травня

#ЦейДень
Все про 28 травня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left27 травня
29 травняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward