Звістка про поразку польського війська на чолі з ніжинським старостою Стефаном Потоцьким у верхів'ях ріки Жовті Води вразила Річ Посполиту. «Польща в пилу та крові впала під ноги козаків» — писав сучасник про першу перемогу повсталого у січні 1648 року козацького гетьмана Богдана Хмельницького. Натхненний успіхом, той разом з кіннотою Тугай-бея рушив маршем до Чигирина, де була ставка гетьманів коронного Миколая Потоцького і польного Марціна Калиновського.
Дізнавшись про наближення козаків і татар, шеститисячне польське військо рушило йому назустріч і 22 травня стало табором на захід від Корсуня на лівому берез ріки Рось, де за наказом Потоцького почало рити шанці. 23 травня зо 15 тисяч козаків при 12 гарматах і біля 6 тисяч татарської кінноти форсувало ріку Тясмин, після чого Хмельницький вислав загін до Дніпра, щоб знищити човни та пороми на переправах, запобігаючи прибуттю надвірних корогов воєводи руського Яреми Вишневецького. Наступного дня полк Максима Кривоноса і частина татар зайшли в тил супротивника і під Стеблевом, за милю на захід від Корсуня, й загатили Рось, щоб полегшити через неї переправу.
Діставшись 25 травня лівого берега Росі, Хмельницький вдав, що готується до генерального штурму, тим часом в тилу поляків його козаки перекопали тракт до Богуслава і обхідну дорогу у балці Горіхова Діброва біля села Виграїв (нині у Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області).
Налякані недавньою поразкою під Жовтими Водами і чисельністю супротивника й не маючи жодних звісток про давно очікувану підмогу, військова рада, скликана надвечір у наметі Потоцького, прийняла рішення організовано відступати.
На світанку 26 (16) травня 1648 року шеститисячне польське військо під захистом табору возів у 8 рядів, розтягнувшись десь на півтора кілометри, рушило на північ по Богуславському тракту. Вимушено звернувши з нього на обхідний шлях через Стеблів, воно опинилось на схилі перекопаної Горіхової Діброви, затиснуте ліворуч болотом, а праворуч урвистим схилом. Ваґенбург утратив порядок, розірвався у кількох місцях, і в цей час із засідки по ньому відкрив рушничний і гарматний вогонь загін Кривоноса.
Розгорнути артилерію полякам не вдалось, а обмежений простір не дав вишикувати до бою кавалерійським підрозділи. Удар з тилу кінноти Хмельницького і Тугай-бея спричинив паніку. У шаленій кількагодинній битві загинуло майже все польське військо, до полону потрапило біля 80 вельмож з пораненими гетьманами Потоцьким і Калиновським включно. Врятуватись втечею вдалось десь тисячі чоловік, яких татари переслідували ще зо 30 кілометрів. Козакам дістався весь польський обоз, 41 гармата, багато вогнепальної і холодної зброї, порох й інші військові припаси.
Не зустрічаючи жодного опору, Богдан Хмельницький рушив до Білої Церкви, яка стала центром повстання, що охопило Київщину та Поділля. Його військо невпинно поповнювалось, сягнувши у червні десь 25 тисяч чоловік і канцлер Єжи Оссолінський, який по смерті 20 травня короля Владислава ІV, зосередив у своїх руках фактичну владу в Речі Посполитій, був змушений розпочати з повсталими переговори. Їх досить скромні вимоги — збільшення реєстру до 12 тисяч, поновлення козацького самоврядування і вирішення спорів православних та уніатів за храми — були прийняті до розгляду, й 16 липня 1648 року київський каштелян Адам Кисіль уклав з Богданом Хмельницьким тимчасове перемир'я.
Проте жодна зі сторін намірів вирішити конфлікт збройним чином не полишила. Від початку літа під Чолганським Каменем на Волині поляки почали зосереджуватися коронні війська, командування якими на час полону обох гетьманів було доручене трьом реґіментарям (заступникам) – князям Владиславу-Домініку Заславському і Олександру Конєцпольському та підчашому великому коронному Миколаю Остророгу. У вересні обидві армії рушили назустріч одна одній і зійшлись у битві під Пилявцями на Поділлі, в якій поляки зазнали нищівної поразки, втративши десь зо половину особового складу, весь обоз і значну частину артилерії. Це відкрило війську Богдана Хмельницького шлях на захід і вже на початку жовтня 1648 року він узяв в облогу Львів.
Коментарі
Дивіться також
• Битва під Жовтими Водами, 1648
• Битва під Пилявцями, 1648
• Облога Львова військами Богдана Хмельницького, 1648
• Битва під Берестечком, 1651
• Битва під Батогом, 1652
• Переяславська рада, 1654