сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search menu
Помер Пилип Орлик
26 травня 1742 року в Яссах у віці 69-и років помер Пилип Орлик, обраний Гетьманом Війська Запорозького в умовах еміграції і в час ослаблення його військових і політичних союзників. Він протягом більше чверті століття марно відстоював ідею об’єднання і проголошення незалежності Української козацької держави, яка не знайшла підтримки ні в Гетьманщині, ні в європейських державах.
На обкладинці: Імовірний портрет Пилипа Орлика XIX століття © Чернігівський обласний художній музей ім. Григорія Ґалаґана
4584
Україна
Володимир Лук'янюк
У 1707 році (за іншими джерелами — у 1706-у) випускник Києво-Могилянській колегії і в минулому канцелярист київського митрополита і Полтавського полку 35-річний Пилип Орлик став Генеральним писарем Головної військової канцелярії Війська Запорізького. Посвячений у таємні плани Івана Мазепи, він виконував його важливі дипломатичні доручення і підтримав союз гетьмана з шведським королем Карлом XII проти московського царя Петра I. Після поразки у битві під Полтавою Орлик разом Мазепою, частиною старшини і майже п'ятьма тисячами козаків був змушений відступити на територію Османської імперії.
Батько Пилипа Орлика був католиком, вихідцем з литовської шляхти чеського походження, мати - православною з польського роду Малаховських. У 1698 році дружиною Пилипа Орлика стала дочка полтавського полковника Ганна Герцик, що походила з родини єврея-вихреста
Через кілька місяців по смерті Мазепи в Бендерах (нині - Молдова) була скликана козацька рада, на якій 16 квітня (5 квітня за ст. ст.) 1710 року Пилипа Орлика було обрано гетьманом Правобережжя. Того ж дня на раді старшин за його ініціативою було прийнято документ під назвою «Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького», що визначав права і обов'язки гетьмана, усіх членів Війська Запорозького та проголошував незалежність Малої Русі від Російського царства і Речі Посполитої. Підписана від козацької старшини кошовим отаманом Костем Гордієнком та підтримана Карлом XII, т. зв. «Бендерська конституція» Орлика задекларувала союз з Кримським ханством, з яким 23 січня 1711 року «для вічної дружби, братерства та нерозривного військового союзу» був укладений Кайрський договір. Заручником-гарантом його дотримання став відправлений до Бахчисараю син Пилипа Орлика 9-літній Григорій.
З активізацією військових дій в ході Російсько-турецької війни у кінці січня 1711 року на Слобожанщину виступило татарське військо за підтримки кількох сотень запорожців і захопило містечка Водолаги, Мерефу, Таранівку та Новосергіївську фортецю. 12 лютого з Бендер на Правобережжя розпочався похід запорожців під командою Костя Гордієнка, поляків з числа прихильників короля Станіслава Лещинського на чолі з колишнім київським воєводою Юзефом Потоцьким, буджацьких татар та невеликої кількості шведів. Попри початковий успіх походу, зайняття Немирова, Брацлава і Вінниці, виграну битву під Лисянкою (нині - Черкащина) й перехід на бік Орлика кількох полкових міст, чому сприяли багаточисельні універсали гетьмана «до войовничого малоросійського народу», через відсутність артилерії головні цитаделі московських військ на Гетьманщині взяти не вдалось. Після нетривалої і безуспішної облоги Білої Церкви, в кінці березня татари повернули на південь, українсько-польске військо відступило до Фастова, де його залишили підрозділи Потоцького, що рушили на Полісся, і Пилип Орлик з рештками своєї армії був змушений повернутись до Бендер.
Невдалий похід Орлика мав для нього катастрофічні - сплюндроване татарами під час відступу Правобережжя і участь запорожців у татарському поході на Лівобережжя звело нанівець його зусилля підняти на Гетьманщині антимосковське повстання. Незважаючи на те, що за Прутським трактатом, укладеним між Османською імперією і Московським царством 12 липня 1711 року, Петро I мав вивести свою армію з Правобережжя, яке переходило під владу гетьмана, і за фірманом султана Ахмеда III від 5 березня 1712 року про поширення його влади і Запорозьку Січ, через жорстку протидію Речі Посполитої Пилип Орлик не мав жодного контролю над цими територіями, і після укладення в 1714 році польсько-турецького мирного договору він разом з генеральним писарем Іваном Максимовичем, генеральним суддею Климом Довгополим, генеральними осавулами Григорієм Герциком та Федором Мировичем, полковником Дмитром Горленком та небожем Івана Мазепи осавулом Адрієм Войнаровським і дружиною Анною Герцик та сімома дітьми виїхав до Швеції, де проживав шість наступних років, докладаючи чимало дипломатичних зусиль для організації антимосковської коаліції і пошуку підтримки у відновленні державності Гетьманщини.
Після поразки Швеції у Північній війні, Пилип Орлик переїхав до Лондона, де безуспішно домагався аудієнції короля Георга I, пізніше жив у Гольштейні, де написав лист своєму колишньому наставнику по Києво-Могилянській колегії, а в 1721 році - президенту Синоду Православної російської церкви митрополиту Стефану Яворському, в якому пояснював свої і гетьмана Мазепи дії наміром відстояти інтереси Гетьманщини. Остерігаючись репресій, він відмовився повернутись на Лівобережну Україну і в 1722 році перебрався до Османської імперії, де тривалий час, фактично примусово, проживав у Салоніках, не полишаючи спроб знайти міжнародну підтримку, зокрема й у Ватикані.
«Якщо через непостійність нашу втратимо зараз [можливість] визволення милої нашої Вітчизни, ніколи вже не знайдемо і не дочекаємось його у прийдешні часи» - З листа Пилипа Орлика на Січ, 23 квітня 1734 року
З відновленням у 1727 році гетьманства на Лівобережжі і Нової Січі в 1734 році більшість козацтва, прихильного до Орлика, повернулось під протекторат Росії, що остаточно підірвало його політичні позиції. У подальшому він служив при дворі султана Махмуда I, виконуючи незначні дипломатичні доручення, живучи на невеликі пенсії турецького і шведського урядів. Разом із сином Григорієм, що перебував на дипломатичній службі при дворі французького короля Людовика ХV, він не полишав намагань сформувати єдину антиросійську коаліцію у Польщі, Швеції та Османській імперії.
В 1738 році, у розпал чергової російсько-турецької війни, Пилип Орлик перебрався ближче до театру бойових дій, спочатку - до Валахії, згодом - до Молдови, жив у Бухаресті, Хотині, Чернівцях та Яссах, де й помер на самоті, без родини, яка в цей час мешкала Станіславові, 26 травня 1742 року у віці 69 років. Через скруту останніх років життя його було поховано державним коштом при одному з православних храмів міста. З часом могила Пилипа Орлика була втрачена.
По собі Пилип Орлик, знавець восьми європейських мов, а також латини та давньогрецької, залишив декілька збірників віршів польською і «Щоденник подорожнього» польською та французькою, який він вів з 1720 по 1733 рік.
21 травня 2018 © Володимир Лук'янюк спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Україна
Європа
Нова історія

Головні події 26 травня

#ЦейДень
Все про 26 травня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left25 травня
27 травняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward