Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Помер Пилип Орлик
26 травня 1742 року в Яссах у віці 69-и років помер Пилип Орлик, обраний Гетьманом Війська Запорозького в умовах еміграції і в час ослаблення його військових і політичних союзників. Він протягом більше чверті століття марно відстоював ідею об’єднання і проголошення незалежності Української козацької держави, яка не знайшла підтримки ні в Гетьманщині, ні в європейських державах.
На обкладинці: Імовірний портрет Пилипа Орлика XIX століття © Чернігівський обласний художній музей ім. Григорія Ґалаґана
8634
Україна
Володимир Лук'янюк
У 1707 році (за іншими джерелами — у 1706-у) випускник Києво-Могилянській колегії і в минулому канцелярист київського митрополита і Полтавського полку 35-річний Пилип Орлик став Генеральним писарем Головної військової канцелярії Війська Запорізького. Посвячений у таємні плани Івана Мазепи, він виконував його важливі дипломатичні доручення і підтримав союз гетьмана з шведським королем Карлом XII проти московського царя Петра I. Після поразки у битві під Полтавою Орлик разом Мазепою, частиною старшини і майже п'ятьма тисячами козаків був змушений відступити на територію Османської імперії.
Батько Пилипа Орлика був католиком, вихідцем з литовської шляхти чеського походження, мати — православною з польського роду Малаховських. У 1698 році дружиною Пилипа Орлика стала дочка полтавського полковника Ганна Герцик, що походила з родини єврея-вихреста
Через кілька місяців по смерті Мазепи в Бендерах (нині — Молдова) була скликана козацька рада, на якій 16 квітня (5 квітня за ст. ст.) 1710 року Пилипа Орлика було обрано гетьманом Правобережжя. Того ж дня на раді старшин за його ініціативою було прийнято документ під назвою «Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького», що визначав права і обов'язки гетьмана, усіх членів Війська Запорозького та проголошував незалежність Малої Русі від Російського царства і Речі Посполитої. Підписана від козацької старшини кошовим отаманом Костем Гордієнком та підтримана Карлом XII, т. зв. «Бендерська конституція» Орлика задекларувала союз з Кримським ханством, з яким 23 січня 1711 року «для вічної дружби, братерства та нерозривного військового союзу» був укладений Кайрський договір. Заручником-гарантом його дотримання став відправлений до Бахчисараю син Пилипа Орлика 9-літній Григорій.
З активізацією військових дій в ході Російсько-турецької війни у кінці січня 1711 року на Слобожанщину виступило татарське військо за підтримки кількох сотень запорожців і захопило містечка Водолаги, Мерефу, Таранівку та Новосергіївську фортецю. 12 лютого з Бендер на Правобережжя розпочався похід запорожців під командою Костя Гордієнка, поляків з числа прихильників короля Станіслава Лещинського на чолі з колишнім київським воєводою Юзефом Потоцьким, буджацьких татар та невеликої кількості шведів. Попри початковий успіх походу, зайняття Немирова, Брацлава і Вінниці, виграну битву під Лисянкою (нині — Черкащина) й перехід на бік Орлика кількох полкових міст, чому сприяли багаточисельні універсали гетьмана «до войовничого малоросійського народу», через відсутність артилерії головні цитаделі московських військ на Гетьманщині взяти не вдалось. Після нетривалої і безуспішної облоги Білої Церкви, в кінці березня татари повернули на південь, українсько-польске військо відступило до Фастова, де його залишили підрозділи Потоцького, що рушили на Полісся, і Пилип Орлик з рештками своєї армії був змушений повернутись до Бендер.
Невдалий похід Орлика мав для нього катастрофічні — сплюндроване татарами під час відступу Правобережжя і участь запорожців у татарському поході на Лівобережжя звело нанівець його зусилля підняти на Гетьманщині антимосковське повстання. Незважаючи на те, що за Прутським трактатом, укладеним між Османською імперією і Московським царством 12 липня 1711 року, Петро I мав вивести свою армію з Правобережжя, яке переходило під владу гетьмана, і за фірманом султана Ахмеда III від 5 березня 1712 року про поширення його влади і Запорозьку Січ, через жорстку протидію Речі Посполитої Пилип Орлик не мав жодного контролю над цими територіями, і після укладення в 1714 році польсько-турецького мирного договору він разом з генеральним писарем Іваном Максимовичем, генеральним суддею Климом Довгополим, генеральними осавулами Григорієм Герциком та Федором Мировичем, полковником Дмитром Горленком та небожем Івана Мазепи осавулом Адрієм Войнаровським і дружиною Анною Герцик та сімома дітьми виїхав до Швеції, де проживав шість наступних років, докладаючи чимало дипломатичних зусиль для організації антимосковської коаліції і пошуку підтримки у відновленні державності Гетьманщини.
Після поразки Швеції у Північній війні, Пилип Орлик переїхав до Лондона, де безуспішно домагався аудієнції короля Георга I, пізніше жив у Гольштейні, де написав лист своєму колишньому наставнику по Києво-Могилянській колегії, а в 1721 році — президенту Синоду Православної російської церкви митрополиту Стефану Яворському, в якому пояснював свої і гетьмана Мазепи дії наміром відстояти інтереси Гетьманщини. Остерігаючись репресій, він відмовився повернутись на Лівобережну Україну і в 1722 році перебрався до Османської імперії, де тривалий час, фактично примусово, проживав у Салоніках, не полишаючи спроб знайти міжнародну підтримку, зокрема й у Ватикані.
«Якщо через непостійність нашу втратимо зараз [можливість] визволення милої нашої Вітчизни, ніколи вже не знайдемо і не дочекаємось його у прийдешні часи» - З листа Пилипа Орлика на Січ, 23 квітня 1734 року
З відновленням у 1727 році гетьманства на Лівобережжі і Нової Січі в 1734 році більшість козацтва, прихильного до Орлика, повернулось під протекторат Росії, що остаточно підірвало його політичні позиції. У подальшому він служив при дворі султана Махмуда I, виконуючи незначні дипломатичні доручення, живучи на невеликі пенсії турецького і шведського урядів. Разом із сином Григорієм, що перебував на дипломатичній службі при дворі французького короля Людовика ХV, він не полишав намагань сформувати єдину антиросійську коаліцію у Польщі, Швеції та Османській імперії.
В 1738 році, у розпал чергової російсько-турецької війни, Пилип Орлик перебрався ближче до театру бойових дій, спочатку — до Валахії, згодом — до Молдови, жив у Бухаресті, Хотині, Чернівцях та Яссах, де й помер на самоті, без родини, яка в цей час мешкала Станіславові, 26 травня 1742 року у віці 69 років. Через скруту останніх років життя його було поховано державним коштом при одному з православних храмів міста. З часом могила Пилипа Орлика була втрачена.
По собі Пилип Орлик, знавець восьми європейських мов, а також латини та давньогрецької, залишив декілька збірників віршів польською і «Щоденник подорожнього» польською та французькою, який він вів з 1720 по 1733 рік.
Володимир Лук'янюк © спеціально для «Цей день в історії», 21 травня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Правила життя Вінстона Черчілля
Правила життя
Правила життя Вінстона Черчілля
Україна
Європа
Нова історія

Головні події 26 травня

#ЦейДень
Все про 26 травня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left25 травня
27 травняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward