Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Незалежність Еквадору
24 травня 1822 року у битві на схилі гори Пічинча в Андах еквадорсько-колумбійсько-перуанські війська під командуванням генерала Антоніо де Сукре завдали поразки іспанській армії генерала Мельхіора Аймеріха і наступнього дня увішли в столицю Королівської аудієнції Кіто. Через три тижні вона стала частиною Великої Колумбії Сімона Болівара. Нині цей день в Еквадорі відзначається як День незалежності від Іспанії.На обкладинці: Прапор Еквадору в 1820-22 роках
4036
Читати 6 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Після завоювання Держави інків конкістадорами на чолі з Франсиско Пісарро король Кастилії і Арагону Карлос I Габсбург 20 листопада 1542 року на основі губернаторств Новий Толедо і Нова Кастилія утворив віце-королівство Перу зі столицею у місті Ліма. У подальшому до його складу увійшли значні території Центральної та Південної Америки, і 29 серпня 1563 року з Королівської аудієнсії (судовий і адміністартивний округ) Ліма рішенням короля Іспанії і Португалії Філіпа II Розсудливого була виділена аудієнсія Кіто, яка охоплювала територію сучасного Еквадору, південної частини Колумбії, північ Перу і північний захід Бразилії.

Територія сучасного Еквадору була завойована у 1534 році іспанським конкістадором Себастьяном де Белалькасаром, який на місці інуючого поселення інків заснував місто Сан-Франциско-де-Кіто

Після створення 27 травня 1717 року віце-королівства Нова Гранада зі столицею у Боготі йому серед інших територій була підпорядкована і аудієнсія Кіто, яка залишалась у його юрисдикції (з невеликою перервою у 1723-29 роках) до початку XIX стоіття, коли в колоніях ослабленої наполеонівськими війнами Іспанської імперії почались активні виступи проти центральної влади: у 1809 році повстання почалось в Ла-Пасі і Кіто, у 1810 році — в Буенос-Айресі і Каракасі. Першою 5 липня 1811 року незалежність проголосила Венесуела, в грудні того ж року — місто Кіто. Хоча незалежними вони проіснували недовго, це дало поштовх масштабній війні на всій території іспанських колоній, яка під проводом Сімона Болівара закінчилась перемогою і проголошенням 17 грудня 1819 року нової країни під назвою Велика Колумбія зі столицею у Санта-Фе де Богота на території сучасних Панами, Колумбії і Венесуели.

Звільнення аудієнсії Кіто від королівських військ почалось з міста Гуаякіль на тихоокеанському узбережжі, де 9 жовтня 1820 року антиіспанськи налаштовані містяни і офіцери проголосили незалежність, практично безкровно роззброївши місцевий колоніальний гарнізон. Очолена поетом Хосе де Ольмедо хунта сформувала армію добровольців чисельністю близько 1800 чоловік, яка 3 листопада захопила високогірне місто Куенка, однак через три тижні була вщент розбита поблизу Амбато в долині Анд.

Прагнучи у майбутньому приєднати аудієнцію Кіто до Великої Колумбії, Болівар надіслав на допомогу повсталим Південний відділ Колумбійської армії на чолі з 26-літнім генералом Антоніо де Сукре, який прибув до Гуаякілю в травні 1821 року. Після перших незначних успіхів, 12 вересня він зазнав тяжкої поразки у битві біля Хуачі в Андах і 19 листопада був змушений укласти з іспанцями перемир'я, тим часом звернувшись по допомогу до аргентинського генерала Хосе де Сан-Мартіна, війська котрого чотири місяці як звільнили від іспанців Перу (у складі сучасних Перу і Болівії).

18 січня 1822 року Сукре розпочав новий похід на Кіто — 9 лютого його армія з 1700 чоловік, до котрої крім ветеранів попередніх битв приєднались британські і французькі добровольці, перейшовши гори, увійшла в місто Сарагуро, де з'єдналась із перуансько-чилійським загоном, чисельністю 1200 чоловік, надісланим Сан-Мартіном. 21 лютого вони без бою зайняли місто Куенка, 21 квітня здолали іспанців біля Ріобамби і 2 травня захопили місто Латакунга за 90 км на південь від Кіто. Дочекавшись приходу з Колумбії чергового підкріплення і набравши нових добровольців, армія Сукре продовжила похід: 16 травня зайняла місто Санголкі й в ніч з 23 на 24 травня розпочала підйом на вулкан Пічинча, на східних схилах якого розташоване Кіто.

Сходження на висоту 3500 метрів над рівнем моря виявилось важчим, ніж очікувалось, виснажені війська розтягнулись у довгий ланцюг і на світанку Сукре планував дати їм відпочинок. Проте висланий ним розвідувальний підрозділ о 8-й ранку попав під щільний вогонь іспанців, які розмістились вище по схилу гори. Маючи лише 1894 бійців і вкрай невигідну позицію при повній відсутності можливостей для маневру, війська Сукре зазнали великих втрат. Ситуацію врятуавав підрозділ британців, який, відставши від основної групи, вийшов на позиції, вищі іспанських: під їх вогнем роялісти були змушені почати неорганізований відступ в Кіто.

Тригодинна битва на горі Пічинча у загальному контексті війни була незначним за масштабом зіткненням, але мала вирішальне значення для звільнення території сучасного Еквадору, в якому 24 травня відзначається як державне свято: наступного дня іспанський гарнізон в Кіто без бою здався армії Сукре, що поклало край роялістському опору в усьому регіоні. 16 червня 1822 року в місто прибув Сімон Болівар, і на тлі загального ентузіазму колишня аудієнція Кіто була офіційно включена до складу Великої Колумбії. 13 липня до неї приєднався і Гуаякіль, місто, з якого почалось звільнення Еквадору, згодом — регіони Тумбес і Хаен, які самостійно вибороли незалежність.

Федерація звільнених від Іспанії територій почала розпадатись уже за кілька років: бонапартиські плани Сімона Болівара створити Південні Сполучені Штати, до яких, крім Великої Колумбії, мали увійти також Перу і Чилі, не знайшли підтримки — у 1829 році зі складу Великої Колумбії вийшла Венесуела, а ще через рік — її залишили департамент Кіто, провінції Гуаякіль і Куенка, які 13 травня 1830 році проголосили створення нової держави під назвою Еквадор; 20 грудня того ж року до нього добровільно приєднався незадоволений політикою центральної влади колумбійський департамент Каука.

Департамент Кіто ще за його перебування у складі Великої Колумбії, став предметом територіальних претензій Перу, що спричинило кілька перуансько-еквадорських воєн, останння з яких завершилась в липні 1941 року. У кінці XIX — на початку XX століття претензії до Еквадору щодо басейну Амазонки заявили Колумбія й Бразилія і до 1942 року, коли сформувались його сучасні кордон, Еквадор втратив майже 40% своєї території.

Друк
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 24 травня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

«цей день в історії»
ПОДКАСТИ