Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Вбивство Євгена Коновальця
23 травня 1938 року в результаті організованого радянськими спецслужбами теракту в Роттердамі загинув лідер ОУН полковник Євген Коновалець. Це поглибило існуючі у середовищі націоналістів протиріччя і зрештою призвело до розколу організації на дві ворогуючі фракції, відомі за іменами своїх провідників — Андрія Мельника та Степана Бандери.
На обкладинці: Євген Коновалець, Відень, весна 1938 року © Центр досліджень визвольного руху
17143
Особистості
Володимир Лук'янюк
Коли поразка ЗУНР і УНР у війні з більшовицьким урядом України стала практично невідворотньою, 30 липня 1920 року в Празі відбувся установчий з'їзд «Української Військової Організації» (УВО), ядро якої склали колишні українські офіцери з числа січових стрільців. Очолена у минулому полковником армії УНР 29-літнім Євгеном Коновальцем, вона ставила за мету підготовку до повстання на всій етнічній українській території задля проголошення незалежної Української держави.
Після міжнародного визнання у 1923 році законності входження Східної Галичини до складу Польщі і втрати Західно-Українською Народною Республікою політичної суб'єктності УВО радикалізувалась, перейшовши до диверсійної і терористичної діяльності. У січні 1929 року взяла участь у створенні Організації Українськик Націоналістів (ОУН), також очоленої Євгеном Коновальцем, яка оголосила своєю метою захист українського етнічного населення від репресій та переслідувань з боку влади Польщі та СРСР.
У 1934 році через керівника осередку ОУН у Фінляндії Кіндрата Полуведька з Коновальцем познайомився втікач з УСРР Василь Хом'як, що вже два роки проживав у Бельгії. Галичанин, колишній офіцер київського корпусу Січових стрільців, у минулому в'язень Соловецького концтабору (де він нібито свого часу і познайомився з Полуведьком), а на той момент — вже агент ОДПУ-НКВС під оперативним псевдонімом «Лебедь», він зумів переконати Коновальця у можливості створення в Україні підпільної мережі і наступного року в Берліні в якості представника однієї з націоналістичних груп познайомив його зі своїм 28-річним «племінником» Павлом Грищенком, «колишнім комсомольцем, що розчарувався в большевизмі», а насправді — уродженцем Мелітополя старшим лейтенантом НКВС Павлом Судоплатовим.
Павло Судоплатов (1907–1996), Берлін, 1930-і роки © Центр досліджень визвольного руху
Павло Судоплатов (1907–1996), Берлін, 1930-і роки © Центр досліджень визвольного руху
Користуючись тим, що він нібито працює радистом на вантажному судні «Шилка», яке заходило у різні порти Європи, Грищенко-Судоплатов мав можливість кілька разів зустрітися з Коновальцем та провідними членами ОУН і переконати їх в існуванні в УСРР ініціативної групи національно свідомих патріотів, задля навчання методам підпільної роботи якої він і прибув за кордон. Судоплатов справив загалом позитивне враження, що сприяло налагодженню між ним і Коновальцем довірчих, а згодом і дружніх стосунків.
«23 травня 1938 року після дощу, що пройшов, погода була теплою та сонячною. Час за десять дванадцята. Прогулюючись вздовж провулку біля ресторану "Атланта", я побачив Коновальця, що сидів за столиком біля вікна і чекав на мене. Цього разу він був сам. Я увійшов до ресторану, підсів до нього, і після нетривалої розмови ми домовилися зустрітися у центрі Роттердаму о 17.00. Я вручив йому подарунок, коробку шоколадних цукерок, і сказав, що мені зараз треба повертатися на судно. Йдучи, я поклав коробку цукерок на столик біля нього. Ми потиснули один одному руки, і я вийшов, стримуючи своє інстинктивне бажання відразу ж кинутися бігти.» - Павло Судоплатов, з книги «Спецоперації. Луб'янка і Кремль. 1930-1950 роки», що була видана вже по його смерті
Тому практика їх термінових, незапланованих зустрічей, яка з'явилась в 1937 році, коли вони двічі спілкуватись в Генті і Роттердамі начебто для передачі таємних відомостей про підпільну роботу націоналістів у Радянській Україні, не викликала у Коновальця підозри, як і третя, також у Роттердамі, про яку Коновалець дізнався 22 травня 1938 року, перебуваючи у Берліні. Він сам призначив її о полудні 23 травня в ресторані «Атланта» на першому поверсі однойменного готелю, де після десятихвилинної розмови Судоплатов вручив Коновальцю коробку (за найпоширенішою версією — цукерок). Вмонтований в неї вибуховий механізм спрацював коли той вже йшов по вулиці Колсінгель — від потужного вибуху, який пролунав о 12-16, Євген Коновалець загинув на місці і було поранено двох випадкових перехожих.
Розслідування поліцією обставин вбивства Коновальця не дало жодних результатів — Судоплатов через Францію та Іспанію повернувся в СРСР, де зробив блискучу кар'єру, працюючи в підрозділі зовнішньої розвідки та розвідувально-диверсійному управлінні НКВС/НКДБ, що займалось індивідуальним терором.
Громадянина Литви Євгена Коновальця поховали 28 травня 1938 року на роттердамському цвинтарі «Кросвейк» коштом литовського консульства у Нідерландах за присутності його дружини Ольги Федак та кількох членів ОУН.
Могила Євгена Коновальця на цвинтарі «Кросвейк», Роттердам, 1939 рік © Центр досліджень визвольного руху
Могила Євгена Коновальця на цвинтарі «Кросвейк», Роттердам, 1939 рік © Центр досліджень визвольного руху
Його загибель поглибила існуючі у середовищі ОУН протиріччя щодо форм подальшої боротьби — обрання 27 серпня 1939 року у Римі головою ОУН близького соратника Коновальця і його свояка Андрія Мельника не було визнано молодшим крилом націоналістів на чолі з 30-літнім Степаном Бандерою, а створення ним наступного року власного «Революційного Проводу ОУН» привело до розколу в середовищі націоналістів і їх взаємної війни на винищення.
На 20 річницю загибелі Коновальця (перший ряд повернуті обличчям, справа наліво): Микола Капустянський, Андрій Мельник, Степан Бандера, Дмитро Андрієвський. Роттердам, 23 травня 1958 року © Центр досліджень визвольного руху
На 20 річницю загибелі Коновальця (перший ряд повернуті обличчям, справа наліво): Микола Капустянський, Андрій Мельник, Степан Бандера, Дмитро Андрієвський. Роттердам, 23 травня 1958 року © Центр досліджень визвольного руху
По смерті Сталіна генерал-лейтенант Павло Судоплатов був заарештований за «активне пособництво зраднику Батьківщини Лаврентію Берії в підготовці державного перевороту, проведення дослідів над людьми, викрадення і численні вбивства», кілька років симулював божевілля і у 1958 році був засуджений до 15 років тюрми та позбавлений всіх звань і нагород. 10 січня 1992 року він був повністю реабілітований постановою Головної військової прокуратури Російської Федерації.
Володимир Лук'янюк © спеціально для «Цей день в історії», 23 травня 2017. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Викрадення «Мони Лізи»
Кримінал
Викрадення «Мони Лізи»
Особистості
Європа
Україна
Новітня історія
Інтербелум

Головні події 23 травня

#ЦейДень
Все про 23 травня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left22 травня
24 травняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward