Європейська колонізаці острова Цейлон почалась в 1505 році після відкриття португальцями східного шляху в Індію і до 1619 року їм вдалось захопити його західну частину, яка була підпорядкована колоніальній адміністрації в Гоа. У 1658 році голландська Ост-Індська компанія з допомогою місцевих правителів витіснила португальців з Цейлону, але втратила над ним контроль у 1802 році, коли під час наполеонівських війн у Європі Цейлон був оголошений англійською колонією.
У 1947 році Актом про незалежність Цейлону він набув статусу домініону і 4 лютого 1948 року увійшов до британської Співдружності націй. Його першим прем'єром став лідер руху за незалежність і співавтор першої конституції Цейлону Дон Стівен Сенанаяке, який на своєму посту доклав чимало зусиль для формування державних інституцій і міжнародного визнання країни.
По смерті Сенанаяке в 1952 році главою уряду став його син Дадлі, котрий з невеликими перервами залишався прем'єр-міністром до 1970 року, коли його партія програла вибори коаліції «Об'єднаний фронт» у складі Партії свободи, Компартії та троцькістської «Ланкійської партії Сама Самайя». Дотримуючись соціалістичної орієнтації, уряд Сірімаво Бандаранаїке націоналізував всі іноземні банки, порти, ключові галузі промисловості, встановив монополію на зовнішню торгівлю і на міжнародній арені посилив зв'язки із СРСР, КНР та В'єтнамом.
Після антиурядового повстання 1971 року, організованого комуністичним Народним Фронтом Звільнення, яке вдалось придушити лише залученням пакистанських та індійських військ, в країні на шість років був встановлений надзвичайний стан і за ініціативою Бандаранаїке 22 травня 1972 року парламентом була прийнята нова конституція, за якою домініон Цейлон став Демократичною Соціалістичною Республікою Шрі-Ланка, залишаючись у складі Британської Співдружності. Того ж року на острові була закрита остання британська військова база.
Через нафтову кризу 1973 року і відсутність західної допомоги шрі-ланкійський уряд не зміг продовжити подальші соціалістичні перетворення, зіткнувся із сильними протестними настроями у суспільстві та активізацією тамільських націоналістичних груп, які вважали конституцію 1972 року дискримінаціюйною щодо національних меншин. Втрачаючи підтримку, Бандаранаїке запровадила в країні жорстку цензуру, але попри фальсифікацію виборів її партія програла у 1977 році.
У 1980 році Бандаранаїке було пред'явлено звинувачення у зловживанні владою, втручанні в процес виборів, за що її було позбавлено депутатського мандату і права займати державні посади в протягом семи років. Наступні сімнадцять років вона провела в опозиції і втретє стала прем'єр-міністром у 1994 році, коли на чергових виборах перемогу здобула партія, очолювана її дочкою.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Республіка Пакистан, 1956
• Незалежність Південної Африки, 1961
• Незалежність Сінгапуру, 1965
• Незалежність Бангладеш, 1971
• Повернення Гонконгу до Китаю, 1997