Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Нова стаття
Смерть Генріха VI Ланкастера
У ніч з 21 на 22 травня 1471 року в башті Вейкфілд лондонсього Тауеру знайдено мертвим Генріха VI, останнього короля з династії Ланкастерів. Його майже півстолітнє правління позначене поразкою Англії в Столітній війні і початком війни Білої і Червоної Троянд, в ході якої на престолі утвердилась династія Йорків.
На обкладинці: Портрет Генріха VI Ланкастера невідомого автора, бл. 1540 року © Національна портретна галерея у Лондоні
4060
Особистості
Дмитро Копилов
Зі смертю 31 серпня 1422 року Генріха V Ланкастера, а через шість тижнів — його тестя Карла VI Божевільного, було порушено порядок наслідування французької корони, закріплений договором в Труа. Скориставшись цим, вже 22 жовтня, на наступний день по смерті Карла VI, у Буржі королем Франції проголосив себе його син Карл Валуа, а 28 вересня 1423 року у Лондоні королем Франції парламент проголосив 9-місячного внука Карла VI короля Англії Генріха VI, регентами котрого згідно останній волі його батька і парламентській постанові в Англії стали його дядько Гемфрі, 2-й герцог Глостер, а у Франції — ще один брат батька Джон, 1-й герцог Бедфорд.
Розбиті 1429 року спочатку під Орлеаном, а потім біля Пате, англійці втратили військову ініціативу на черговому етапі Столітньої війни, і в результаті успішної Луарської кампанії у липні Карл VII Звитяжний, позбавлений батьком права на престол Франції, коронувався у Реймсі. Це змусило англійську регентську раду здійснити ряд негайних кроків на підтвердження права Генріха Ланкастера бути правителем двох держав. Вже 6 листопада, за місяць до свого восьмиріччя, він був коронований у Вестмінстерському абатстві в Лондоні на престол Англії як Генріх VI, причому традиційний обряд був змінений так, щоб включити французьку практику помазання, підкреслюючи таким чином, що це була лише перша частина повної процедури, яка завершилась 16 грудня 1631 року в соборі Паризької Богоматері, де Генрі Бофорт коронував його на престол Франції як Генріха II.
Згідно із задумом, коронація у Лондоні і Парижі мала сприяти примиренню двох держав, задля чого 23 квітня 1445 року був влаштований шлюб Генріха VI з племінницею Карла VII Маргаритою Анжуйською. Однак інтриги двох впливових партій при англійському дворі, які по-різному бачили майбутні стосунки з Францією, привели зрештою до чергового сплеску бойових дій, в ході яких Англія втратила Нормандію та Гієнь, і єдиним її володінням на континенті залишилось місто Кале.
Генріх VI і Маргарита Анжуйська на мініатюрі з рукопису 1444-45 рр., подарованого Джоном Талботом (третій на мініатюрі), 1-й графом Шрусбері, французькій принцесі Маргариті Анжуйській з нагоди її заручин з королем Генріхом VI © Британська бібліотека, Лондон
Генріх VI і Маргарита Анжуйська на мініатюрі з рукопису 1444-45 рр., подарованого Джоном Талботом (третій на мініатюрі), 1-й графом Шрусбері, французькій принцесі Маргариті Анжуйській з нагоди її заручин з королем Генріхом VI © Британська бібліотека, Лондон
Попри повноліття, м'який і наївний Генріх VI у державних справах поклався на своїх радників і державними справами не переймався. Але звістка про розгром при Кастільйоні, яка застала його 10 серпня 1453 року в мисливському будинку палацу Кларендон, справила на нього надзвичайне враження: він впав у сопор, не підіймав очей, втратив змогу самостійно пересуватися, їсти і пити.
У суботу 13 жовтня в палаці Вестмінстера королева Маргарита народила спадкоємця трону. Новина негайно розлетілась Англією, але король не сприймав геть нічого: «Йому так не вистачало розуміння і пам'яті» — писав про Генріха VI абат Ветемстейд. Він ніяк не зреагував на сина, якого королева Маргарита вперше принесла чоловіку у новорічний день 1454 року в надії отримати батьківське благословення маленького принца. Зрештою 15 березня королівська рада призначила комісію в складі трьох лікарів і двох хірургів для лікування загадкової хвороби Генріха. Але ні порошки, ні зілля, сиропи, воскові мазі, проносні клізми, чистка голови від каменю глупоти, полоскання, ванни, припарки і звичайно, кровопускання, чи спеціальна дієта королю не допомогли.
На фоні безпомічності Генріха широку популярність і прихильність в Англії набув Річард, 3-й герцог Йорк, у минулому — лейтенант короля у Франції, лорд-лейтенат Ірландії, як і Генріх VI короля Едварда III Плантагенета. Незважаючи на активні заперечення Маргарити Анжуйської, 27 березня він домігся посади лорда-протектора і захисника королівства. Зміцненню влади Річарда Йорка завадило несподіване покращення стану Генріха VI, який у серпні проявив перші ознаки одужання і до Різдва зумів вимовити перші за півтора року кілька слів. 9 січня 1455 рокуін геть отямився і був вельми здивований з приводу народження свого сина Едварда, який, як свідчить чернець Едмунд Клір, за словами Генріха VI «повинен був бути зачатий Святим Духом».
Річард Йоркський на мініатюрі з рукопису 1444-45 рр., подарованого Джоном Талботом, 1-й графом Шрусбері, французькій принцесі Маргариті Анжуйській з нагоди її заручин з королем Генріхом VI © Британська бібліотека, Лондон
Річард Йоркський на мініатюрі з рукопису 1444-45 рр., подарованого Джоном Талботом, 1-й графом Шрусбері, французькій принцесі Маргариті Анжуйській з нагоди її заручин з королем Генріхом VI © Британська бібліотека, Лондон
У лютому за наполяганням Маргарити герцога Йорка було звільнено з королівської ради, що викликало чергове протистояння між ними, яке досить швидко переросло у відкриту війну: дізнавшись про спроби свого чотириюрідного брата захопити владу, Генріх VI наказав готувати війська. 22 травня армії Ланкастерів і Йорків зійшлись у битві біля Сент-Олбанса, під час якої королівські війська були розбиті, а поранений стрілою в шию Генріх, якого на полі бою охопило безумство, був взятий у полон. Перемога герцога Йорка переконала парламент удруге призначити його протектором королівства, однак вже наступного року, коли Генріх VI знову ментально відновився, він відправив Річарда Плантагенета намісником в Ірландію, подалі від Лондона.
Перемир'я між Ланкастерами і Йорками перевалось через п'ять років, коли проти короля виступив звинувачений у піратстві зять Річарда Йоркського Річард Невіл, 5-й граф Солсбері, і 10 липня 1460 року у битві при Нортгемптоні розбив королівську армію. Користуючись ситуацією, Річард Плантагенет негайно прибув до столиці і вже не задовільнився роллю регента — під його тиском удруге взятий у полон король був змушений визнати герцога Йоркського не лише пожиттєвим лордом-протектором, але і своїм спадкоємцем на престолі Англії.
Проте з цим не змирилась дружина Генріха VI королева-консорт Маргарита Анжуйська. Змушена рятуватись з сином і фаворитами у північні графства, вона зібрала 15-тисячну армію і вже у грудні взяла реванш у битві при Вейкфілді. Король був звільнений з полону, але він не зміг увійти у неприхильний до нього Лондон, який після перемоги 2 лютого 1461 року біля Мортімерс-Крос над військами союзного Ланкастерам вельського барона Оуена Тюдора радо вітав сина Річарда Йоркського 18-літнього Едварда. Незважаючи на перемогу над ним через два тижні у другій битві при Сент-Олбансі, взяти Лондон Ланкастерам не вдалось і на цей раз. А вже 29 березня їх війська були розгромлені під Таутоном, і вони були змушені рятуватись втечею до Шотландії, звідки Маргарита із сином невдовзі перебралась спочатку у Вельс, а потім на батьківщину у Францію. Генріх VI у цей час переховувався у своїх друзів в Ланкаширі і Вестморленді, доки в липні 1465 року не був схоплений і доправлений у Лондон, де його провели містом прив'язаним до коня у солом'яному капелюсі і помістили в Тауер.
Король Едвард IV Йорк, портрет анонімного автора, бл. 1540 року © Національна портретна галерея, Лондон
Король Едвард IV Йорк, портрет анонімного автора, бл. 1540 року © Національна портретна галерея, Лондон
Війна Йорків і Ланкастерів поновилась у 1470 році, коли Едварда IV зрадили його найближчий і найвпливовіший соратник Річард Невілл, граф Ворвік, і невдоволений своїм другорядним положенням молодший брат Джордж Плантагенет, 1-й герцог Кларенс. У результаті їх заколоту Едварду IV довелось рятуватись втечею до Бургундії, і 3 жовтня на престолі Англії був поновлений Генріх VI.
Однак реставрація Ланкастерів виявилась нетривалою. Зібравши армію, весною 1471 року Едвард Йорк повернувся в Англію і 14 квітня зійшовся з Ворвіком у битві при Барнеті. Зраджений герцогом Кларенсом, який у розпал бою перейшов на бік брата, граф Ворвік був розбитий і поліг на полі битви, а Едвард попрямував до Лондона, де у Фулемському палаці Генріх VI привітав його словами: «Мій кузене, ласкаво просимо. Я знаю, що моє життя у ваших руках буде у безпеці». Проте він помилився — за наказом відновленого на престолі Едварда IV Генріха помістили у восьмикутну палату башти Вейкфілд лондонського Тауеру, яку йому вже не судилося покинути.
Із запізненням висадившись з військом в Англії, Маргарита Анжуйська 3 травня була вщент розбита біля Тьюксбері, де її 17-річний син Едвард був захоплений в полон. Розгніваний його зухвалою поведінкою король вдарив принца Вельського латною рукавичкою по обличчю — той впав, і герцоги Глостер, Кларенс, Дорсет і Гастінгс, які стояли поруч, зарубали його мечами. Невдовзі була схоплена і королева Маргарита, яка намагалась заховатися у церкві поруч з полем бою, і у залізній клітці доправлена спочатку в Лондон, а звідти — у Воллінгфордський замок у Беркширі.
21 травня 1471 року Едвард IV повернувся в Лондон, де наступного дня його повідомили про смерть 50-літнього Генріха VI. Прихильна до короля анонімна хроніка «Історія повернення Едварда IV», написана кимось із його підлеглих, стверджує, що останній Ланкастер на англійському престолі «помер від меланхолії», дізнавшись про смерть свого єдиного сина-спадкоємця. Генріха VI поховали у бенедектинському монастирі абатства Чертсі у графстві Суррей, звідки у 1484 році, за правління вбивці його сина Річарда III, останки перенесли до каплиці св. Георгія Віндзорського замку.
Король Річард III Йорк, портрет анонімного автора, 1510-40 роки © Національна портретна галерея, Лондон
Король Річард III Йорк, портрет анонімного автора, 1510-40 роки © Національна портретна галерея, Лондон
Версія про природну смерть Генріха VI не була переконлива і в часи панування Йорків. Першим, хто назвав ім'я вбивці, був француз Філіп де Комін, який близько 1490 року вказав на брата Едварда IV . Такої ж думки дотримувався і священик Джон Роус, автор написаної десь у той же час «Історії королів Англії», та Джон Воркуорт, майстер коледжу Пітерхаус, який повідомляв, що «Його (Генріха VI — Д.К.) умертвили у вівторок, між 11 і 12 годиною, коли в Тауері був герцог Глостер, брат короля, і багато інших персон; на ранок він був покладений в труну і привезений в собор Святого Павла, його обличчя було відкрите... Коли він лежав, на підлогу стікала кров». Цю ж версію підтверджує і ексгумація 1910 року, коли було виявлено, що череп Генріха VI пошкоджений, перед смертю він втратив кілька зубів, а його волосся злиплось від крові.
«До друзів і ворогів ставився він з рівною байдужістю; якщо це вело до його вигоди, він не зупинявся перед вбивством будь-якої людини, чиє життя стояло на шляху до його мети. Люди вперто говорять, що він власними руками і вбив ув'язненого в Тауері короля Генріха VI після того, як він був позбавлений влади, злобно занурив кинджал йому під ребро, він пронизав його і зарізав. Причому навіть без наказу і відома короля, який, безсумнівно, якби зважився на таке, доручив би цю катівську справу комусь іншому, а не рідному брату...» - Томас Мор «Історії короля Річарда ІІІ», 1519 рік
Серед мотивів, що спонукали Едварда IV віддати наказ убити Генріха VI, називають хиткість його положення — усунутий в 1470 році з престолу, він розумів, що навіть серед його найближчого оточення можуть з'явитись охочі надати підтримку Генріху і від його імені захопити владу, як це зробив Річард Невілл, граф Ворвік.
Маргарита Анжуйська пробула полонянкою чотири роки, доки у 1475 році її не викупив її двоюрідний брат король Франції Людовик XI. По поверненню на батьківщину вона певний час жила у свого батька Рене Доброго, який після втрати престолу Неаполя і захопленого рідним братом графства Анжу, проживав у Провансі. По його смерті у 1480 році вона жила у крайній бідності і померла 52-літньою 25 серпня 1482 року. На Великдень наступного року від інсульту чи отрути помер її заклятий ворог 41-літній Едвард IV Йорк. На престол Англії зійшов його 12-річний син Едвард V, який через два місяці був усунутий своїм дядьком Річардом Глостером, за наказом котрого разом зі своїм молодшим братом був ув'язнений у Тауері, де вони обоє безслідно зникли.
Дмитро Копилов © спеціально для «Цей день в історії», 28 квітня 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Правила життя Коко Шанель
Правила життя
Правила життя Коко Шанель
Особистості
Війни
Війна троянд
Європа
Середньовіччя

Головні події 21 травня

#ЦейДень
Все про 21 травня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left20 травня
22 травняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward