Перша cвітова війна, задля ведення якої сотні тисяч українців було мобілізовано до армії Російської імперії, сприяла усвідомленню ними своєї національної окремішності. З перших днів Російської революції військові-українці почали висувати національні вимоги, тобто були серед ініціаторів Української революції. Ще у березні 1917 року в Києві було проведене Українське військове віче, на якому, зокрема, було ухвалене рішення «незалежно від існуючої Регулярної Армії закласти з вільних людей […] «Охочекомонний полк» зо всіх родів зброї імени Гетьмана Богдана Хмільницького», та створено Український військовий організаційний комітет на чолі із полковником Глинським (серед членів комітету — поручик Микола Міхновский), який ставив за мету формування українських військових частин.
29 березня на зборах представників Київського гарнізону було створено Український військовий клуб імені Павла Полуботка на чолі з Миколою Міхновським. В ухваленому двома днями по тому статуті клубу зазначалося, що він «має на меті згуртування і стоваришування в одній сім'ї усіх вояків, лікарів і військових урядовців української народности під прапором: Федеральної Росії — Автономної України».
Подібного роду збори представників українців в армії та флоті масово відбувалися і в інших місцях. Делегати від військових, які були налаштовані як правило радикальніше за інших, відіграли важливу роль у проведенні Всеукраїнського національного конгресу. Однак між вказаними організаціями військових та провідними діячами Центральної Ради виникло непорозуміння як щодо створення українського полку ім. Хмельницького, так і щодо створення українських військових частин взагалі. 1 травня при обговоренні питання про українське військо на засіданні Комітету (у майбутньому — Мала Рада) Центральної Ради Федір Крижановський визнав: «Між нами та військовими пробігла чорна кішка». Питання формально владнали, але певна напруга залишалася.
6 травня сесія Центральної Ради прийняла «пропозицію військового клубу скликати на 5 травня з'їзд військових[-]українців представників тилових, фронтових і флотських частей, управлінь та військових українських організацій». Йшлося про рішення зборів делегатів, «уповноважених від військових частей», які 27 квітня в «присутности членів Организаційного Українського Військового Комітету» ухвалили рішення скликати Український військовий з'їзд. Тоді ж було ухвалено рішення, що оголосити про такий з'їзд мала Центральна Рада, а займатися скликанням — Український військовий організаційний комітет. Делегати мали обиратися за таким принципом: «1. З Українців кожної окремої части — по одному представникові. 2. Крім того, з українців кожних чотирьох частин — по 1 офицеру (чи лікарю, чиновнику), а там, де тільки одна частина — по 2 представники, з котрих один повинен бути салдат, а другий офицер (чи лікарь, чиновник). 3. Військові українські организації — по 1-2 представники».
З'їзд розпочав свою роботу 18 травня у приміщенні Педагогічного музею в Києві і її завершив 21 травня 1917 року. Попри те, що в згаданому рішенні про його скликання йшлося переважно про питання пов'язані з військовою сферою, насправді ще перед відкриттям з'їзду стало зрозуміло, що буде ухвалено чимало політичних рішень. І одним із ключових питань був їхній майбутній характер — чи ці рішення будуть ухвалені в радикальному дусі Міхновського і його прихильників, які і виступили ініціаторами з'їзду, чи гору візьме поміркована позиція керівників Центральної Ради.
Кількома роками пізніше Михайло Грушевський, який у 1917 був головою Центральної Ради, так описував події: «Настав військовий з'їзд (5-8 травня), що мав рішити про дальше пересування військової справи: чи вестиме її Ц. рада — її соціалістичні і демократичні круги, чи наші фашисти, Михновський і К. […] Коли стало питання, хто відкриватиме з'їзд і проводитиме вибір президії, я заявив рішуче, що з'їзд скликала Ц. рада, і я як її голова відкрию його. Михновський перечив і доказував, що ся честь належить йому як представникові київської військової організації. Змагання вийшло в сам момент, коли з'їзд відкривався, у великій залі педагогічного музею, — і мушу признатись: я рішив його тим, що просто злегка відпихнув Михновського фізичним рухом і відкрив збори. Признаюся, для мене се зісталось доказом слабкості Михновського як діяча, що він, бувши порівняно зі мною і фізично сильнішим, і досвідченим демагогом, одначе, спасував перед рішучим рухом в такий важливий для нього момент і випустив з рук повід».
Таке «усунення» Міхновського неабияк сприяло обранню як до президії з'їзду, так і до утвореного на ньому нового керівного органу військовиків — Українського генерального військового комітету (УГВК) більшості представників «поміркованого» крила. Очолив новий орган один з лідерів українських соціал-демократів Симон Петлюра.
Всього у з'їзді взяли участь близько 900 делегатів, які, як зауважувалося у тогочасній пресі, представляли 900 тис українських військових російської армії (нині поширенішою є цифра у 1,5 млн).
Окрім згаданого обрання УГВК з'їзд затвердив й низку інших важливих рішень. Серед них резолюція «Про автономію України», у якій, зокрема, відзначалася вимога до «Тимчасового Правительства та Ради Салдатських і Робітничих Депутатів негайного оголошення особливим актом принціпу національно-теріторіальної автономії України, як найкращого забезпечення всіх національно-політичних прав Українського Народу і всього краю. Першим кроком до реального здійснення сього акту З'їзд вважає необхідним негайне призначення при Тимчасовому Урядові міністра по справах України». З'їзд також підтвердив роль УЦР як головного українського органу, що має вирішувати усі українські справи, наполягав на потребі «негайної націоналізації армії на національно-територіальному принципі» та законному затвердженні сформованого у Києві полка ім. Богдана Хмельницького.
Серед загальних питань важливе місце мало також земельне та про освіту. У резолюції щодо першого проголошувалося, що «право власности на землю та підземні богатства в автономній Україні повинно належати виключно народові, умови ж розподілення цієї землі між працюючим на ній людом виробить і визначить Український Сойм, на підставах справедливості та рівності всіх людей, що живуть на території України». Щодо другого — наголошувалося, що «навчання по школах України» має бути переведено на українську мову і відбуватися навчання має за державний кошт.
Ці та інші рішення як військового, так і невійськового характеру засвідчували його виразно політичний характер. Характеризуючи кілька років потому цей з'їзд, відомий діяч УЦР Павло Христюк зауважував: «Перший Український військовий з'їзд, що зажадав, аби Центральна рада негайно вжила рішучих заходів до здійснення даних їй Національним конгресом доручень і обрав в допомогу майбутній делегації Центральної ради до Петрограда свою спеціальну військову делегацію, поклав край ваганням і нерішучості Центральної ради».
Вже 22 травня 1917 року Загальні Збори УЦР вирішили надіслати делегацію до Петрограду із вимогами негайно визнати принцип територіальної автономії України та з конкретними пропозиціями щодо визначення її меж. Свою «рішучість» українська делегація пояснювала як ворожістю до УЦР основних російських політичних сил, так і «ростучим недовір'ям недовір'я української демократії до російського громадянства», одним із найяскравіших прикладів якого і став Перший Всеукраїнський військовий з'їзд. Другий (червень) та Третій (листопад) Всеукраїнські військові з'їзди посилили цю тенденцію і стали одними із основних локомотивів української революції.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Всеукраїнський національний конгрес, 1917
• I Універсал Центральної Ради, 1917
• З'їзд народів у Києві, 1917
• Українська Народна Республіка, 1917
• Падіння Центральної Ради, 1918