Військове об'єднання радянських Росії і України
location_on
Київ
19 травня 1919 року під жорстким тиском Кремля і, зокрема, за особистої присутності членів політбюро ЦК РКП(б) Льва Троцького та Льва Камєнєва, ВУЦВК затвердив резолюцію про потребу об'єднання військових сил усіх радянських республік та зосередження необхідних для цього матеріальних сил навколо спільного центру. Попри застереження української сторони, у Москві це сприйняли як згоду України увійти до складу єдиної Радянської Росії.
13424
Читати 8 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

У січні-квітні 1919 року більшовикам вдалося досить швидко опанувати більшу частину України. Вирішальну роль у цьому зіграв масовий перехід на бік більшовиків українських повстанців, які вливалися у формально українську Червону армію. Найбільшими серед них були загони під керівництвом Нестора Махна та Ничипіра Григор'єва. У травні голова Реввійськради РСФРР Лев Троцький визнавав, що «Україна була очищена в короткий термін від білогвардійського-петлюрівсько-англо-франко-греко-румунської нечисті головним чином партизанськими загонами». Однак сформована на основі колишніх партизанських загонів українська Червона армія була доволі ненадійною і при визначенні завдань для неї не було ніякої певності щодо їх виконання. Мало того, вже з кінця березня — початку квітня через початок комуністичного будівництва в Україні дедалі більше нових червоноармійців почали повертати свою зброю проти більшовицької влади.

У Кремлі вирішили, що настав час для централізації управління. 23 квітня на політбюро ЦК РКП(б) було поставлене завдання з'ясувати коли і як можна здійснити «злиття України з радянською Росією», коловною передумову якого Володимир Ленін бачив у жорсткій військовій єдності. Наступного дня він писав Ефраїму Склянському, заступнику Троцького в Реввійськраді РСФРР: «Треба спішно, негайно … скласти текст директиви від ЦК до всіх "націоналів" про єдність (злиття) військову».

Завдання було швидко виконане. Вже 4 травня пленум ЦК РКП(б) схвалив «проект тов. Троцького про єдине командування над арміями як Росії, так і дружніх республік, як директиву ЦК для усіх Цека Естляндії, Латвії, Литви і Білорусії і України та ін.». У цьому проекті, зміст якого за традицією радянської історіографії до цього часу переважно приписується Леніну, окрім вказівки на потребу жорсткої централізації військового управління, йшлося також і про необхідність такої ж централізації органів постачання та залізничного транспорту. При чому публічно ініціаторами централізації мали стати ті республіки, яких планувалося позбавити їхніх прав.

Додаткових аргументів на користь просування об'єднавчого рішення надало повстання отамана Григор'єва, активна фаза якого розпочалася 9 травня. Вже через тиждень Лев Троцький, перебуваючи у Сватовому (нині — місто Луганської області) написав статтю «Украинские уроки», у якій, зазначивши, що «період партизанства в Україні затягнувся», наголосив на потребі його ліквідації. Поряд із суто військовими аргументами пролунала і теза про те, що «це — не лише українське питання, оскільки Україна — частина Федеративної Радянської Республіки».

19 травня 1919 року о 8 годині ранку Лев Троцький прибув до Києва. Попередньо заручившись безумовною підтримкою тих членів політбюро ЦК РКП(б), що на той час перебували у Москві — Володимир Ленін, Йосиф Сталін, Микола Крестинський — того ж таки дня він разом Львом Каменєвим почав втілювати об'єднавчі настанови в життя.

Спочатку відбулася «нарада членів Центрального комітету РКП з членами Центрального комітету КПУ і деякими відповідальними працівниками», учасники якої під жорстким тиском були змушені «погодитися з постановою ЦК РКП про ліквідацію українського фронту і безпосереднє підпорядкування військових округів Реввійськраді Республіки» та затвердити рішення «провести через ЦВК Рад України сьогодні ж директивну резолюцію про єдність фронту та єдність військової боротьби».

Втім, ЦК КП(б)У диктату Кремля опирався і навіть запропонував деякі доповнення до об'єднавчої директиви Кремля: «2. Всі військові частини, що формуються на території України, формуються як українська армія з відповідною назвою частин. […] 4. Головнокомандування має відповідно (після остаточного затвердження рішення про "єдність" — Авт.) змінити свою назву, щоб вийшло приблизно наступне: "Головнокомандування всіма збройними силами радянських республік". Довести про цю постанову через тт. Троцького та Каменєва до відома ЦК РКП з проханням вжити заходів /стосується п.2 та 4/». Інакше кажучи, йшлося про збереження української форми Червоної армії в Україні. Ці пропозиції, втілення яких могло б свідчити про намір надати майбутньому об'єднанню форми «радянської» (а не «російської») федерації, Кремль тоді проігнорував, але загалом з позицією ЦК КП(б)У змушений був рахуватися.

Щоб продемонструвати суспільну підтримку об'єднавчої ініціативи, Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК) того ж дня у театрі ім. Лібкнехта провів засідання у розширеному вигляді — разом із «Київською радою Робітничих депутатів, Повітовим з'їздом селянських депутатів і представниками Київських професійних спілок та фабрично-заводських комітетів». Після заслухання доповіді Троцького «Оборона Радянської Республіки і міжнародне становище» його учасники ухвалили «об'єднавчу» резолюцію, для втілення якої доручили президії ВУЦВК звернутися до всіх радянських республік «з пропозицією виробити конкретні норми організації єдиного фронту революційної боротьби».

На відміну від керівництва УСРР, яке навіть у об'єднавчій декларації наголошувало на потребі об'єднання збройної боротьби «в усіх існуючих Радянських республіках» та необхідності зосередження усіх матеріальних засобів «навколо спільного для всіх республік центру», у Кремлі мислили у форматі двосторонніх «відносин» і тому вказане рішення ВУЦВК сприйняли як згоду на «злиття України» з Росією.

«Як їх (партизанів — Авт.) ліквідувати? Об'єднати усіх в регулярну армію. […] Питання про об'єднання усіх українських партизанських загонів і про створення регулярної армії потрібно поставити якомога ширше. Мова йде не про створення української армії, а про те, щоб залучити усі українські партизанські загони в єдину Червону Армію. Взагалі, потрібно злити Україну з Росією. Потрібно негайно приступити до об'єднання основних галузей управління та господарства. Це питання про повне злиття вже поставлено і вже прийняті заходи до практичного його вирішення. […] Крим, як і Україна, має увійти до складу єдиної Радянської Росії» — З інтерв'ю Лева Каменєва газеті «Правда», 25 травня 1919 року

З тезою про злиття не погодилася українська сторона. Вже 27 травня пленум ЦК КП(б)У розглянув питання про відносини РСФРР і УСРР і констатував: «Формальна самостійність УСРР має ще залишитися». Загалом українське керівництво не заперечувало потреби тісного об'єднання, але наполягало на тому, що єдиним розпорядником в Україні мають бути саме центральні органи влади УСРР. У Кремлі були змушені рахуватися із доволі категоричною позицією КП(б)У, тому оформлення «злиття» вирішили не форсувати. Це було враховано у відповіді голови РНК УСРР Християна Раковського, який, перебуваючи у Москві, 31 травня відповідав на питання Володимира Затонського про реальність «каменєвського курсу»: «Заяви Каменєва, що передані в інтерв'ю, не є думкою ні Української, ні Російської радянської влади».

1 червня подібну до української декларації затвердили спочатку політбюро ЦК РКП(б), а потім і Всеросійський ЦВК. І хоча у цих документах йшлося лише про наміри, які влітку 1919-го у запропонованому декларацією Всеросійського ЦВК вигляді так і не були реалізовані, вже наприкінці року при відновленні більшовицької влади в УСРР Кремль вперше означив декларації від 19 травня (помилково датуваввши їх 18-м травня) та 1 червня як формальні договори. Інакше кажучи, резолюція ВУЦВК від 19 травня стала розглядатися як перше реальне рішення на шляху об'єднання радянських республік у формально рівноправний союз. І хоча це твердження суперечить тогочасним реаліям, воно стало аксіомою для радянської історіографії та, на жаль, залишається панівним в українській.

2 червня ЦК РКП(б) зафіксував основні принципи військового об'єднання: «Український фронт скасовується. Замість нього створюється армія, що діє в напрямі на схід і підпорядковується Південфронту (сучасна 2-га Українська армія), та 12 армія, що діє в напрямі на Захід і підпорядкована безпосередньо Головкомандуванню». Ця настанова була легітимізована в Росії постановою Реввійськради РСФРР від 4 червня, у якій армія, що мала підпорядкуватися керівництву Південного фронту отримала порядковий номер 14-ий, а щодо 12-ої армії рішення було ухвалене таке: «Нинішні 1 та 3 Українські армії об'єднуються під загальним командуванням і створюють 12-армію РСФРР… 12 армія у всіх відношеннях підпорядковується Реввійськраді Західного фронту».

З українського боку рішення про об'єднання військ було узаконено постановою ВУЦВК 21 червня 1919 року і мало формально інше обґрунтування: «На величезному просторі своєму робітнича і селянська Україна звільнена. Зрадницька спроба отамана Григор'єва відкинути Україну назад переможно розгромлена. Тим самим завдання Українського фронту як такого може вважатися завершеним". Відповідно до цього було оголошено «подяку робітників і селян українському командуванню в особі т. Антонова і його співробітників» і формально окрема українська Червона армія припинила своє існування.

Павло Скоропадський «Промова на засіданні Союзу гетьманців-державників»
Пряма Мова
Павло Скоропадський «Промова на засіданні Союзу гетьманців-державників»
Друк 1
Геннадій Єфіменко спеціально для © «Цей день в історії», 18 травня 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 19 травня

Анна — королева Франції

1051
#ЦейДень

Все про 19 травня

Події, факти, персоналії

Останній день Анни Болейн

1536

Англійська республіка

1649

Війна за незалежність Туреччини

1919