По закінченні у 1965 році Української сільськогосподарської академії 21-річний уродженець села Буда Таращанського району Київської області Олександр Мороз почав працював інженером, пізніше викладав у Таращанському технікумі механізації. Партійну кар'єру він розпочав у 1976 році, коли потрапив до Київського обкому Компартії України, з посади завідувача аграрного відділу якого у 1990 році був обраний народним депутатом. В останньому радянському парламенті — першому парламенті незалежної України — Олександр Мороз очолював "групу 239", провладну комуністичну депутатську більшість, що опонувала депутатам націонал-демократичного табору, був секретарем та заступником голови комісії Верховної Ради України з агропромислового комплексу.
Після заборони Комуністичної партії Олександр Мороз очолив новостворену за його участі Соціалістичну партію України, у грудні 1991 року перебував серед кандидатів на посаду спікера парламенту, проте зняв свою кандидатуру.
Під час виборів до Верховної Ради України другого скликання, що відбулись 27 березня 1994 року, Мороз був обраний по Таращанському виборчому округу Київської області. 11 травня новий парламент розпочав свою роботу. Попередній очільник Верховної Ради (ВР) Іван Плющ також став депутатом, проте від балотування на посаду спікера відмовився, й було вирішено, що до обрання голови ВРУ діятиме президія, до складу якої увійшли Василь Дурдинець, Віталій Масол, Олександр Мороз, Петро Симоненко та В'ячеслав Чорновіл.
Обрання керівника парламенту Верховна Рада розпочала 17 травня. Кандидатами на цю посаду були висунуті Катерина Ващук, Василь Дурдинець, Олександр Карпов, Віталій Масол, Олександр Мороз, Михайло Павловський, В'ячеслав Чорновіл, Юрій Тима та Володимир Яворівський. У ході обговорення програм претендентів п'ятеро осіб зняли свої кандидатури, серед решти найреальнішими претендентами вважались перший заступник Голови ВР попереднього скликання Василь Дурдинець та Олександр Мороз.
Голосування депутатів відбулося 18 травня 1994 року. Заручившись підтримкою фракцій Соціалістичної та Комуністичної партій, Олександр Мороз отримав 171 голос "за", 151 — "проти", Василь Дурдинець — лише 103 голоси "за", 219 — "проти" з 322 тих, хто проголосував. Заступниками Мороза стали член Селянської партії Олександр Ткаченко та позапартійний Олег Дьомін (з 1996 року — Віктор Мусіяка). Чисельне домінування лівих сил у парламенті та обрання спікером Олександра Мороза свідчило про відновлення популярності в Україні лівих сил та ідей.
За час головування Мороза у Верховній Раді протягом 1994-98 років було ухвалено Конституцію України, запроваджено в обіг гривню, запрацював Інститут законодавства Верховної Ради України. Очолювана ним Соціалістична партія України була представлена у парламентах ІІ-V скликань, а сам Мороз, як політичний опонент Президента Леоніда Кучми, котрому програв на президентських виборах, був активним учасником т. зв. "касетного скандалу", який став каталізатором акцій протесту "Україна без Кучми" 2001-02 років.
Політична кар'єра Олександра Мороза пішла на спад після його другого обрання спікером парламенту 7 липня 2006 року, що відбулося за підтримки Партії Регіонів України та Комуністичної партії України і всупереч передвиборчим обіцянкам соціалістів. Наслідком цього стала парламентська політична криза і розпуск Верховної Ради колишнім союзником Мороза Президентом Віктором Ющенком. Втративши довіру, під час дострокових виборів 2007 року Соціалістична партія України не потрапила до парламенту і фактично припинила активне політичне життя.
Остання спроба Олександра Мороза повернутись до великої політики була здійснена через три роки — набравши 0,38% голосів виборців, він вчетверте зазнав фіаско під час виборів Президента України.
Коментарі
Дивіться також
• Павло Лазаренко — п'ятий Прем'єр-міністр України, 1996
• Касетний скандал, 2000
• «Україна без Кучми», 2000
• Арсеній Яценюк — голова парламенту, 2007
• Олександр Турчинов — голова Верховної Ради, 2014