У 1099 році один з керівників Першого хрестового походу герцог Нижньої Лотарингії Готфрід Бульйонський у захопленому ним Єрусалимі проголосив створення королівства, яке за час його правління і правління його наступника Балдуїна II приєднало міста Акра, Сідон, Бейрут, Тір, графства Едесу і Тріполі та князівство Антіохія. У 1125 році армія Єрусалимського королівства у битві при Аазазі завдала поразки сельджукам з Алепо, з якими вело війни до середини XII століття: в 1144 році вони відвоювали у хрестоносців Едесу, через 10 років зайняли союзний Єрусалиму Дамаск, а в 1169 році разом із фатімідським Єгиптом провели успішні бойові дії в Палестині, завоювавши міста Дарум та Ейлат.
За правління султана Єгипту Салаха ад-Діна (Саладіна) Єрусалимське королівство 4 липня 1187 року зазнало поразки у битві біля Хаттіна і втратило більшу частину Палестини, міста Аскалон і Єрусалим, після чого Саладін вирушив на Північ, де захопив Акру, Сідон, Бейрут і взяв в облогу Тір, куди втекли залишки християнської армії і яке вдалось відстояти завдяки своєчасному приходу армії візантійського полководця Конрада Монферратського.
Захоплення мусульманами Єрусалиму стало причиною Третього Хрестового походу, в якому взяли участь четверо наймогутніших європейських монархів — німецький імператор Фрідріх I Барбаросса, французький король Філіп II Август, австрійський герцог Леопольд V і англійський король Річард Плантагенет.
У 1190 році Конрад Монферратський разом з військами хрестоносців під керівництвом Річарда Левове Серце розпочав облогу Акри, яку вдалось зайняти лише через два роки. Проголосивши її новою столицею Єрусалимського королівства, в квітні Конрад був обраний його королем, а Річард, який продав завойований ним у візантійців Кіпр своєму колишньому французькому васалу і попередньому єрусалимському королю Гвідо де Лузіньяну, пішов на завоювання Єрусалиму. Взяти його він так і не зумів і влітку вирушив до Англії, щойно дізнавшись про узурпацію влади його братом Джоном Безземельним.
У 1225 році Єрусалимським королем став Конрад IV Гогенштауфен, чий батько, імператор Священної Римської імперії Фрідріх II Штауфен, під час Шостого Хрестового походу скористався антиєгипетським повстанням у Сирії і шляхом переговорів домігся у султана Аль-Каміля з династії Аюбідів передачі йому західної частини Єрусалима, а також міст Назарет, Сідон, Яффа і Віфлеєм. Він і його син Конрадін правили до 1268 року, знаходячись в Сицилії, а реальна влада належала їх васалам королям Кіпру з династії Лузіньянів, які з часом втратили Єрусалим і більшу частину королівства, територія котрого за двадцять років скоротилась до околиць Тіра, Бейрута, Акри і Антіохії.
У 1287 році війська мамлюкського султана Калауна розпочали наступ на рештки Латинського Сходу — вони зайняли Лаодікею, останнє місто Антіохійського князівства, через два роки — Тріполі, після чого, уклавши торговий союз із Генуєю та оборонний — із Арагоном, 6 квітня 1291 року підступили до Акри, яку зайняли після шеститижневої облоги: підірвавши 16 травня частину фортечних стін і засипавши обронний рів, на світанку 18 травня мамлюки розпочали штурм міста, яке в паніці почали залишати війська, міське ополчення і торговці. Вирізавши більшу частину християнського і юдейського населення, вони остаточно захопили Акру 30 травня, коли загинули останні її захисники, що тримали оборону в цитаделі тамплієрів.
Дізнавшись про падіння Акри, мамелюкам без бою здався Тір, в червні ними був захоплений Сідон, через місяць — Бейрут. Останнім вцілілим форпостом хрестоносців на Близькому Сході тривалий час залишалась фортеця на острові Руада за три кілометри від Тартуса, яка впала в 1303 році.
Продовжуючи існувати лише номінально, титул короля Єрусалиму перейшов до правителів Кіпру, які безуспішно намагались повернути свої колишні володіння на материку — остання спроба була здійснена Петром I з династії Лузіньянів, який 9 жовтня 1365 року за підтримки Венеції захопив Олександрію в Єгипті, але, розуміючи, що втримати її не зможе, лише обмежився триденним грабунком міста.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Єрусалимське королівство, 1099
• Битва біля гори Роги Хаттіна, 1187
• Битва при Ель-Мансурі, 1250
• Мамлюкський султанат, 1250
• Падіння Латинської імперії, 1261
• Остання королева Кіпру, 1489
• Велика облога Мальти, 1565