У 1767 році король Карл III Бурбон розпочав масштабні реформи, направлені на модернізацію Іспанії, яка втратила домінуюче положення серед імперій світу. У її американських колоніях головні зусилля були направлені на зміну податкової системи та структури управління, що мало б стимулювати підйом торгівлі та економіки загалом. З цією метою були здійснені заходи для зменшення політичної ваги католицької церкви, усунення від управління креольської знаті та заміна її на більш кваліфікованих вихідців з метрополії.
Лібералізація торгівлі сріблом, відкриття нових портів та виділення у 1776 році з віце-королівства Перу віце-королівства Ріо-де-ла-Плата (сучасні Аргентина, Болівія, Парагвай та Уругвай) привели до відтоку доходів із Перу, падіння економіки у головних містах Лімі та Куско, дедалі більшого примусового залучення індіанців до низько оплачуваних громадських робіт, що на фоні їх систематичного гноблення за расовою ознакою привело до все частіших антиурядових заворушень. Після підняття у 1779 році податку на продаж для потреб війни проти революційних британських колоній, невдоволення колоніальною владою стало ширитись і серед заможної частини суспільства Перу, до якої належав уроджений метис Хосе Габріель Кондорканкі, за власним твердженням — прямий нащадок останнього правителя інків Тупака Амару.
Займаючись тваринництвом і торгівлею, Кондорканкі часто їздив країною, багато спілкуючись з індіанцями, серед яких з часом завював авторитет захисника інтерсів пригноблених і як освічена людина, він тривалий час безрезультатно намагався законними способами домогтися дотримання прав корінного населення. 4 листопада 1780 року після обіду у колі високопоставлених осіб міста Тінта, він разом із спільниками захопив високопоставленого чиновника Антоніо де Араха, якого під страхом смерті змусив передати йому значні кошти та зброю.
10 листопада Кондорканкі, який став іменувати себе Тупак Амару II, на центральній площі Тунгасуки зачитав документи нібито підписані іспанським королем, одним з яких Араха оголошувався державним злочинцем і мав бути страчений, а іншим — звільняв індіанців і метисів від усіх податків та боргів перед короною. Аналогічні сфальсифіковані укази Карла III були зачитані у декількох сусідніх містах, що дало можливість Амару II сформувати кількатисячну армію прихильників, яка 18 листопада 1780 року розбила іспанський загін біля міста Сангарара.
Захопивши зброю у місцевому гарнізоні, повстанці, грабуючи по дорозі міста і вбиваючи всіх білих, креолів і чорношкірих, вирушили на штурм Куско, яке так і не змогли захопити ні в грудні ні в січні наступного року. Натомість іспанські війська, підсилені гарнізонами з Ліми та Картахени і загонами креолів, завдали погано організованій індіанській армії кілька поразок і 6 квітня 1781 року захопили Амару II в полон, і 15 травня він разом зі спільниками був засуджений до страти.
Вирок був виконаний 18 травня 1781 року на головній площі Куско, де в 1572 року був страчений його імовірниий пра-пра-прадід Амару I, — Тупака Амару II кіньми приволочили до ешафоту, на його очах обезголовили дружину, сина і найближчих соратників, після чого йому вирвали язик, відтяли голову і четвертували. Того ж дня традиційний індіанський одяг та інші національні атрибути і самоідентифікація як "інка" були оголошні поза законом.
Незважаючи на страту Тупака Амару II, повстання підняте ним, стихійно охопило все Перу і перекинулось у Болівію — місцевий індіанський ватажок Хуліан Апаса Ніна, який взяв ім'я Тупак Катар, силами майже 40 тисяч повстанців півроку утримував в облозі Ла-Пас, проте у листопаді 1781 року також був схоплений і страчений. Окремі загони індіанців під керівництвом брата Тупака Амару II Дієго діяли до березня 1782 року, коли він також був убитий.
Під час антиіспанського повстання у Перу та Болівії загинуло майже 10 тисяч іспанців та креолів і понад 80 тисяч індіанців, чия расова жорстокість до креолів привела до того, що ті стали найконсервативнішою частиною колоніального суспільства і головною опорою королівських сил під час революційних подій у Південній Америці 1820-х років.
Коментарі
Дивіться також
• Страта останнього Сапа Інка, 1533
• Імперія Інків (інфографіка)
• Віце-королівство Нова Іспанія, 1535
• Убивство Франсиско Пісарро, 1541
• Повстання Тупака Амару II, 1780
• Гаїтянська революція, 1804
• Незалежність Венесуели, 1811
• Незалежність Аргентини, 1816
• Сімон Болівар — президент Колумбії, 1819
• Незалежність Мексики, 1821
• «Втрачене місто» Мачу-Пікчу, 1911