Підписання Генріхом IV Бурбоном в 1598 році Нантського едикту і Вервенського миру з Іспанією посприяло встановленню у Франції тривалого мирного періоду після десятиліть громадянських воєн. Одруження з династичних і меркантильних міркувань з донькою одного із найзаможніших людей Європи Франческо Медічі, герцога Тосканського, Марією і народження спадкоємця престолу, ще більше зміцнило положення короля, який зумів відродити економіку країни і досить швидко повернути Францію до числа провідних держав Європи.
У кінці березня 1609 року помер Йоганн-Вільгельм Добрий, герцог Клеве, Юліха і Берга, невеликі володіння якого в долині Рейну відігравали важливу роль у збереженні політичного балансу в Європі. Серед претендентів на його спадщину були лояльний Франції Йоганн-Сигізмунд, курфюрст Бранденбурзький, і Крістіан ІІ, курфюрст Саксонський, який користувався підтримкою імператора Священної Римської імперії Рудольфа ІІ Габсбурга.
Підбурюваний першим міністром Максимільяном де Бетюном, герцогом Сюллі, який мав масштабні плани з реорганізації міждержавних стосунків у цілій Європі, Генріх IV розпочав негайну підготовку до війни. Французькі війська зосередились біля Шалона, щоб рушити на Клеве, у Дофіне для спільного із савойцями походу на Мілан та в Наваррі, щоб у слушний час перейти Піренеї для з'єднання з повсталими комунами Арагона і Каталонії у спільній боротьби проти іспанського короля.
Габсбурги відповіли концентрацією армій у Нідерландах і Ломбардії.
Це поставило Європу на межу нової масштабної війни. Із категоричними застереженнями проти збройного вирішення конфлікту між Бурбонами і Габсбургами виступив папа римський Павло V, попередивши про можливе відлучення Генріха IV від церкви. Не знайшла війна одностайної підтримки і у самій Франції, де проти неї виступали як католики, так і протестанти. Країною почали ширитись чутки про підготовку змови проти короля, який з 1593 по 1605 рік уже пережив вісім замахів.
Генріх IV впав у меланхолію, але намірів своїх не змінив. У середині лютого 1610 року він затвердив регентську раду в складі 15 осіб під головуванням дружини Марії Медічі, за наполяганням якої погодився на її коронацію. Рішення далось нелегко: «Проклята коронація, ти станеш причиною моєї смерті!», — якось у розмові із Сюллі з пересердя заявив Генріх IV.
На початку травня Франція завершила усі військові приготування.
У цей час у Парижі вже оселився дивний з вигляду високий рудоволосий чоловік з бородою, який впадав в очі своїм зеленим вбранням фламандського крою. Протягом року він тричі приїжджав до столиці і блукав околицями Лувру у марних сподіваннях зустрітись з Генріхом IV. То ж, зупинившись у знайомих, він продовжував щоденно навідуватись до палацу, доки його не затримала королівська варта. На допиті з'ясувалось, що це 31-річний Франсуа Равальяк, шкільний вчитель з Ангулема, у минулому — послушник у монастирі фельянів. Заступнику начальника варти де Кастельно він повідомив про пережите минулого року видіння, яке поклало на нього місію переконати короля вигнати з Франції всіх гугенотів.
Про дивного візитера доповіли Генріху IV, який розпорядився ще раз його обшукати і, якщо не буде знайдено зброї, відпустити, заборонивши наближатися до Лувру.
Розчарований відмовою короля, Равальяк якось у колі знайомих почув, що проти майбутньої війни виступає папа римський, вбачаючи у ній загрозу католикам Німеччини. Це кардинально змінило наміри Равальяк: він вирішив, що зупинити війну можна лише вбишии Генріха IV.
Тим часом коронація Марії Медічі, запланована на восьмий день після Великодня, затримуваласяь: спочатку її перенсли на 7-е, потім — на 13 травня, коли нарешті вона без жодних ексцесів відбулась в абатстві Сен-Дені.
Наступного дня, у п'ятницю 14 травня 1610 року, Генріх IV встав рано, прослухав месу і зайнявся нагальними справами — у неділю в Парижі мали пройти урочистості з нагоди коронації його дружини, а вже в понеділок він мав приєднатись до армії. Тривожні думки не дали заснути по обіді, і Генріх вирішив трохи розвіятись. Не дуже впевнений, що варто залишати межі палацу, він вагався, кілька разів радився з королевою, зрештою попрощався — «я тільки туди і назад, не мине й години, як повернуся», і вийшов з Лувру. Капітан Вітрі провів його до карети, і о чверть на п'яту Генріх IV із сімома наближеними поїхав провідати Сюллі, нікому не повідомляючи маршрут і сам даючи вказівки візничому якими вулицями їхати.
На Ла-Ферроннері, і без того вузькій, а на додачу ще й безладно забудованій, карета уповільнила хід і геть зупинилась, коли біля таверни «Короноване серце, пронизане стрілою» шлях їй перегородили два вози. Ліврейні слуги побігли віддавати розпорядження, щоб звільнити дорогу, дехто із супроводжуючих короля вирішив обійти затор пішки, щоб по інший його бік дочекатись карети. Ніхто з них не помітив, що від самих воріт Лувру за ними на деякій відстані, ховаючись серед натовпу, слідував високий рудоволосий чоловік.
Генріх IV тим часом, обнявши правою рукою герцога Епернона, дав йому прочитати вголос лист, а лівою сперся на плече герцога Монбазона. У цей момент Равальяк підбіг до карети, однією ногою став на кам'яну тумбу на узбіччі вулиці, а іншою — на вісь колеса і, вихопивши лівою рукою з-під плаща ніж, ударив ним короля у бік.
«Я поранений», — здивовано сказав Генріх IV, перш ніж отримав ще один удар, який прийшовся між п'ятим і шостим ребрами. Ніж пробив йому легеню, розрізавши порожнисту вену і аорту. Третім ударом був поранений Монбазон, який намагався перехопити руку Равальяка.
Генріх IV знову спробував щось сказати, але на цей раз кров, що заюшила з горла, заглушила його слова.
Равальяк немов заціпенів і навіть не намагався втекти. Від розправи натовпу його врятував Епернон, який свого часу бачив як вбивцю Генріха III Жака Клемана закололи, перш ніж його вдалося допитати. Він відвіз Равальяка до своєї садиби, звідки через два дні його переправили до в'язниці Конс'єржери.
У королівський палац Генріха IV привезли вже бездиханним: безсилий щось зробити, лікар Антуан Петі лише закрив покійному очі.
Побачивши закривавлене тіло свого чоловіка, Марія Медічі голосно скрикнула і тричі промовила: «Король мертвий!». Брюлар де Сіллері, який тримав за руку 9-річного дофіна, не без пафосу заявив: «Прошу вибачення, Ваша Величносте, королі у Франції не вмирають», і, вказавши на юного Людовика, вигукнув: «Хай живе король, мадам!».
Генріха IV підготували до похорон, забальзамували і, одягнувши в білий атлас, на місяць виставили на загальний огляд в Луврі.
Під час допитів Франсуа Равальяка жорстоко катували. «Іспанським черевиком» йому роздробили кістки ніг, але так нічого і не дізнались про змову. На суді він продовжувв стверджувати, що діяв один і виконав покладену на нього божественну місію. 27 травня 1610 року парламент Парижа засудив його до патрання і четвертування і того ж дня його відвезли до місця страти на Гревській площі.
На ешафоті кат обсипав Равальяка сіркою і півтори години розпеченими щипцями виривав з його тіла шматки плоті, поливаючи відкриті рани гарячою олією, киплячою смолою і розплавленим свинцем. Так і не дізнавшись імена спільників, йому умовно відпустили гріхи і ще годину четвертували. Дехто з численних присутніх глядачів впрягався разом з кіньми, щоб допомогти розірвати царевбивцю, шматки тіла якого люди тягали вулицями і топтали так, що голова Равальяка стала плоскою. В руках у ката, який мав спалити його тіло, залишилась лише закривавлена сорочка, решта частини трупа люди спалили самі, розтягнувши їх вулицями міста.
Тіло Генріха IV поховали 1 липня 1610 року в королівський усипальниці Сен-Дені, серце — у капелі єзуїтської колегії Ла-Флеш між Ле-Маном і Анже.
Марія Медічі, що стала регентом при Людовику XIII, практично зразу відступилась від політика свого чоловіка. Вже у січні 1611 року вона звільнила войовничо налаштованого першого міністра Сюллі і скасувала угоду Генріха IV з Карлом Еммануелем I, герцогом Савойським. Вважаючи за краще примиритись з Габсбургами, наступного року вона організувала «подвійний шлюб»: її донька Єлизавета вийшла заміж за принца Астурійського (майбутнього короля Іспанії) Філіпа, а син Людовик XIII заручився з інфантою Анною Австрійською.
Це відтермінувало війну Бурбонів і Габсбургів до 1635 року, коли Франція вступила у Восьмидесятилітню війну на боці протестантських держав Європи, перемога в якій через майже чверть століття знаменувало завершення «золотого століття» іспанської історії.
Коментарі
Дивіться також
• Вбивство Генріха ІІІ Валуа, 1589
• Коронація Людовика XIII, 1610